З роками ми стаєм мудріші,
Чи, може, думаєм лиш так…
Хтось садить сад, хтось пише вірші –
І кожен в своєму – мастак.
Але з літами, вже досвідчена,
Часом черствішає душа…
Її гнітять хвилини відчаю,
Чи, може, бачиться межа…
В систематичній поступовості
Втрачаєм кольори живі.
З життєвої зникають повісті
Пейзажі, враження нові…
Тай вразити уже так важко,
Чи надихнути на вірші…
І не співає більше пташка
На висохлих гілках душі.
Та вік – не привід ще для спокою
Чи ізоляції від тем,
Бо ж досвід мудрістю глибокою
Торкнеться всіх складних проблем.
І хай багато що міняється,
Запал юнацький зовсім щез…
Та щось важливе залишається,
Якщо ти досі ще живеш!
І хай хоч як на серці гірко,
І жнеш ти висохлі плоди…
Якщо ж в душі розквітне гілка,
То пташка знайдеться завжди!
Мудрий, гарний вірш. 
