| Сторінки (4/319): | « | 1 2 3 4 | » |
Веду жінку
По ринку:
Ікра чавучі,
Якісь онучі…
І чую, люди гомонять:
- Бідніїм, куме, в Україні,
- Не заздрить нам уже ніхто…
- А діти - драла на чужину,
Щоб щастя виграти в лото…
-Не йдуть рошенівські цукерки
У горло…
- На які шиші?
- На цвинтарях хрести з фанерки,
- А ти ще пишеш ті вірші…
Хоч видай валом
Книг, журналів,
Чи змінеться життя?
- Купи у секонді он свитер!
-Та напиши про це у твітер,
-Усе розвіє час і вітер.
- Все перемелиться.
- Буття!!!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706685
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.12.2016
Книга оповідань Олександра Апалькова «Колючі Дерева» -- спроба у художньому слові представити й зрозуміти вплив усіх буревіїв та перемін нашого переломного часу на різні сторони взаємовідносин чоловіка і жінки, в життя яких втручаються кордони держав та політичні віяння. Окремою лінією висвітлюється сьогоденні стосунки українців і німців. Коли стандартизація масової культури на Заході призвела до того, що культ насилля та ностальгія по всьому брудному, зробилися майже загальним здобутком. Як зазначав Іван Дзюба: «… в оповіданнях Олександра Апалькова, бачимо його як художника-психолога, що вміє в коротких локальних сценах дати відчути подих людської вдачі й долі, торкнутися глибин інтимних почуттів, на межі фізіологізму й вічної духовної потреби».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705705
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2016
Ваши вірші не варті того, як ваш друг їх хвалив,
Втім, й не так вже погані, як гудили інші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705261
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.12.2016
Коли настане час зваби, не поспішайте їйувійти до вас.
Пані Стасюк надіслала мені, думаю і багатьом іншим членам «клубу Поезії» запрошення такого змісту:
«Запрошуємо Вас долучитись до Енциклопедії сучасної літератури.
Це перше видання, яке, сподіваємось, дасть читачам більше інформації про сучасних українських авторів: творчий життєпис, найкращі публікації, та задуми на майбутнє.
До енциклопедії запрошуються автори: поети та прозаїки. Мова робіт: українська або російська…»
Далі йде посилання на сайт із дивною заманкою «vidatiknigu.com.ua/index/enciklopedija».
Втім, все що там написано, просто вкрадено із сайту альманаху «СКІФІЯ», який видається стало із 2000 року. І на відміну від «vidatiknigu» пані
видавчині Лілії Стасюк, популяризує автрів на таких міжнародних книжкових форумах як в Україні - КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ, та у Німеччині на ФАНКФУРТСЬКОМУ КНИЖКОВОМУ ЯРМАРКУ. Коли хто хоче пересвідчитися – будь ласка, перегляньте сайт СКІФІЇ:
http://zeitglas.io.ua/s2461109/
Щоправда,у пані Лілії кожний учасник мусить сплатити внесок за публікацію на 3-х сторінках на 50 гривень більше ніж такий внесок передбачається СКІФІЄЮ... Де вони, демони наповнення бюджету утворення "vidatiknigu"???
Сташно, аж жуть.
Я намагався написати до пані Стасюк про це особисто. Та, виявляється, мені чомусь заборонено робити дописи… Заборону наклала авторка «Свята», це мабуть нік самої пані Стасюк на КП. Цікаво чому?
Може слід поміркувати усім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698762
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2016
Поэзия, считал Гоголь, обязана участвовать в высшей битве — не за временную свободу, права и привилегии, а за человеческую душу, в которую для ее исцеления необходимо вернуть забытые и отвергнутые святыни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2016
Хто творчо мислить і живе,
зуміє вижити і не умерти в часі,
по той і цей буття бік,
що вічно перетворюється в нуль.
Доречі, міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas» оголошено VI-й міжнародний поетичний конкурс
“Чатує в століттях Чернеча Гора”.
Це літературне змагання поетів має відбуватися відповідно темі
«Для чого пишуться вірші» і полягае у художньому втіленні значення поетичної творчості у становленні людини.
Умови конкурсу:
мова написання – українська або російська
Докладно на сайті конкурсу:
http://zeitglas.io.ua/s2375373/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016
Випало два дощі, і видалася нагода вибратися до лісу. Подихати свіжим повітрям, а коли пощастить, назбирати й грибів. З нами була німкеня. Жінка в літах, добре освічена, говірка.
Ми обмінювалися знаннями про природу, зокрема про ліси та гриби.
