― Ти кажеш, що я ― Сатана,
Ти мене називаєш так вічно,
Але ти, зрозумій, я не вона,
Як би це не було грішно.
Ти говориш, що любиш мене,
Але чому так називаєш?
Ні, ти любиш себе,
Ти мене так зневажаєш…
Я розумію, що Богом для тебе став Сатана,
Але ж є я і інші дівчата,
Скажи мені, що за мана,
Що сталось з тобою після смерті ката.
Ти знаєш, що я тебе сильно люблю
І як сильно тебе зневажаю,
Серце своє уб’ю,
Бо без тебе не хочу до раю…
Без сердечною стала уже,
Вже себе погубила,
Скажи тепер, друже,
Кого я вбила?
― «Ти вбила того кого я любив,
Ти стала схожою на мене,
Як би були сили я б тебе убив
І вправив би ніж у себе…»
― Я за для тебе стала такою,
Я за для тебе і помру,
Для Сатани потрібно стати Сатаною,
А так ніяк, не живу…
― «У тебе погляд змінився,
Міміка уже не та,
Можливо я всім тим захопився,
Ти для мене була свята…»
― Ти значить мене більш не кохаєш?
Не така я тобі?
Добре, так як ти мене не сприймаєш,
Я зраджу не тільки собі…
― «Зрозумій, я тебе кохаю!..
Так як і раніше,
І далі тебе бажаю,
Але ти змінилась на гірше…»
― Вибач, я серце не вбила,
Це перевірка була,
Ти думав, що себе я згубила,
О, ні! Ти бачиш я ще та…
― «Ні, не торкайся до мене руками,
Відійди на крок від мене,
Ми почуття будували роками,
А ти слухала себе…»
― Я Богу віддана була,
Ти диявола сприймав,
Що сталось не знаю я
Мене Біс попутав…
― «О, так! Не мені тебе судить,
Але й не мені прощати,
Я умів людей омертвлять,
Я умів безмежно кохати…»
― Я знаю, ти зараз підеш,
Я Закричу тобі в слід: «Не забуду!»
І ти мене більш не обіймеш
І я твоєю не буду…
― «Скажи, що ти не забудеш?
Скажи, хто для тебе я?
Чому зі мною більше не будеш,
Чому вже не моя?»
―Я не забуду тієї першої ночі,
Бо ти для мене став усім,
Ти відмовився, бо мої очі…
Оббривалися цім…
― «Ти про що я, не розумію?
Я без тебе як не можу так і не міг,
Я від твого погляду шаленію,
Я уклоняюся тобі до ніг.»
― Ні, поклонів не треба, піднімись,
Адже рівні ми,
Ти просто в очі мої подивись
І скажи мені хто є ти?
―«Я ніхто, у твоїх очах,
Значить ніхто на землі,
Ти пробудила мій страх,
Що, можливо, я буду сам в імлі…»
― Подивися, подивися на нас,
Ким ми стали,
Ти ― Янгол, Я ― Демон, а час…
З тобою ми проспали…
―«Я хотів бути таким як ти,
А ти хотіла як я стати такою,
Подивись, стали як ми,
Стали як я із тобою…»
На мить завмерли вони,
А тут Хтось заявився,
Подивився на них, прочитав молитви,
Ще на мить зупинився:
«Не бути вам разом ніколи,
Бо різні ви,
Він віддався любові,
А вона крові…
Бо загубили себе,
Він втратив свою грішну душу,
А вона теж втратила себе,
Ваше кохання я розірвати мушу…
Хоча дам вам шанс один,
Ви заново все почнете,
Бо вона власниця, а він властелин,
Таке життя, але це не те…»
Навкруги все ожило,
Рушили птахи,
Між ними щось пройшло,
Але не згадали вони…
Не згадали великої тайни,
Про кохання забули своє,
Хоча до сих пір поринають в спогади,
Що то було таке…
Байка тут дуже проста:
Не будь тим кого кохаєш,
Бо ти зовсім людина не та,
Ти свою суть так убиваєш…
І кохання не пройдений світ,
Його ти не забудеш,
Бо його цвіт,
Ти колись зустрівши когось згадаєш…
ID:
231147
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.12.2010 16:44:51
© дата внесення змiн: 25.12.2010 16:44:51
автор: Даша Піддубна
Вкажіть причину вашої скарги
|