Ти поїхав, і світ завмер
лише на мить, лише на секунду.
Навіть плакать не хочу тепер.
Й сумувати постійно не буду.
Не скотилась тужлива сльоза,
не відчувся всередині щем.
Тільки стрІмка осіння гроза,
змиє слід твій холодним дощем.
Дуже дивне таке відчуття.
Ти ж бо рідним був і дорогим.
А тепер вже нема почуття.
Геть розвіялось, як вітром дим.
Залишились банальні слова:
"ми повинні"..."все ж добре"..."в нас діти".
Та від них лиш болить голова,
ними душі й серця не зігріти.
До байдужості так недалеко,
і до слів: "Все минуло у нас...".
Та сказати це зовсім не легко,
підібрати і місце, і час.
Ти в дорозі...а в мене думки
заблудились, заплутались зовсім.
Ти в дорозі....і я буду йти,
уперед...у золоту осінь.
