Німує ніч у зав"язку зорі.
І трави шерстю дибляться на небо.
Сичав про Тебе голосом змії
півсон. І місяць-пів пірнав у вербу.
Щезай, як ніч. Зійди, що той туман,
який росою вмощується тихо.
А Ти на те,- напасницький сапсан,
шукаєш здобич і чатуєш лихо.
Німує ніч, і я німа-німа.
Туман вже визрів променем на росах.
- Що Ти в цих ловах, милий, вполював?
Голодний сокіл в день вдивлявся скоса.
Що йому сон? Що йому я й мій світ?
Йому немає часу й сил на тугу.
Він набирає голоду на літ
і вітер закільцьовує в підпругу.
