Лежить опавше листя,
як зірване життя.
Чому під ноги сумно
так дивитись?
Болить душа-перервано буття.
Від вітру треба дереву хилитись.
Не довго будуть горювать ліси.
Прийде весна і знову на деревах
листочки молоді-всміхається життя,
всміхається до сонця і до неба.
А горе матерів з весною не пройде
і вічна осінь буде в дім проситись.
Від горя почорніли душі їх
і тільки в снах сини їм будуть снитись.
І будуть їх маленькими голубить
і пісню колискову їм співать.
Голівки їх маленькі ніжно гладить
і ручки їх маленькі цілувать.
Як пережити біль,
що рве із тіла душу?
І рана в сина до тепер болить.
Не відповість ніхто-та жити треба,мушу,
а все навкруг мовчить,мовчить,мовчить.
І світ не буде більше кольоровим,
бо горе колір має лиш один.
Осінній вітер листя все зриває,
до неї в снах спішить,приходить син.
І не віддасть нікому уже сина
і на руках все буде колихать.
Бо це її душа-її дитина.
Навіщо душу матері вбивать?