Мне иногда так хочется кричать,
Рифмуя чувства и ища поддержки…
Молчу…
Не научилась понимать
И принимать обидные насмешки
Я затаюсь
И яростно на лист
Плесну обидой и горячей болью…
И всех прощу…
Пусть это мой каприз-
Сживусь на сцене с клоунскою ролью…
Не стану мстить, не то чтоб нету сил
Не вижу смысла,
Но приму уроки…
Мокну перо в печальный мрак чернил
И поплывут загадочные строки
В них отразится и тоска, и грусть
Мои мечты и тайные желанья
И если не прочтут их
Что же, пусть
Останутся стихами без названья…
И кончится ноябрь на дворе,
Потом зима запорошит дорогу…
И оживет природа по весне
Я улыбнусь,
Согревшись понемногу…
30.11.2015
Дуже гарно.Мене теж сварять за писимізм в віршах.Але я присвячую всі свої вірші любимій дружині.Зайдіть на сторінку "Артерії любові Бога" Тут всі мої вірші. З повагою Володимир.
Наталі Рибальська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені здається,щи виплескуючи тугу у віршах, ми лікуємось від неї... Обов"язкого завітаю до Вас..