Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата (Любов Пікас): ПРО ДОБРО І ЗЛО - ВІРШ

logo
Крилата (Любов Пікас): ПРО ДОБРО І ЗЛО - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 12
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ПРО ДОБРО І ЗЛО

     Зайчик Зузя  з дитинства  був  милим і добрим.  Він завжди слухав батьків, допомагав їм по господарству: город поливав,  посуд зі столу збирав і мив. Батьки спочатку  годували його лише молоком, а потім почали й до рослинної їжі привчати. Зузя їв усе з великим задоволенням і завжди казав мамі й тату: «Дякую!»
Коли зайцю  минув місяць, батьки  сказали йому: 
-	Ти, сину, вже дорослий. Отож іди у світ і дбай тепер сам  про себе.  Зайчик подякував батькам за все, що для нього робили, обійняв їх і віддалився. Ішов  він лісом, ішов  та й зголоднів. Дивиться, верба стоїть, попросив  у неї трохи кори. Дала. Згриз заєць кору. Верба йому тоді дозволила ще й кілька сухих гілочок з неї зламати. Зламав найсухіші, подякував  дереву і сів на пеньок, бо стомився. Аж тут жінка якась іде – красива, в довгій зеленій сукні,  з червоними чобітками на ногах, з віночком на голові.
     Куцохвостий одразу встав на лапи, як наблизилась до нього, й мовив їй:
-	Добридень, чарівна пані!
-	Добридень, зайче! 
-	А можна вас про щось запитати?
-	Питай.
-	Ви живете в лісі?
-	І так, і ні. 
-	Як це? 
-	А так: якийсь час  я в лісі мешкаю, якийсь – в полі, іноді біля річки поживу, іноді –  в садку собі побуду.
-	Зрозуміло. А як вас звати?
-	Фея Добрунка.
-	Як гарно!  Добрункою звуть, мабуть, вас, тому що ви добра?
-	Так кажуть про мене.  А як тебе звуть?
-	Мама з татком звали Зузя. 
-	Чому звали, а не звуть?
-	Бо тепер ми не разом.
-	Чому?
-	Бо я виріс і мусив покинути дім, це сталося саме сьогодні. Тепер я дбатиму про себе сам. Та я уже почав це робити – нарвав трішки  капусти – нашої, заячої, зламав  кілька тонких  галузок з верби – дозволила. Можу і вас пригостити. Вживаєте таке?
Зайчик спішно почав знімати із плечей наплічник, до якого поклав їжу. 
-	Ні, я такого не їм. 
-	А гриби їсте? Бачив їх  під ялиною,  тією, що стоїть онде (показав лапкою). Собі їх не брав, бо байдужий до грибів. 
Фея підійшла до ялини, на яку вказав заєць, знайшла гриби, про які він говорив, а тоді мовила:
-	Та це ж боровики! Смачний із них суп виходить. Візьму до торби.
Зрізала ножичком  п’ять грибків,  а тоді підійшла до косоокого й мовила:
-	Добрий ти, бачу, Зузя. Тому хочу тобі залишити напам’ять про себе  одну річ – браслет. Ти натягнеш його на лапу.  Якщо побачиш, що хтось у біді і захочеш йому допомогти, потреш браслетик і скажеш: «Іди геть, зло, приходи, добро!»  І добро прийде.
Фея наблизилась  до зайця й поклала перед його мордою  браслет.
-	Дякую, дорога Добрунко!  - мовив Зюзя. Мені завжди подобалося робити щось приємне іншим, тепер, мабуть, у мене буде більше можливостей для цього.
-	Впевнена, що це так. 
Поки зайчик, зігнувши голову,  натягав браслет на лапку, фея зникла. Глянув  куцохвостий направо, наліво, позад себе – нема. «А чи вона взагалі була?» - подумав і зирнув на свою праву лапку.  Браслет на ній красувався. «Значить таки була», - сам собі відповів і поскакав до свого нового мешкання – до нірки, в якій жив колись ховрах, спати захотів.
