Комусь життя з народженням зламало ноги,
Недало крилам пір*ям обрости –
Небуло напрямків з яких чекати допомоги,
На мріях більшість ставила хрести…
А одиниці чергували спроби,
Боролися за кожен світлий день
Старалися не дать хворобі
Зробити з почуттів мішень…
І малювали сльОзами на аркуші паперу
Все те чого серця бажали,
А смак у мрій неначе у лікеру
П*янким трунком у всесвіт відпускали.
В шляху буденнім змореним печаллю
Не всі знаходили щасливі роздоріжжя -
Бо очі їх закриті шаллю,
а під ногами непроросле збіжжя.
І тисячі прикутих до візку
Всміхаються лиш раз в десятки рокІв,
Їх муки швидко згинуть у піску,
Як тіло лишене для забавлянь круків..
Я салютую тим, які терпіли –
сміялися в жорстокі очі долі,
Вони без крил по мріях полетіли
А не сховали почуття у власному подолі…
