Однако, не однаково,
Коли немов ломакою,
Виховують тебе!
Відвертою зневагою,
Жонглюючи поняттями,
Наводять каламбур.
І ти вже сам не відаєш,
Чи плакати, чи тішитись…,
Або…..закрити рот.
Дзвінкими пусто фразами,
Їдкими і заразними
Вас взяли в оборот.
Нараз ми опинилися
Десь трохи нижче плінтуса –
Знекрилений політ.
І в ейфорії творчості
Пуста розмова точиться…
Все задом наперід.
Здається, ми опірились,
Авторитетом гріємось
І знаємо себе.
Брикаємось, кусаємось,
Часами величаємось,
Бо любимо себе!
Та час приходить істини:
За фарбою облізлою
Видніє просто Лис!
І корифей натомлений
Із сумнівом запитує:
Прокляття то, чи хист?
Розумний чоловік сказав:
«Поета роль не примусова,
Людиною ж ти мусиш буть!»
Людини хрест обов’язковий !