     Тим часом зі свого лігва вийшов вовк. Він був сердитим, бо від ранку нічого не їв.  Ішов, розглядався довкола, але нічого поживного не бачив. Сів, завив зі злості.  Аж тут, побачив, що стежкою малий  сірий згорблений дід суне. «Я тебе з’їм», - каже йому вовк. «Не їж мене, я тобі браслет дам». «Що за браслет?» - питає старця  вовк. «Як потреш його лапою і скажеш: «Геть, добро! Дій, зло», то зло переможе  добро і ти цим скористаєшся. Вовк узяв браслет, тільки натягнув його на руку, як дід пропав. Зубатий зробив три кроки й побачив сліди зайця. Зрадів. Ішов  по тих слідах, поки не опинився біля нори, яку зайняв Зюзя. Сидіти й чекати, поки вухатий сам вилізе з нори у плани  вовка не входило, він хотів їсти вже, тому почав лапами розгрібати вхід до хатини під землею. Але не міг просунутися далі, як на  чверть метра. Згадав тоді про браслет.  Потер його і мовив: «Геть, добро! Дій, зло, щоб воно мене до хати зайця привело». Як тільки промовив це, вхід розширився, і вовк зі свистом влетів до зайцевої  хати. Вухань дуже злякався, коли побачив сіроманця в середині свого житла. Він заліз під ліжко й затремтів, а тоді згадав, що має браслет на правій лапі. Потер його лівою й мовив: «Іди геть, зло, приходи, добро».  Як тільки сказав це, в хаті почувся шум, однак  за  мить стихнув. Вухань виставив око з-під ліжка – не побачив вовка у хаті. Виліз тоді з-під ложа й пішов надвір. Глянув уперед, наліво, направо – ніде  вовка не видно було, хіба  сорока сиділа на  дереві, що росло навпроти його нової хати.  Вона сказала  зайцю: «Вовк  так летів  із твоєї хати задом, що аж   головою об дуб ударився. «Не вмер?» «Ні. Полежав хвилину, а тоді потер потилицю і пішов». «Куди?» «А туди!» - сказала і показала. «Будемо товаришувати, сороко?» «Будемо. Ми ж тепер сусіди». «То приходь увечері до мене в гості. Чимось пригощу тебе». «Гаразд». 
   Зайчик занюхав сліди вовка  і пішов по них. Дійшов до річки. Бачить, рибалка сидить на березі й рибу ловить. А вовк ззаду за кущем сидить. Та за мить  різко до рибалки  підбігає й за ногу його кусає. Рибалка падає з вудкою в руках. А сіроманець тим часом хапає  відро з рибою і біжить до лісу.  «Мабуть, не наздоганятиме вовка людина, ногу ж має прокушену та й побоїться із зубатим у двобій вступати», - подумав Зюзя.  Він підійшов до рибалки, глянув на нього жалісливо й мовив: «Забрав вовк рибу і вкусив тебе?»
-	Так. Рана болить, кров сичить. Риби – немає. А мене в хаті  донька і внуки чекають.  Вдома їжі – катма, бо у нас війна. Напали фашисти, тепер не маємо, що їсти. 
-	Не плач, чоловіче. Допоможу я тобі.
-	Та як?
-	Як, не скажу, але допоможу.
Обернувся заєць спиною до рибалки, потер браслет лапкою й  мовив пошепки: «Іди геть, зло. Приходи, добро. Рано, загоїсь. Рибо, повернись». І сталося так, як він наказав. 
-	Ти диви! – здивувався рибалка.  – Рана пропала, а риба вернулась. Ти  і справді допоміг мені. Дякую тобі, зайче. Може, кілька рибин за це візьмеш?
-	Ні. Я рибу не їм. Бувай.
-	Ну, бувай!
      Пішов Зюзя додому,  згриз кілька листочків капусти і ліг спати, бо вовк йому вдень не дав виспатись. 
