Полинем, друже, до водиці,
У мови повноводий став,
З її погожої криниці,
Наш прадід воду чисту брав.
Вона в нім зіркою іскрилась,
На ній своє життя він слав,
Вона ж ледь-ледь не утопилась,
Бо хто її не ґвалтував.
Юнак Петро і Катерина,
Генсек і батько всіх вождів,
Хрущов, герой п`ятиєдиний,
Всі, хто належав до «царів».
Від когось покриткою стала,
Від когось привела байстрят,
Та в ній надія пульсувала,
В передчутті незнаних свят.
Діждала: в двадцять першім віці,
Знайшовся вправний легіон,
«Региональной мовной птице,
Пора лететь у регион».
Російська мова непогана,
Вона – то Чехов, Карамзін,
Та рідна мова – рідна рана,
Вона – це мати, ти – їй син.
Вона – то сутність колискова,
Її нам Бог подарував,
Без неї світ не кольоровий,
Замулений,зарослий став.
Коли в Європу хочем дуже,
Повинні знати кілька мов,
Та українська мова,друже,
Між них – як суть твоїх основ.
Ти і вона. Ви тільки вдвох.
Її подарував нам Бог…
Так і є...
Наше слово,
рідна мова.
Як пісня лунає.
Серед полів,
серед садів,
соловейком співає.
Любіть нашу
рідну мову.
Як сонце, як вітер.
Нею ви зростайте,
радійте як діти.
Мова моя,
люба, мила,
я тебе кохаю.
І до свого народу
у віршах промовляю.
