Мороз тримає світ в міцних обіймах,
Цілує ніжно вікон вітражі,
Зима встелила землю снігом білим,
Малює сонце світла міражі…
Довкілля мріє. Візерунок дивний -
На сніговій канві чиїсь сліди,
Іскриться бісер, іній срібно-сивий,
Мережить гладдю романтичні сни…
На вікнах казка, сплетена ажуром -
Сріблясті хвилі й диво-пелюстки,
Зимовий день, мов кінь, біжить алюром,
Вже скоро вечір, місяць і зірки…
А потім ніч накриє оксамитом,
П’янке кохання подарує нам,
Мої вуста, червоно-соковиті,
Солодкий і гіркий, міцний бальзам…
Медовий трунок випий до останку,
Цілющий напій – молодість твоя,
Кохай мене, твою чарівну бранку,
До першого проміння сонце-дня…
Дуже гарний світлий вірш! Такі рідки пасують душі поета... Дякую, п. Олю!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такий настрій був романтично-піднесений у мене в ту ніч
Приємно, Лесю, що саме ти обрала цей твір, тому що ти дуже вимоглива до поетичного слова. Дякую
Зима малює срібні візерунки,
Бурульки відливає з кришталю,
Готує новорічні подарунки,
Дарує нам феєрію свою,
Вкриває діамантами подвір'я,
Морозом наші щоки рум'яНить...
А потім заховається в сузір'я
І весну, літо й осінь знову спить...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такий приємний подарунок –
Чарівних слів цікавий візерунок.
Чекаю, сніг не раз іще потішить,
І ми напишемо цікаві вірші…