Ой калинонько червона не чекай морозу,
Ти дівчино чорноброва не чини загрозу.
Цьому ти парубку-невдасі серце не жали,
Бо твої вустонька багрові душу обпекли.
Чи забула ти калино про весняні води,
Як водили навкруг тебе вони хороводи?
От і він нещасний гине тепер самотою,
Бо його дівчина стала зовсім вже не тою.
Не втішають бідолаху калинові віти.
Має в серці лиш одненьку, де ж її подіти?
А вона собі сміється і над ним глузує:
-Як станеш ти багровіти, парубче-дубочку,
Покладу сама узор я на твою сорочку.
А якщо не зможеш мене повік покохати,
То немає тобі чого калину ламати-
Тож калина як дівчина своє місце знає,
Хай багряними плодами душу звеселяє.
А тому кого спокусить - серце розриває.