Наступного дня на світанні  пішов заєць знову   їжу шукати . Йде, радіє – пташки співають, сонечко сходить, молода травка зеленіє – гарно. Стрибає, співає вуханько. Незчувся, як опинився біля ставка, на якому  качка-мама, качур-тато і багато качечок – їхніх діточок плавало.  І знову вовка побачив  –   сидів собі  за кущем калини, за птахами спостерігав і знову щось сам до себе промовляв. А говорив він ось що: «Геть, добро! Дій. зло! Хай висохне ставок, матиму багато качок». І ставок висок просто на очах у зайця. Вовк кинувся до птахів. Батьки-качки злетіли вгору і почали голосно крякати, кликати до неба дітей, але вони не змогли злетіти – не навчилися ще цього. Зубастий почав їх по крилах бити, ловити. Зайчик шкода стало каченят, він  швидко потер лапкою браслет, мовив: «Іди геть  зі ставка, зло,  приходи, добро!»  І під каченятами вмить з’явилася вода. Вовк пустив тих качок, яких тримав у лапах, бо мусив  гребти, щоб  не втопитися, став був досить глибоким. А як виліз сіроманець з води, сів на березі й завив: «Хто це мій наказ відмінив і свій запровадив?»  Їжачок, який спав під кущем, біля якого сів вовк, від крику зубастого  збудився й хотів, було, втекти. Та сіроманець побачив його, вхопив лапою  за ніс і спитав: «Кажи, хто воду до ставка вернув? Ти тут, на березі, сидів, мусив щось бачити».   Злякався їжак вовка й мовив: «Це зробив заєць Зюзя, він, як і ти, розбудив мене своїм вигуком». «А що Зюзя казав?» «Щоб добро перемогло зло».  «Ну, я йому покажу добро! І тобі покажу теж,  з’їм тебе, бо голодний я».  Не встиг їжак і слова сказати, як опинився в зубах  вовка. Трохи морду поколов, але лягав спати ситим.
    Наступного дня встав він і, навіть не вмившись, пішов гуляти лісом. Аж тут раптом вітер здійнявся – сильний. Він звалив  перед зубастим осику і кілька сухих, але важких гілок, які відламав від старого дуба, скинув на нього. Вовк різко відскочив убік, але одна з гілок, та, що була найбільша,  впала сіроманцю на голову й приморочила його.    Розізлився вовк, як до свідомості прийшов, мовив зопалу: «Геть з лісу, добро. Щоб дерев у ньому не було. Дій, зло!» І  ліс оголився. Вовк відразу побачив тварин, які по ньому ходили – двох лисиць, оленя, козулю, жаб, змій. Тільки хотів зловити козулю, яка була найближче з усіх тварин до нього, як десь позаду заревів бурий: «Що це таке? Де кущі та дерева?! Змійка, яка нездалік ведмедя на камені лежала,  почула його крик, витягнула голову,   зашипіла: «Я знаю, хто дерева з лісу прибрав». «Хто?» - спитав зубатий. «Вовк Гострозубець. Чула, як він просив, щоби прийшло зло, і дерев у лісі не було».   «Зараз я його знайду і заставлю вернути все так, як було досі». «Знайди і застав, бо і нам, зміям, у лісі без дерев – ніяк». «Гей, Гострозубець! Виходи і  дерева поверни. Не послухаєш, тебе знайду і  на шмаття порву». Почув вовк слова ведмедя,  скочив з розбігу  в першу ліпшу калабаню, яку побачив  в яру, і пролежав у ній  доти, поки в лісі не стихло. А як голосу бурого вже  не було  чути,  виліз тихенько і побіг додому.   В лігві почало його трусити, застудився вовк, довго у воді пролежав. «І навіщо я той браслет від сірого чоловіка взяв? – подумав. – З ним тільки одні клопоти. Може,  його викинути?» Спробував зняти – не зміг, приріс до лапи.  «Що ж мені робити?» - затривожився вовк. Думав, думав, нічого путнього не зміг придумати.  «Е, хай буде, що буде!» - вирішив. Випив чаю, який запарив на сухих гілках малини, й заснув.