Виявився дещо дивний факт – німці, незважаючи на те, що люблять і з апетитом їдять гриби, ніколи не збирають їх. Бо у Німеччині вживають тільки покупні гриби… Зібрані ж вважаються небезпечними для здоров'я. Німаки народ прагматичний.
Там гриби вирощуються на фермах і продаються в супермаркетах.
Найбільше там ласують шампіньйонами. Часто їх навіть і не готують, просто додають сирими в салат і їдять. Що стосується інших різновидів грибів, то вони в магазинах не продаються. Щопрвда, німці, котрі живуть у селах, інколи збирають гриби самостійно. Одначе і вони беруть тільки знайомий їм, наприклад, білий гриб, а на інші не звертають увагу.
Тож для емігрантів із колишнього СРСР в Німеччині справа збиральництва дуже вигідна. Хоча, за суворими законами тамтешніх земель з лісу брати з собою дозволено не більше 500 грам грибів. В іншому випадку – штраф. Та й до нині, жодного такого порушення виявлено не було.
До того ж німці піклуються про свої ліси, тому в тамтешніх грибах майже відсутні шкідливі домішки, навіть якщо вони ростуть неподалік великих міст.
Тож, коли ви зустрінете у німецькому лісі людину з кошиком і ножем, не лякайтеся, звертайтесь до неї російською мовою.
Втім, повернемося до українського лісу.
Ми вже з півгодини обминали одне за іншим звалища сміття.
Хто привіз його сюди? Напевно, не німці. І не росіяни. І не поляки з болгарами… Свої – українці. Хтось, приміром, «не полінувався», притягнув вантажівкою і вивалив просто на кущ шипшини рештки ремонтних робіт: биті кахлі, старі шпалери, віконні рами, оздобивши лісову галявину таким урбаністичним хеппінінгом. Подумалося, можливо, неблагополуччя в душах людей провокує нестабільну екологію? Таку пряму або опосередковану взаємозалежність неможна виключати. Не дарма американський математик Едвард Лоренц зазначав у своїх лекціях "Якщо метелик змахне крилами в Китаї, то почнеться ураган в Мексиці". А у подальших роботах він написав : "Один метеоролог відмітив, що, коли теорія хаосу вірна, помах крил чайки назавжди змінить карту погоди".
У Німеччині, пояснила нам наша гостя, зелена поліція в короткий термін розшукала б негідників. Адже у будь-якому звалищі знайдуться рештки документів, квитанцій, рахунків, газет. За ними встановлюється порушник і накладається відповідне стягнення.
Адже один дурний вчинок провокує два, а два – десять.
Тут дарма й шукати гриби…
Трохи подалі пригорок із старих автопокришок, якогось дрантя з «Жигулів» та іншого мотлоху.
Стару гуму покришок вже давно перероблюють у всіх країнах Євроспільноти. Це – обов`язок! Адже щорічно лише у Німеччині викидається понад 600 тисяч тон старих автопокришок. Нині іх використовують як частину глибинної «підстилки» для автострад.
Йдемо далі.
У кручі проростає травою старий телевізор і пилосос… Хто їх сюди доставив? Навіщо?
Тисячі і тисячі приладів скращують нам нині наше буття, полегшуючи його. Та одного дня вони відпрацьовують свій час і опиняються на звалищі. У Німеччині, аби цьому запобігти, муніципальні служби організували іх збір окремо від звичайних харчових відходів або старих меблів. Мета – виділити як цінні так і небезпечні для оточуючого середовища матеріали, що використовуються при виготовленні побутової техніки.
У затишному переліссі – порожні пляшки від коньяку та шампанського, пластикові пакети та одноразові стаканчики. Тут, напевно, місцевий кабальєро зваблював заміжню матрону. Мені думається, що чоловікові було років за 40, він із чиновництва середньої рай-ланки. Бо саме вони полюбляють коньяк «Закарпатський» (не дорого і не дешево), а справжній смак у шампанському знаходять вже досвідчені жінки… А п`яна жінка – все одно що незамкнена скриня… Тут дуже потовчена і трава і мох і, навіть, верболози понівечено… Гриби, коли й були тут, не вижили…
Закордоном зовсім інше ставлення до лісу, поважливе й відповідальне.
Без малого мільйон робітників і службовців Німеччини отримують заробіток у сфері збереження навколишнього середовища. Це можна порівняти із кількістю зайнятих у автомобільній індустрії ФРН… А пляшки там не кидають під кущі… Нікому і у голову така думка не спаде.
До речі, гриби допомагають навколишньому середовищу у самоочищенні.
