Засурмило!
Дощем проливним змило
ніч з моїх грудей,
Сон з моїх вій і брів.
Ти сорочку одів
нОву
навиворіт,
щоб вроки не брались.
Ми з тобою кохались,
стОраз стелились вишиттям,
Раділи життям
і одне одним.
Подихом холодним
Вітер цвів на
наших шкірах.
Не наситились ще
обидва голодні,
два напівзвіра...
Ось тільки довіра
Світанком замріла,
На голе тіло
теж сорочку наділа,
Дозріла
до того,
щоб знову роздітись-
Собою ділитись,
Вогнями любитись,
на мить зупинитись
перед вибухом,
виверженням,
перед початком
Нового життя
Й в небуття
з тобою
на Вічність,
В майбуття -
на дещицю.
Дощовицю
по наших тілах
спітнілих...
Пальці зніміли,
дУмки змаліли,
жаринами тліли
до того часу,
коли
Знов...