    А зайчик збудився в той час. Вийшов із хатки – дерев катма в лісі. «Куди вони поділися? Як тепер лісом переміщатися? Як шукати їжу? Це ж мене може будь-хто побачити, навіть здалеку», - подумав. І тут  чує, сорока плаче. Підійшов до неї. «Чого ревеш, сусідко?» «Як же мені не ревіти, була у мене хатка на дереві, а тепер ні дерева, ні хатки». «Розумію. І мені зле без дерев. А куди вони поділися, не знаєш, птахо?» «Чула, що  ведмідь вовка Гострозубця звинувачував у тому, що дерева пропали». «Злий він якийсь, цей Гострозубець».  «Так!» «Піду я до хати, сороко, а то ще хтось із хижаків мене побачить, зловить і  з’їсть» . «Іди». Заліз косоокий  до нірки, потер   браслет і мовив: «Іди геть, зло. Приходи, добро. Вовкові чари,  забирайтесь. Дерева,  до лісу повертайтесь».  Виліз заєць, це мовивши, надвір, дивиться – дерева там, де й були стоять,  і  сорочаче є з гніздом.  Зрадів, їсти захотів.  Пішов до видолинка, нарвав там капусти – своєї, заячої, трохи, сівши на пеньок, відразу з’їв, трохи  додому поніс. 
   Коли Зюзя вже у своїй хаті сидів,  вовк зі сну пробудився. Чувся слабим. Але вийшов з хати. Дивиться – дерева, кущі знову стоять у лісі. «Як? Чи не зайця Зюзі це робота? - подумав. – Як дізнаюсь, що його, то розірву цього  куцохвостого і з’їм». Але не мав сили довго ходити, зайця шукати. Знайшов  дохлу мишу  біля пня і кілька жуків, з’їв це, з куща малини, що різ за два метри від пня,  ще й гілку зломив, щоб чай з неї зварити, і пішов додому. 
   А в місті тим часом було таке.   Рибалка, в якого вовк відро з рибою вкрав, розповів  своєму другові про зайця, який йому допоміг.  Друг розповів про це своєму другові, і пішла новина гуляти містом. Дізнався про доброго зайця і його колишній мер, який проживав на той час  іншому місті, не окупованому. Не дуже вірив він у те, що куцохвостий має чарівну силу, але на всяк випадок  послав до рибалки своїх людей, щоб ті попросили його знайти зайця-добряка.  «Та я не знаю, де він живе, - сказав чоловік людям, які прийшли. -  Тільки можу показати те місце, де його побачив». «То покажи».  Повів рибалка друзів мера   до річки, шукали вони  зайчика на березі і в приліску,   не знайшли. Уже думали до міста вертати, аж   тут сорока, що над ними летіла, застрекотіла: «Чула я, що ви зайця Зюзю шукаєте. З доброю метою чи зі злою?» «З доброю, звісно», - відповів рибалка.   «Тоді дайте мені щось смачненьке, і я вам за покажу, де він живе». «Гаразд. А що хочеш ?» «Бачила, ви печиво  гризли, коли сиділи на лаві. Дайте його». Рибалка поклав на пеньок три печення, мовив: «Ось тобі, сороко, бери і швидко  нас до зайця веди». Сховала  птиця печиво під кущем калини, потім мовила людям: «Я летітиму, а ви біжіть за мною». Недовго бігли. Коли добралися до зайцевої хатки,  рибалка погукав його. Вийшов косоокий, упізнав голос чоловіка. «Що хочеш?» - спитав. «Чи пам’ятаєш ти про те, що я тобі казав, як ти відро з рибою від вовка відібрав і біля мене поклав?» «Казав, що твоє місто вороги взяли». «Так». «А чи не міг би ти так зробити, щоб  воно стало вільним від зайд?» «Думаю,  зміг би». «То зроби це. Важко не тільки мені, а й усім людям, які в місті залишилися, і їхнім домашнім тваринам».  «Почекайте хвилинку, - мовив заєць. Він заліз до своєї нори,  потер браслет лапою і мовив: «Іди геть з міста рибалки,  зло, приходи туди, добро». Після цього Зюзя виліз зі своєї хати і сказав людям, що вони можуть повертатися до міста, він вирішив їхню проблему. Подякували зайцю люди, лишили йому великий пакет з овочами, фруктами та печивом. Зрадів косоокий, вклонився їм, помахав лапою. 
