“ …Я маю в серці те, що не вмирає.”
Леся Українка
Іди сюди. Ці потерчата чим не
Дороговказ? Іди… Іди сюди…
Дивись - ятриться озеро Нечимне
Холодним сном воскреслої води.
Тут вдень якісь очерети і хащі,
Чагарники, некошена трава.
Ти ж бачиш - не такі ми вже й пропащі.
Раз озеро нам плесо відкрива.
Не зупинись. Воно тебе чекає
(Ти чуєш затамовані плачі?)
Це озеро, яке удень щезає
І все ще оживає уночі.
Не бійся. Тут за нами пильно стежать
Десятки пар невидимих очей.
Іди сюди. Ступай на срібну стежку,
Хай босу душу сяйвом обпече,
Хай гострим болем каяття й провини
Нам приспане сумління протина!
Це озеро, як серце України,
Воно ще не замулилось до дна,
Ще велетенський місяць на півнеба
По чистій хвилі вистеляє шлях.
Воно живе! Йому людини треба,
Тієї, що в легендах і піснях!
Воно ще вірить в Лесину поему,
Води живої зберігає лік.
А не підемо, чуєш, пропадемо
В трясовині байдужості навік!
Іди ж! Іди! На тому боці плеса
Любові, правди, віри і добра
Дві постаті прозорі - Мавки й Лесі
Благословляють тим, що не вмира!.
