Народження – врешті, уже
Початок кінця,
Холодна зима ховає
У тиші сліди,
Чорна фарба довкола очей,
Подих її лиця,
Такий же невчасний як
Березневі сніги.
Кожен, хто повертає,
Не знає сезонів
Й дощів,
Ховає у хустку
Наперстки,
Червоні немов
Хрести,
Шкіра, суха,
Навіть черства,
Огортає немов сувій,
Поламані ребра,
Що важко в собі
Нести.
Будеш приходити
Наче на месу
Ра,
Тихо молитись
Східнослов’яським
Святим,
Вибираючи з себе
Спокуту,
Фіолетову мов
Журба,
Помирати як мінімум
Тричі,
І народжуватись
Поміж тим.