Одна з основних властивостей грибів полягає у тому, що їм притаманна функція розкладання бактерій. Інша дуже важлива властивість грибів — здатність проводити кисень. Використовуючи ці особливості грибів, людина навчилася з неживої матерії добувати продукти харчування або ліки. Приміром, гриб вешенка здатний виростати на старому картоні, перетворюючи його в дуже смачний харчовий продукт, котрий здатний боротися з раковими захворюваннями.
А спосіб біологічного очищення за допомогою грибів виявився набагато ефективнішим за спалювання відходів, оскільки при спалюванні утворюється шкідлива речовина — діоксин — що викликає різні хвороби. Окрім цього, за допомогою грибів усувають виливи нафти або нафтопродуктів, очищають забруднений грунт.
Виявляється, що міцелій, тобто вегетативне тіло гриба, слугує безпрецедентним біологічним фільтром. Він проводить позаклітинні ферменти і кислоти, які розщеплюють стійкі молекули, таких речовин, як легнин і целюлоза — два основні компоненти деревних рослин. У такий спосіб природа сама використовує гриби для підтримки екологічної рівноваги…
Розмірковуючи про такі з одного боку складні теми, а з іншого — доволі зрозумілі й буденні, ми бродили лісом, і до вечора назбирали кошик грибів. Нас було троє. Вийшло на душу приблизно по 500 грамів. Як у Німеччині. Втім, наш асортимент був значно ширшим за німецький: декілька білих, з десяток підберезовиків, дещицю маслюків та так званих польських. Прчому, на прохання німкені, ми зовсім не брали сироїжок.
Адже, перебуваючи у лісі, слід думати про ліс. Про те, що у ньому відбувається щоденне велике життя. І, навіть, затятим грибникам слід залишать дещо їстівне їжакам, білочкам та іншим справжнім господарям лісу…
Дуже доречно таке порівняння: адже скільки користі для людей і навколишнього середовища приносять гриби, і скільки шкоди їй наносить людина в результаті своєї нерозумної поведінки. Німці кажуть: «Хочеш бути мудрим, навчися не робити того, що тобі кортить…» Інакше необачлива помилка матиме вкрай важкі наслідки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694435
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2016
Для овечок є барашки,
а для бджолочок - шмелі...
То, чому ми для жіноцтва
кОбелі та кобелІ ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2016
Поет без імені...
Він пише по-українськи.
Він пише по-російськи.
Він пише по-німецьки... І на трьох мовах те, що назвати одним словом складно. Однак з його доробку можна судити про характер його нації. Що стало рідкістю в наш час...
Скажи мені, що ти пишеш, і я скажу, хто тебе буде читати.
Поезію читають у нас погано. Купують ще гірше.
Найкращий читач – письменник.
поет
поету
злива
Складності поета Петенка в тому, що більшість його віршів публікувалася значно пізніше їхні написання. І публікувалося – мізерно мало. ( Сам-видавнича книжка “Без назв”, та декілька творів у журналі “Склянка Часу”, № 14-15, 23-24.) Критичних статей чи рецензій (не рахуючи заміток В. Ребрика в тій же “Склянці Часу” № 19) не з'являлося зовсім. Але поезія жила. Харчуючись плином часу, його речовинністю.
протри
лицем губи
порожні
скельця
І прийдуть роздуми:
Біблія те Минуле
Зовсім забуті слово
Навіть забули крапку
Що перенеслася в дах
Адже ми, у нашому прагматизмі зробили звичкою навіть релігію. Саме таємнече -- Совість. Багато хто нині став вільним... І безсовісним.
релігія псалми діва
посмертні подих
переклик
пригнічують
святі слова
та те вже
звичка
Чи не звідси найстрашніша українська втрата -- Чорнобиль?
Чорнобиль -- то ніч
серед сонця
Те дуже
біла
ніч
Хтось скаже: “Ах, поза”.
Поза і спокій Петренко нагадують картини. Чи навіть фрагменти картин. Невиписаних і самотніх.. Але в них -- примари нашої присутності... І ми там були. І ми це бачили...
І над усім цим сизифова робота поета:
народжувати вірші -- ніби дим
наматувати туго
на легені
Таке мистецтво нелегко зрозуміти. Але перейнято воно почуттям і думкою. Пронизано одночасно складною емоційністю і скепсисом. Немов книга ця -- щоденник цих почуттів:
Дуже тяжка зима.
Смерті хотілось усім.
Петренко відіграє роль тимчасового мірила. Але воно -- розрада, не ліки.
дихайте
і ніч вам
обов'язково
допоможе
Він ставить питання. Відповідей же не дає.
... Питання неба і життя
Питання болісного тиску
Питання злету
Небуття
Питання слів
На обеліску
І над усім цим апофеоз сумніву любові.
