На морському піскові, на межі з самим морем побудувалось і жило селище. Його селяни лапали риби, бо ті - самі скакали їм у сітки, збирали срачиння чайок, бо ті - вийнятково "робили" корисним інґредієнтом до рибної юшки, вчили дітей ходити "шнурочком", бо розбрідатися якось не солідно. Солідність взагалі була в пошані у місцевих. Розважались вони теж поважно. Грали у карти, але вітер-нахаба постійно здував прикуп, тому селяни малювали їх на камінцях, благо, того добра було вдосталь.
Одним з найповажніших був Безголовий Васько. Чому безголовий? Ніхто не знав. Може авансом?
От якось Безголовий Васько напуцував собі сандалі, вбрав святковий метелик на худюську шийку, виправив складки на тєльняшці. Огледів себе задоволено у дзеркалі й пустився до берега, поважно крокуючи на картярські посиденькі з односельцями. Ніжно так вечоріло. Безголовий Васько сів на найпрогрітішу каменюку і став чекати своєї черги до партєйки. Настрій був - прозорий. На душі і в голові було безхмарно.
Звідки взялась та величезна риба - кит, ніхто не встиг помітити. Піднялась, мов фонтан відкусила Безголовому Васькові голову і плигнула назад у воду.
А Безголовий Васько і не помітив перемін. Метелик святковий поправив та й продовжував поважно спостерігати за грою сусідів по каменюках. Та й ті лиш бризки води соленої струсили з плечей та й грали собі...поважно, навіть солідно.
Чомусь заскучалось Васькові...Запозіхалось...якось внутрішньо..."А, завтра зіграю",- хотів було подумати, але не подумав, а ніби почув всім організмом своїм. Дорога додому видалась якоюсь не такою, але Безголовий Васько на те не напирав.
І засинав, і прокинувся майже як завжди, але десь в серцевині ятрилось підленьким приторним: "Планів нема.., щоб то зробити.., ні лежати, ні вставати". Так він дослухАвся до себе, а далі зібрався в одну клешню й пішов питати поради, як жити в першого поперечного, в першого, хто здибається на шляхові. Сонечко було білим і крейдяним. Безголовий Васько захотів позіхнути, замість - потягнувся. Дорогою зустрілись йому самі чорні коти, дві качки й одна індюшка, й та - криволапа. Дістався аж до центральної площі селища. А там - збори якраз. Тема поважна: як до літа нашити стільки штанів, щоб встигнути протерти до осені. Дебати велися солідно. Слово брали згідно вікові та статусу в поважному суспільстві селища.
Безголовий Васько пробирався у натовпі, намагаючись не зачепити нікого плечима. Сусідський дядько, пропускаючи його, зняв з голови своєї картуза і протягнув Васькові. Той не питав:"Нащо?" Протягнув - перед свого тіла...Та й ходив так серед натовпу, блукаючи, мов в лісі. А коли вибрався, то опинився в затінку старої груші, що вже два роки поспіль родила сливами. А в картузі...скарб цілий. Монетка, ґудзики два, фантик від цукерки і пів-цілої з ще однієї.
Треба було щось робити з тими дарами. Ну, монета - простіше-простого. Завернув у магазин, купив голку й ниток. Дома вже чекали на нього чорні коти, дві качки й кривонога індичка. Компанії навіть втішився. Дістав з картуза два ґудзика й пришив їх на святкового метелика. Та так, щоб сяяли синхронно, коли хтось буде їхати у вечірню пору на ровері, то ліхтарик засвітиться в них і не наїде роверист на Безголового Васька.
Фантиком замотав індичці покалічену лапку, а та - ніби цього лишень й чекала. Гордовито попрямувала з хати Васька, а за нею - "шнурівочкою" чорні коти і дві качки.
Що ж то робити з тою пів-цукеркою? Десь треба знайти відповідь. Одягнув на шийку святкового та вже й безпечного метелика і знову - на вулицю. А назустріч йому Улянка, що з дальнього кінця. Простягнув їй того пів-цукерка. А та - так си втішила, що кинулась на шию Васькові, щоб розцілувати. А у що цілувати, голову ж риба відшмякала...
Зажурилась Улянка, образилась навіть, жуючи того пів... пострибала, наспівуючи сумної - додому- на дальній кінець.
Почухати б тут головоньку, а - зась. Безголовий Васько поплентався в хату - спати. Нема йому радості, нема втіхи...
Тільки ліг, чує - бузьки над горищем його дзьобами затріщали весільної своєї. Так йому стало образливо. От лемент вчинили на руїнах щастя його. Поліз Безголовий Васько на драбину бузьків розганяти. А там - у гнізді їхньому - голова Васькова лежить-вилежується. Вхопив він ту голову та на шийку зі святковим метеликом настовбурчив. Радість. Радість велика охопила Безголового Васька. Побіг він через усе селище навпростець - до Улянки женитися. Бо добре тепер петрав з головою разом, чи голові завдяки, що без неї все можна робити, а от до женячки - зась.
ID:
361560
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.09.2012 17:16:56
© дата внесення змiн: 02.09.2012 19:02:12
автор: Маріанна Вдовиковська
Вкажіть причину вашої скарги
|
