Ось і місяць пролетів,
А ми йдемо у різні боки.
Тебе ж, кохана, я молив
Та чув лише повільні кроки,
Які віддалялись щомить,
Ставали ледве-ледве чутні.
А я не знав що ще робить,
Стояв і думав про майбутнє...
Ось ще і другий місяць пав,
Далеко ми пішло на Бога.
Тоді я ще тебе благав
Та різана в нас була дорога.
Хоч цього я й не розумів,
Хотілося тебе вернути.
Тому я вибачитись хтів,
Не міг тебе ніяк забути.
Ось обернувся - майже рік
Як швидко в серці пролетів
І втратив я тебе навік.
Хоч і тоді не розумів
За що мені так покарав,
За що Всевишешій вкрав кохання
За що?.. Надію я втрачав,
Чи втратив все ще сподівання?
Ось я погляну - там життя
І вже мені давно забути.
Зі мною поруч йде дитя
Та не від неї... Так мало бути,
Бо сам у всьому винен я!
Це ж я зламав колись цю мрію...
Тепер нова в мене сім'я,
Лише жива в серці надія.
Ось так дивлюся крізь часи,
Давно вже сріблом голова,
Та скільки років не даси,
Надія, клята, ще жива:
Тебе побачу все одно,
Хоч я на іншім краю світу.
Життя - це мов німе кіно,
А ми з тобою його діти...
