Тобі вже час! - вони тобі казали.
Тобі вже час! - ти вірив їм і вірив...
Чи в тебе сил, чи досвіду замало,
щось принести заради блага миру?
Тобі вже час! - видзвонює у вухах.
Тобі вже час! - вривається крізь сни.
І відміняють ближні, що є духу,
середній рід твоєї Однини.
Ти їхній, чи вони твої?
Вони за тебе у своїй конформній суті.
Обліплюють тебе ,мов лишаї ,
і чешуться, доводячи до люті.
Тобі вже час! - кують немов зозулі
і вибивають з рук останню ліру,
для того, може ,щоб було чим дати дулі
зрадливим радникам, що не від твого миру.
Зозулям п'яним, що надривно, в спину,
кують тобі, для чого ти живеш.
Під самий дзьобик, від душі іще людини,
за все,за віру і за ліру,
за все, до чого вже чи доживеш...
Ти тут хоч трохи відпочинеш.
І скручено годинникові в'язи!
Це подарунок для іще людини
від власника нової метафази.
Тобі лишилось вибілити стіни
до власної своєї білизни,
нагріти до тепла іще людини
і не впустити рід чужої множини!
02.05.12.
