За тривожними гонами літ
Катувалася в серці народу
Вічна пам"ять про скривджений хліб
І його колоскову природу.
У мізки запікались слова
Канібальсько - кістляво-трупні
Про жахні тридцять треті жнива
І про владців діла підступні.
Кривда люта зрівняла в біді
Парость юну і древнього діда -
Вигибали старі й молоді,
На землі не лишаючи й сліду.
І посіявся смуток небес
І вродила печаль, як жито.
На крутизнах життєвих верст
Всю, до краплі, її розлито...
І глумливо брехали кати
І посмертно мовчали мільйони -
Нам до правди ще треба дійти,
Щоби пам"ять не скніла в полоні.
Чи ж не з тих вікопомних жнив
Мій народ підупав на вірі?
Він натужно сміявся й тужив,
Дні без брому ковтаючи сірі.
Так намарне втрачали сини
Силу й міць ґенетичного коду,
Продавались за гріш і чини
Та молилися Заходу й Сходу.
Тож, сягнувши крутої межі,
Саме час усвідомить, братове,
Що спасіння гряде не в олжі,
А в правдивому, чесному Cлові
все ви талановито, гостро і правильно кажете, але чи чують... ми то з вами солідарні і однодумні... а глухі залишаться глухими, що й довела Європа і Америка кілька років тому... ведмедя бояться... чи намагаються не дратувати... роздратується, бо вічно хижий і ненаситний... звір...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Європа з Америкою ніколи особливо цим не переймалися. Хоч Д. Мейс і Р. Конквест детально дослідили цю трагічну сторінку в новітній історії України. Аби ще діти та онуки наші знали і пам"ятали. Дякую за небайдужість!
І нехай почують всі "глухі"... 
