Моє рідне село - мого роду колиска.
Я в коханні зізнаюсь, вклонюсь тобі низько.
Тут колись я купалась в ранковій росі,
Босоніж споришем бігли ніжки мої.
А з-за хмари до мене сонце всміхалось,
Зігрівало мене і веселкою гралось.
І дощем полоскало коси мені,
Віночком впліталися квіти рясні.
Тут барвінок стелив мені стежку життя,
Щоби ніжок моїх не колола стерня.
Ще кремезні дуби шелестіли вгорі
І про мудрість життя шепотіли мені.
Я черпала в них сили і далі жила.
Своїх діток ростила, мов квітка цвіла.
А тополя розлога у білім пуху,
Немов наречена вдяглася в фату.
Моє рідне село - мого роду колиска.
Я в коханні зізнаюсь, вклонюсь тобі низько.
Тут коріння моє і мій стовбур життя,
Тут і крона зелена, і розлоге гілля.
Поливай щедро, дощику, землі родючі
І широкі степи, і долини, і кручі.
Щоб життям налились колосочки пшеничні,
А в садах, щоб родили і сливи і вишні.
Соловей, щоб співав про кохання пісні,
Щоб кущі калинові стояли рясні.
Щоб і пісня вечірня лилась над селом,
І щоб хліб із печі із парним молоком.
Щовесни нехай цвітом бузковим дурманить,
А верба в свою тінь хай закоханих манить.
Ой яка ж неповторна ця дика краса!
А чи є де ще краща? Хто знає...хто зна?
Нехай вітер грайливо вгорі шепотить,
І малесенька річка струмочком біжить.
Моє рідне село - мого роду колиска,
Я в коханні зізнаюсь, вклонюсь тобі низько.
Яка близька і рідна тема, дорогенька Зою!
"Поглянеш, а навкруги озера, луки і поля
Це все - моя рідна земля.
Моє село, де народилась, де зросла
Воно завжди буде зі мною, бо там живе душа моя"
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння. Така краса навкруг...свіжість...неповторність.
Дуже гарний вірш.