      Через тиждень  вовк дізнався про те, що до зайця приходили люди з міста, просили в нього допомоги, і він допоміг їм. Ох, і розсердився ж сіроманець через це. «За кого себе має  цей куцохвостий недоросток! – подумав. -  Воду вернув до ставка, дерева й кущі – до лісу. Але більше не буде по його, а буде по-моєму!»  «Геть з міста рибалки, добро! Дій у місті, зло!» - мовив уголос сіроманець  й зуби вишкірив.  І зло повернулося. На місто, яке вже співало і  танцювало від радості, посипалися ракети, до його меж наблизилось вороже військо,  воїни якого безперестанку стріляли з різних видів зброї й до вечора взяли його. Зажурилися мешканці міста, мер разом зі своїми помічниками знову покинув його. «Гм… Недовго діяли чари зайця, а, може, й зовсім не діяли, може,  визволення міста – це просто  вмілі дії війська і нічого більше?» - думав рибалка. Але коли в будинок, який стояв поруч з його, влучила бомба, і з вікон квартири рибалки шибки повилітали, пішов удруге до зайця, знав уже, де живе Зюзя. Як підійшов упритул до дому, крикнув: 
-	Зайчику, Зюзику, це я, рибалка, прийшов. Вийди, будь ласка, надвір. 
Куцохвостий не обізвався. На щастя, крик рибалки почула сорока – сусідка зайчикова. 
-	Немає його вдома, - мовила. -  До праці пішов.
-	А куди?
-	Звідки я знаю. Та за дві години, думаю, він  повернеться, так, як правило, завжди буває. 
-	Почекаю, - сказав рибалка.
За дві години заєць і справді повернувся. Побачив рибалку, привітався з ним.
-	Знову щось сталося?- спитав його заєць.
-	Так. 
-	Що на цей раз?
-	Ворог знову напав на моє місто і взяв його. Ще важче стало тепер нам, його мешканцям.
-	Знову, мабуть,  вовк чаклує. 
-	Підкажи, що нам робити? 
-	Треба вовка зловити, але не вбивати, а до клітки загнати і тоді мене покликати. 
-	Зберу друзів-мисливців, підемо в ліс. Може, злапаємо сіроманця. 
Наступного дня прийшли мисливці до лісу й клітку зі собою взяли, пів дня вовка шукали  і таки знайшли, злапали, у кліть запхали, а тоді зайця позвали. Прибіг він швидко й мовив людям:
-	Ви  відійдіть, а я з вовком порозмовляю сам на сам. 
-	Гаразд, - мовили.
Відійшли люди на таку відстань, що не могли слів почути. Сіли на траву. А заєць каже вовкові:
-	Бачу, є в тебе на лапі браслет.
-	І в тебе є, бачу.
-	Так. Мій мені добро помагає робити. А твій, я так розумію, зло.
-	Ти правий. 
-	Мусиш зняти свій браслет і мені віддати. Я його у вогні спалю.
-	Не можу цього я зробити, приріс браслет до лапи. 
-	То що ж з тобою робити? Убити?
-	Хочу жити.
-	Але ж ти любиш зло чинити. 
-	Відгризу лапу, і ти забереш її разом з браслетом. Сам не радий, що його взяв і ним користувався.
-	Каєшся за сподіяне?
-	Так.
Вовк взявся за роботу. Коли відгриз лапу, зімлів – від болю. 
