Нехай ні краплі я не знаю в Пікассо,
Мольберт мені не розповість про дні,
І кажуть всі – духовне полотно,
А я мовчу – куди ж судить мені.
Я в музиці не брав високі ноти,
Що контр-альт, що контрабас – усе одно,
І джазу не ставав я у супротив,
Хоча мій блюз давно мене знайшов.
Я не писав вірші, я лірики не слухав,
Висоцький – був єдиний наш поет,
І ямб-хорей мені давно вже не по духу,
Я старі спогади ховаю у конверт.
Та знаєш час, що криється в повітрі,
Весною вирієм вертається у стрій,
Той час, коли закоханість – це діти,
Коли прощаєшся, вертаєш, кажеш «Стій!»
Той час, коли лише блакитне небо,
Де сірості в природі не бува,
Той час прийшов, лише відкрити треба
Вже дещо поіржавілі серця.
Той час , де ти завжди митець,
Ти музикант, художник і поет,
Де думка витанцьовує, мов герць,
А тіло подається у квік-степ.
Він завжди поруч, тут…
До нього лише руку протягни,
Відчуй ти гріх її мов трунок уст,
Й у щасті ти її приспи…
ID:
343759
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.06.2012 16:05:45
© дата внесення змiн: 12.10.2012 17:21:22
автор: Мирослав Гончарук-Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
