Ти кохана…Та для кого?
Не для мене, знову доля -
Мучить, б’є пересторогу,
Та для кого? Ні для кого…
Сонних днів і сонних ранків,
Тихих в туманах світанків,
Я до тебе – ти від мене…
Серце клеїться з останків.
Ці солодкі сни пройшли,
Та я хочу нові бачить,
І які ж ми всі були,
Як життя ніщо не значить?
І я йду, іду, несусь…
Путь – дорога без широт,
І за що тепер берусь,
Те доводжу до розколів.
Боже, -
Горе, ніби сонця вже нема,
Чом ці люди слухать стали
Всі мої дурні слова?
Як на себе подивився, -
Так і гидко враз стає,
Я присів і помолився,
За усіх, що з нами є.
Я шукав в житті турботи,
Я шукав саме життя,
І немає більш роботи,
Щоб розносить почуття…
Інвалід у цьому ділі,
Сподіватись є на що?
Всі відтінки лише сірі,
І питаю всіх: «ви що?
Чи неначе подуріли?
Чи немає голови?
Ви ще тут не стали сиві,
А вже рветесь з глибини…
По ярах, по скелях, дурні!
Наче зомбі сидите
І все проситесь на волю,
Смерть косу свою несе»…
Соловейко десь співає,
А вона у танцях кружить,
Може здогад різний має,
Та в душі вся сохне й тужить.
Чом закохуюсь в прекрасне?
В неприступне і складне?
Чом життя таке контрасне?
Світ усім переверне…
Так, її яскраві очі -
Наче зіроньки у небі,
Мрію щодень, цілі ночі,
Не побачу їх далебі.
Сумно іноді буває,
Що змінити вже не можу,
Може навіть це не знає,
Що картаю свою душу.
Нішу горем заповняю,
Кров’ю, гіркими сльозами,
Силу волі певну маю,
Не хапаю дим низами.
Бачу завжди є сумна,
Ти немов в душі – руїна,
Від пісень іде луна,
Я - не Бог, не божа сила
Віддає терзати душу,
Проживу, забуду враз,
Та не хочу, але мушу
Відказати долю фраз.
Чом ти вибором тримаєш?
Не боюся днів з тобою,
Хочеш – можеш відсилати,
Та не ляжу у двобої.
Може ревнощі і видно,
Та не хочу дружби рвати,
Може друг – підставник й бидло,
Та не вмію вибачати.
І не хочеться кричати,
Люди харять й б’ють на сполох,
Всіх потрібно убивати,
Щоб лишився зайвий морок?
Сорок слів..чого хотів?
Я напевно й сам не знаю,
Я ходив, сидів, летів,
Та тебе не забуваю.
Може я для тебе тінь,
І нічим не можу бути,
У душі таємна лінь,
Яку враз перевернути ….
Не вдається.
Чути дзвони, стони, крики...
ID:
313803
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 13.02.2012 23:14:46
© дата внесення змiн: 13.02.2012 23:14:46
автор: Марк Тулій
Вкажіть причину вашої скарги
|
