Болить серце і плаче душа,
Коли бачу, як гине нині
Наш стражденний забитий народ
Тут, на власній чужій Україні.
Ці спрацьовані бідні жінки,
Що лиш гнули у праці спини,
Благородні на цілі віки,
Гинуть тут, а також на чужині.
Гордість нації - чоловіки,
Її мудрість, честь і сила,
Деградує на рідній землі,
У плящині надії втопила.
Наші діти - майбутнє Землі,
Їхній вчитель - бідність і страх,
Бо не бачать просвітку в імлі
Сироти при живих ще батьках.
Болить серце і плаче душа,
Коли бачу, як гине нині
Наш стражденний забитий народ
Тут, на власній чужій Батьківщині.
Треба вірити і прИйдуть часи в Україну, ще обнімуться батьки, пригорнуть дитину !
Зеновій Винничук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я теж вірю в кращі часи для нас і для наших дітей. Вірш написаний під вплиом вболівання за долю дітей батьки яких на заробітках за кордоном,а діти страждають без родинного тепла.