Заєць скривився, але хутко відкрив клітку, витягнув з неї відгризену вовчу лапу. Браслет з неї  сам зсунувся . Куцохвостий заховав його до наплічника, а тоді сів і почав думати над тим, щоб таке попросити, щоб добро назавжди перемогло зло. І придумав. Потер свій браслетик і мовив: «Геть з нашої планети Земля, зло, хай переможе на ньому добро. Назавжди!»  Після цього Зюзя покликав людей.   Коли вони йшли, вовк оклигав.  Став плакати, каятися за свої гріхи. Сказав йому тоді заєць:
-	Знай, скільки б зло біди не робило, останнє слово за добром.
-	Значить його немає  сенсу робити?
-	Саме так. Той, хто чинить зло, може  якийсь час похизуватись своєю силою. Але вкінці кінців його сила пропадає й кара  злочинця  наздоганяє. 
-	Жаль, що я цього не знав раніше. 
-	Тепер знатимеш.
-	Так. Ще раз каюся за сподіяне зло. Тепер хочу робити тільки  добро. 
Покликав заєць рибалку з мисливцями. Прийшли. 
-	Перев’яжіть вовку лапу, - мовив людям, -  і відпустіть його. Він уже більше нікому зла не вчинить. І не тільки він, ніхто нікому вже зла не вчинить. Ідіть додому. Війна закінчилась. 
    Пішли люди. Зайшли до свого міста, а в ньому і  справді немає нападників.  Посиділи на лаві в центральній частині міста з годину.  Ніхто за цей час не стріляв, не кидав ракет.  Дорослі  стоять, усміхаються, діти скачуть біля них. Витягнув рибалка телефон із кишені, зайшов у GOOGL, щоб почитати новини, а вони всі на одну тему –  про те, що по всьому світі війни закінчились і світлин повно виставлено, на яких люди зі щасливими обличчями. Подякував подумки зайцю. А заєць Добрунці дякував, як ішов до своєї хатини. І з’явилась вона перед ним. Ще краща стала, як була.
-	Це ти, Добруне? – спитав куцохвостий.
-	Я, Зюзьо. 
-	Дякую тобі за браслет.
-	А я тобі – за службу добру. Ти виконав свою місію Добро  перемогло!
Добрунка взяла зайця на руки і,  співаючи веселу пісеньку,  закружляла з ним у танку. Звірі почули спів,  поприходили. Почали бити в лапи, притупувати. Сорока птахів поскликала – підспівували феї.  Ліс засяяв світлом, наповнився  радістю і добром. А коли пробила дванадцята ночі, Добрунка зникла, і зник браслет із зайцевої лапи. Але він уже був не потрібний. 


ID:  975024
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.02.2023 21:37:43
© дата внесення змiн: 28.09.2023 09:36:59
автор: Крилата (Любов Пікас)

Мені подобається 3 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (206)
В тому числі авторами сайту (12) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ніна Незламна, 30.07.2023 - 10:44
12 12 16 Гарно! friends give_rose
 
ВАЛЕНТИНАV, 30.07.2023 - 10:41
Гарно написали про те, що коїться зараз, шкода що не написано хто саме являється фашистами, рашисти що живляться кров'ю дітей та слабкіших за себе.
 
Н-А-Д-І-Я, 26.02.2023 - 11:43
12 12 16 ЧУдова казка, повчальна про добро і зло. Добро перемагає! 42 43 give_rose hi
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар Н-А-Д-І-Я, 26.02.2023 - 16:45
Дякую! Хай буде тільки так! 16
 
яся, 25.02.2023 - 22:12
42 43
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар яся, 25.02.2023 - 22:54
Дякую. 16
 
Малиновый Рай, 25.02.2023 - 22:03
гарна праця sp give_rose give_rose give_rose
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар Малиновый Рай, 25.02.2023 - 22:54
Дякую! 21
 
Сокол, 25.02.2023 - 22:01
Чудова казка, ніби жива.
Повчальна, подібна до сучасних дій. Боротьба добра і зла, і птиця колаборантка. hi friends give_rose
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар Сокол, 25.02.2023 - 22:53
Дякую за терпеливість до читання. smile
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
x
Нові твори
Обрати твори за період: