Я маю право бути не як всі,
Я маю силу,
Маю чисті очі.
І штурман я на власному човні,
І капітан,
Я не боюся ночі.
Мене ведуть зірки,
Несе вода,
Вночі так гарно плисти –
На довірі,
Я ще така дитячо-молода,
І так багато ще в житті не вмію…
Я вмію плакати,
Коли читаю вірші.
І посміхатися,
Коли нестерпно важко,
І швидко плавати,
Коли стає ще гірше…
А взагалі – я те іще ледащо;)
Я критику не люблю,
І образи,
Не люблю обіцянок
Пустослівних.
Така прийшла сюди
Одного разу,
Тепер живу
Така дитячо-дивна…
Критику треба любити.
Боятися потрібно тих, хто в очі говорить одне, а позаочі - інше. Боятися потрібно похвали, бо вина вбиває. А критика, здорова, чесна критика стимулює, підштовхує. Добрі критики заслуговують подяки.
Я так думаю.
Ярина Левицкая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Абсолютно з вами згодна.... але можна себе скільки завгодно вмовляти, що критика це добра, та коли тебе критикують, дуже рідко отримуєш від цього задоволення
Ви гарно пишете українською! Та чому мало?
Невже забороняють?
Ярина Левицкая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. та ні ніхто нічого не забороняє... мабуть просто звичка...якщо чесно - українська для мене рідніша, набагато рідніша - це мова моєї мами, бабусі, дитини... це мова мого Львову і моїх Карпат... а от чомусь вірші пишуться рідко...
можливо колись все зміниться