Шуміло море, захлиналось
від злості власною піною,
великі хвилі підіймало
й одну котило за одною
І темно-сиві буруни, б»ючись
у скелі, піднімались ввись...
і з шумом падали і розчинялись
у нетрях моря, поглинались…
Ревіло море наче той хижак,
що з пастки вирватись не може вже ніяк.
Лише в глибинах вод морських
цей шторм не чутно , наче й стих...
Лиш скелі чують все і бачать,
та не бояться , все пробачать
Вони привикли до стихії,
вона дарує їм надії
Для них це наче колискова,
приємна, мила і казкова…
Тут Кримські гори вік стояли
і завжди моря гнів приймали,
мирились, солоно плювались,
дивились в даль... і посміхались,
що море злиться так, шумить,
та скель не може підкорить…
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за "гарний шторм", правда щось трошки не зрозуміла в якому плані він видався Вам "гарним"? Але коментар дуже приємний,симпатичний щиро вдячна Андрійчику!!!
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, а чому "не похоже на мене"? я деколи можу бути різною, як зрештою і всі жінки..., має ж бути якась загадка, яку ви мужчини ще не розгадали... Спасибі за коментар