не злися,
собі не муч,
її колися кохали.
один
від серця ключ, --
тобі туди
не кликали.
Оглядаючись, і ми разом з поетом, зауважуємо безліч втрат.
... і поки добро
лише розгортає
крила
зло встигає
як мінімум
двічі
вкусити
Але, ми йдемо далі. Час не чекає. І ми знаємо:
найкращі квіти
що цвітуть
найкраще листя
осіннє
Що вже отут поробиш, коли саме життя автора ( майстерно представлене у творі “Л-ка 2000”) – суть самітність. Нічого зайвого. Тільки правда. Вона як завжди, одна. Як Чорнобиль з його атомною ніччю. Як бачення смерті в розумінні творчої особистості:
- померти
- бути вбитим
- самому вбити
- жити без змін
І людина, -- чи вінець творіння?
душу в космосі
космос
у душі
мі
посередині
А перед нами наша країна, де “чуття великої родини згасло”, і любов з її нерозумінням малослів`я...
я каджу тобі
одне лише
слово
кохаю
це дуже багато слів
це як рій
з вулика
Спробуйте сказати про любов краще (об'ємніше)!
У Петренка “на кожному цвинтарі хтось похований”. А він все ще міркує про творчість, як єдиний сенс життя:
поезія
виходячи зі сну
знов засинає
у книгах
і деревах
Чи от ще:
заманулося щастя?
стань поетом.
І перегортуємо ми дні нашого і поетичного життя, керуючись законом про те, що:
Сонце і місяць
Дивовижні Близнюки
бо Щоденно
пишуть один одному
Некрологи
І все це навколо дня і ночі. По годинній стрілці. Rund um die Uhr...
І представляє це нам збірник віршів поета без імені Петренко. Можна сперечатися про його викладення, але не можна відмахнутися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2016
(дещо похапцем)
Мій огляд деяких творів та короткі нариси про їх авторів має на меті удосконалення існуючого способу критичного спілкування. Він спрямований для осіб, що вже володіють елементарними навичками адекватного діалогу й пишуть яскраві твори.
Тематика нарисів відповідає вимогам сайту. Кожен розділ огляду «Портрети поетів КЛУБУ ПОЕЗІЇ» складається насамперед із вступного слова самого автора (оригінальний текст) твору (вірш, проза) якому присвячено критичний начерк.
Наражатися насильно на чемний чи не чемний опір авторів я не збираюся. Бо люблю усіх, хто знаходить час для творчості. Вже писав що, коли людина творить вірші, вона не нищить ліхтарів, не кромсає лавочок та парканів вздовж вулиць нашої батьківщини й закордоном... Хто не робить зла, вже робить добро.
Опісля публікації першого нарису з`явилися різні коменти. Це означає, що тема має інтерес. Втім, не всім сподобався мій почин. Приміром Сергій Пікарось відписався: «Ще не вистачало, щоб він написав мій портрет…», а пані Таетяна Прозорова розгублено перепитує пана Пікарося: «…так...то мо\" сховати й свої фотки?».
Не з усякої хмари йде дощ.
Не ховайте, пані Тетяно. Будь ласка, не робіть цього. Буде хоч трохи більше красивих жінок. І, можливо, я писатиму виключно про жінок, бо вони й пахнуть краще і легше ніж чоловіки.
Втім, буде ще краще, коли хто не бажає поглянути на свій «портрет» моїми очима, просто напише про своє небажання. Я і не буду читати його твори, дивитися його профіль, вигадувати собі його анфас…
Адже я розглядаю тексти написані автором самим. При створенні моїх нарисів, я, так само як і поети, кому вони присвячені (від слова «святити») прагну пов`язати цікавий вірш (або його сюжет) із моментом першого враження. Мірою дещо критичною, але не на кшталт Зоїла.
Тож, виловлюю щиру подяку авторам тих творів, котрі мені сподобалися і лишили певний слід у мені. Також буду вдячним за допомогу в корекції невдалих та ситуативно виправданих моїх українських помилок.
До зустрічі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2016
Портрети поетів КЛУБУ ПОЕЗІЇ-1
«Короткометражка з доволі пересічним сюжетом» від Ксенії Ен
Оригінал:
Короткометражка з доволі пересічним сюжетом action!
одне жовте око
ще дивиться на сонце,
не кліпаючи.
бджоли гудуть, а не сідають.
не виймають із ока пилу сонячного,
не струшують ген довкола.
вітер минає, мов не помітив.
«хто тут, хто тут?» – глухомовить, без шелесту.
крапають роси, мов сльози, із самого серця
додолу,
на відірвані пелюстки ромашки.
cut!
Прочитавши цей твір одразу викинувся коротким коментарем:
чутливому читачеві є над чим кмітувати. Адже багатьох (я це помітив за відсутністю оцінки) звичка читати усе на сайті без розбору, змушує не бачити того, до чого слід долучити розум й увесь потенціал серця... Я Вас вітаю із поетичною вдачею! Це - щиро. Додав смайлика.
Втім... Найсолодше – це мої роздуми про твір - утаємничив. Для самого себе. Адже я маю на кожного вірша, що мене зачипив, окремий нарис.
Поглянув на фото аторки. Простецьке. Неквапне. Непривабливе для «Натали», «Каравану» та «Bazaar».
Красуня схилила голову. Схилила на правий бік. Фотографія (Світлина -це для ревнителів ннової мови, узятої із Польши) переінакшила його – на лівий. Такий «брехливий» закон дзеркала. У пані Ен відкриті очі. Щирий погляд. У невідоме. Хто його сприйматиме? Той погляд. І як? Дизайн – головна рушійна сила.
Коли видатний компоніст Ханс Вернер Хенце завершив свою Десяту симфонію, я дивувався. Адже, ще відоміший композитор Малер вмер, працюючи над своєю десятою…
– До чого це порівняння? – спитає пересічний читач.
– Для щастя, – відповім я. А для чого ще?
Вочевидь (хай це буде для мене) вірш пані Ен має високе право зватися ВІРШЕМ.
Фантазіі поетки легко починаються ни стику (іншого слова не підібрав) відчаю і віри. Аура традиції поетичних чеснот вже тут. А вгледіти її, відчути – то справа смаку й вихованяя його. Коли я знімав кіно - ніц не бачив, коли писав про поезію Ен -нічого не чув, іншого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
(про українську народну пісню «Гуляв я три роки» в обробці Миколи Хоменка)
«Гуляв я три роки та й не знав мороки аж до тої пори.
Чорнява дівчина не хоче любити, хоч візьми та й умри.
Прийшов я до неї та й став під віконцем там сидять старости.
Сидять розмовляють, дівчину питають, чи підеш заміж ти.
І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні.
Брати мої милі, орли сизокрилі, ой поможіть мені.
Брати, вірні други, привели до лугу, а я про те знав.
Як батько мій неньку іще молоденьку я узяв та й украв».
Піснею «Гуляв я три роки» перед виконавцями та слухачами розкривається дивовижний української народної пісні, світ найгострішого людського почуття — кохання. Текстом твору та вдалою хоровою обробкою Миколи Хоменка, в традиційній «довгій» пісні, як в осучасненому «кліпі», майже детально розповідається про пристрасть та перепони на шляху її втілення, розгорнутими художніми пар алелізмами.
І хоча постать головного героя окреслена лише контурно, без помітної деталізації, ми можемо досить живо уявити собі таку картину:
Жив-собі хлопчина… Без суму, без турбот. Бог дав йому сили, напевне краси і безтурботності. Молодість із широким і довгим шляхом життя попереду… Швендяв, байдикував, їв сало, залицявся із дівками… Аж раптом сталося диво: «Чорнява дівчина не хоче любити, хоч візьми та й умри…»
І світ змерк у його очах, і зорі не гріють, і сонце не світить, і сало не лізе в душу… Що ж тепер робити? Коли розум героя раптово виходить за межі можливого досвіду, герой неодмінно стикається із антиноміями, тобто робитиме однаково раціональні але взаємно суперечливі висновки:
«…Прийшов я до неї та й став під віконцем там сидять старости.
Сидять розмовляють, дівчину питають, чи підеш заміж ти…»
Певно відчувається якась напруга соціально-майнового та морального ґатунку. Батьки ймовірно бажають видати дочку за іншого, можливо більш надійного кандидата. Бо, той, що стоїть під вікном, — гультяй… Адже гуляв три роки й не знав мороки.. Хто його знає, чи не загуляє ізнову?
У коротких мініатюрах наступних куплетних строф відбувається насичене емоційне дійство: щось треба вдіяти, зараз і негайно. Адже, події розвиваються стрімко і катастрофічно, до безнадійності:
«І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні.
Брати мої милі, орли сизокрилі, ой поможіть мені.»
Так з`являються в безтурботних доти вустах героя слова «милі». Він звертається ними до братів своєї коханої, як до останньої надії. Так хапається утопаючий за тростинку… «Ой, поможіть мені…»
І в нашій уяві вже новий ракурс подій. Те, що здавалося втраченим, набувається одним вчинком. Сублімаційним перетворенням розпачу на казкову вдачу:
« Брати, вірні други, привели до лугу, а я про те знав…»
І от саме у такий спосіб відбувається паралелізм життєдайності. Те, що було колись із нашими батьками, відбувається і з нами… Головний герой викрадає своє кохання! Бо саме так вчинив свого часу його батько. А, напевно, до батька, дід, а перед тим — його пращур… І цій вервечки не можна простежити кінця…
« Як батько мій неньку іще молоденьку я узяв та й украв».
Лаконічна і логічна кода. Без антиномій та виправдань. Так, парадокс або нерозв'язна суперечність знайшла собі вихід. Саме в такий спосіб розв`язано суперечності між двома твердженнями («І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні…», котрі ще у середині пісні начеб то взаємно виключалися, втім виявилися в однаковій мірі істинними і невірними. Адже все у сім світі має початок у часі та існуватиме вічно, та навпаки.
Так, ненав`язливо, але неупинно українська пісня , як частина духовного життя народу не залишає його ні в радості, ні в смутку. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги у самих головних битвах — битвах за кохання. На прикладі і цієї пісні вочевидь те, як глибоко і своєрідно народ відчував красу і сенс життя. Ця пісня криє у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що нездатна бути забутою. Недарма одну із своїх найкращих повістей «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала саме на народній пісні про подібне парадоксальне кохання із нерозв'язною суперечністю «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Згодом, в наш час, використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман «Маруся Чурай».
Українська пісня — то скарбниця новел, казок, легенд, переказів, дум, якими можна насолоджуватися безупинно, слід лише вдуматися в їх зміст та перейнятися їхнім музичним втіленням. Адже вони вже пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують своєю правдою та своїм блиском.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684742
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
Зранку лив дощ. Лунала незабутня копозиція Everythings Alrigt із рок-опери Ісус Христос-Суперстар. Я мав одного разу можливість її споглядати наживо... Там красувалися сценою багато чарівниць і чарівників... Майже космічне видовище!
Вже декілька днів я переглядаю теж, майже космічне видовище -портрети і твори поетів сайту КЛУБ ПОЕЗІЇ. Переглядав цей сайт і раніше. Втім не був зареєстрованим на ньому - придивлявся. Тож нині почав роботу. Вона виникла завдяки вдалим віршам, котрі справили на мене на мене таке враження, що я побачив їх, навть заплющивши очі. Тож хочу повідати про це враження, порівнявши твори із портретами (реальними фото, у тих авторів, хто їх розмістив) і з уявними мною портретами авторів за їх творами. Сподіваюся, моя робота розрадить вас, поети і поетки! Адже розрада - це втіха, а втіха-це складова щастя. А без щастя й жите не має сенсу!
Отака моя преамбула.
Дописувати текст буду постійно. Ні, краще сказати, перманентно...
І дописав-таки. Вийшов доволі розлогий нарис. Його оприлюднив міжнародний літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas" у № 89 пыд заголовком "Роздуми про алюзії сайту Клуб Поезії. Хто хоче, може прочитати у названому журналі. Ось посилання на дайджест:
https://zeitglas.io.ua/s2644972/viyshov_drukom_89_literaturno-misteckogo_jurnalu_sklyanka_chasuzeitglas
Щиро ваш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684560
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 19.08.2016
Про книгу «Право на дорогу»
Коли я купую книгу, то не керуюся «розпіареністю» її автора. Я гортаю її, побіжно вихоплюючи абзаци на різних сторінках. Коли вони, ті абзаци, мене зачіпають, купую книгу. Цей спосіб свій я називаю « Із перших, своїх рук».
Мені приємно, наче імпресіоністу, довіряти своїм відчуттям. І коли, прочитавши книгу, пишу про неї, то й передаю лише перше враження, яке справило на мене її читання. Бо вважаю, що саме перше враження – не затьмарене ще нічиїм втручанням, адже склалося воно без усілякого стороннього впливу… Окрім, звісна річ, самого автора книги.
Я радий, що прочитав цю книгу. Її автору Олександру Апалькову вдалося виписати тексти такою мовою, яка годиться для прочитання й простим людям, й інтелектуалам.
Ось невеличкий уривок із новели «Примара»:
…Лесьчина енергія рвалася з неї. Тому вона й була надто нетерпляча.
Ми не йшли — бігли.
Леська дивилась кудись, поза цей світ.
Вона не хотіла марнувати жодної години свого життя. Не збиралася втрачати й хвилини жаги своїх почуттів. Ні за яких умов.
— Хочу тут, — зупинилась вона біля лавочки, за якимось парканом.
— А чому не в церкві, — зніяковів я, — або у трамваї?
— Несила терпіти, — квапливо розстібала вона сорочку, — тут і зараз!
Так починаються, — встиг подумати я, — конфлікти. Але слухняно присів. Леська вп‘ялася цілунком. І я поплив. Поза хмари, поза світи, поза життя. Мені стала байдужою і мораль, і колотнеча людська, десь там за парканом.
— Заспокойся, — шепотіла вона, — тут ніхто не звертає уваги на щось стороннє. Місто Лева вимагає поживи. Його треба нагодувати. Хліба та видовищ, пам‘ятаєш? От ми і є видовища. Примари.
За парканом бетонні щогли держали важкінь товстих проводів. З них проскакували іскри, коли проходив трамвай.
Здригалася земля.
Я держав Леську навсхил…
До книги автор долучив двадцять п`ять творів. Вони, різножанрові, дуже різні –
втім їх об`єднює актуальність та, як не дивно це здаватиметься, універсальність. Це не лише тексти певного постмодернового ґатунку, а й твори, що дихають реальністю. Ще універсальними можна назвати твори у тому смислі, що в них йдеться про ситуації, в яких опиняються герої, хай то будуть нариси чи новели, та почуття однаково притаманні усім нам. А головне – в книжці править любов. Форми вияву цієї любові чи не у всіх її значеннях.
Передмову до книги написано видатним драматургом Анатолієм Кримом. Післямову – знаним прозаїком Володимиром Єременком та поеткою Маргаритою Шеверногою.
Отаку книгу я купив минулого тижня.
Читав сам і раджу іншим!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684555
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.08.2016
(На вихід журналу «Склянка Часу», №78, 2016)
Як ми знаємо, письменники пишуть по-різному: наш Шевченко зауважував «Вип`єш чарку – схаменешся,
Вип`єш другу – стрепенешся,
Випєш третю, – в очах сяє –
Думка думку поганяє.»
Кобзарю наслідував і німець Герхард Рот, наприклад, котрий співав спершу гімн живильним властивостям доброго вина: «Вип`єш – і світ раптово набуває метафізичного характеру…»
Сама назва журналу «Склянка Часу» спонукає придбати й прихилити його, мов напій, утворений бродінням творчої мислі письменників сьогодення. Адже журнал цей не друкує корифеїв минулого. Читаємо його гасло на розвороті першої сторінки: «Склянка Часу – літературно-художній журнал для усіх форм самовираження, котрі придатні до друку. Формат 17/26 см.
Обсяг 160 стор. Виходить раз у квартал. З 1995 року ми даємо рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. Передплатою, через мережу книжкової торгівлі Склянка йде до читачів України, Росії, Німеччини та Австрії…»
Журнал, як мені вдалося з`ясувати, і справді виходить стало із 1995 року по нині. Тобто 21 рік поспіль. Кожне число окремим паперовим виданням, із 2000 року кожний випуск ще й дублюється електронною версією. Цей контент поширюється і-магазинами Кассіопея (Україна), на іноземних ресурсах Amazon.com, Barnes and Noble, Tunes Dobra Book (США) тощо. Журнал має непоганий власний сайт, причому на українській платформі http://zeitglas.io.ua/
Тож, який такий «метафізичний характер» (підемо вже за паном Ротом) має №78, давайте поцінуємо разом зі мною.
Я беру свіже число журналу, як японська авторка Йоко Тавада що живе у Гамбурзі, бере свою кішечку на коліна. Японці це допомагає знайти творче натхнення… І знайомлюся із його текстами. А їх у журналі багато. Значно більше ніж у журналі «Радуга», котрий я днями прочитав.
Сімдесят восьма «склянка» подає твори 21 автора. У прозі – шість, у поезії – 12, есеї – 3 + один художник. Щоправда художник Єременко Володимир виступає ще й талановитим есеїстом. Тож з нього й почнемо, бо саме так я і читав журнал. І ось що він пише між оглядом авторів минулого номеру номеру журналу: «За минувшие 20 лет “Склянка Часу” подарила свободу сотням авторов литературных произведений. Именно свободу. Даже гениальная мысль литератора остается лишь узником его разума, пока не выйдет на волю, будучи опубликованной… Украина погружается в трясину грызни чуждых нам верхов за власть и безмерного обнищания низов. Аналитики из зомбоящика говорят, что страдает не только Украина, но налицо, мол, мировой кризис. Мы привыкли понимать кризис как периодически повторяющееся расстройство или падение экономики. Сейчас слова “периодически” и “экономика” – лишние. За нынешним кризисом не последует подъем. Мы всем миром вошли в эпоху системного кризиса человечества. Речь уже далеко не об экономике. Речь об усталостном надломе человечества, о захламлении мира ненужными вещами, о падении достоинств человека (благородства, честности, милосердия), о лавине извращений, о поражениях духа и победах потребительства…» Далі оглядач дає розгорнуті (шо нині, на мій погляд, вкрай нечасті рецензії на значну кількість творів «склянчан» минулого випуску. А завершує свої роздуми пан Єременко цілком оригінально: «… Нас ждет Война. О мире можно только мечтать. И тихо радоваться ему. А ожидать нужно Войну, ожидать всегда, и быть готовым к ней. То есть, быть готовым умереть внезапно и мучительно.
Чтобы спастись, хотя бы на прощанье, мы должны принять иудаизм. Это второе моё ноу-хау. Не посадить на наше Тело иудейскую Голову, но именно самим принять иудаизм. Мы все должны стать иудеями. Только так мы – гои – сможем выйти из своего ничтожного сословия. И не только выйти, но и войти, – влезть во всемирную власть, в “элиту”, в Каганат».
Цікаво, чи не так?
Застережу, есей пана Єременка «Троянский конь» слід читати увесь. Він написаний талановито, із гумором, саркастичними пасажами та сміливими гойданнями на вихвалці сучасного літ-простору.
Із інших публікацій ми взнаємо нашу дійсність і навіть дещо більше про загальний «портрет» літератора України, Росії, Ізраєлю.
Знаний драматург та скандально-відомий своїм романом «Украинская каб(б)ала» Анатолій Крим презентує нарис про другий бік творчого життя Леоніда Фінкеля, а сам Леонід поданий розлогим філософсько-несумним твором «Наедине с жизнью», де пише от що: « …О чем думаю, долгими часами бессонницы? Чего боюсь?
Ну, во-первых, бессмыслицы существования. Жена Раиса не так часто пользуется моими услугами при покупках. Наверное, не устраивает мое выражение лица. Недавно заходим в магазин. Наблюдаю за дамой. Одну картофелину взяла, повертела, рассмотрела, положила на место, затем другую взяла. Минуту раздумывала, затем вернулась к прежней. Ушла. Снова вернулась. Перебирает. А в это время продавщица засунула голову в холодильник и что-то там ищет. Голова в холодильнике, а все остальное – наружу. Постоял, посмотрел. Жить почему-то расхотелось…»
По ходу читання я знайомлюся із чудовою поеткою Євгенією Більченко. Сім сторінок, відданих журналом під її зовсім свіжі віршовані роздуми та жучки чорних літер:
«На том свете гарсоны наш покрывают счёт.
На том свете в костёлах греют вином с борщом.
И, согласно индийским правилам вечных Вед,
Святой Пётр переводит души на красный свет…»
Раджу усім, хто ще не знайомий із творами цієї майстрині художнього слова, почитайте її твори! Не полінуйтеся набрати в і-неті її прізвище. Відкриєте для себе світ. Він мов неприбраний стіл Мьоріке… А ще раджу прочитати твір, жанр якого я не наважився визначити. Написав його Юрій Шеляженко, назвавши «Федераліст». У ньому йдеться про Самуїла Чейза та Сполучні Штати і не тільки.
Приємне враження залишається і від рим Володимира Глущенка із Слав`янська, поетки Олесі Григор`євої із Києва, Сергія Левченка із Черкас.
А вже коротесенька новела Олександра Волкова «Солдатик» нікого не залишить у байдужому спокої, почитайте!
Деякі із «героїв» творів публікацій журналу живуть у кожному із нас. А якщо і не в нас, то поруч із нами.
Тож хочу побажати усім нам побільше живих літературних журналів, одним із яких і є «Склянка Часу».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684367
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2016
Ось і «Радуга» загибається… А видання цього часопису йде коріннями у 1927 рік. Коли виходять числа журналу «спареними», вважай підступає каюк. А шкода. Бо літературно-мистецьких журналів в Україні стає все менше. Маю на увазі справжніх, тих, що мають історію, добру автуру та традиційно виходять на папері.
Із нині сущих у нас залишаються ще «Кур`єр Кривбасу» та «Склянка Часу». Я згадую тут лише суто літературно-мистецькі повноформатні і передплатні часописи нашої батьківщини.
Тож, що нам дала цього разу «Радуга» на читво?
П`ять прозаїків, двох поетів, трьох авторів нарисного та оглядового характеру письма. Ще подано погляд на минулий «Книжковий Арсенал» провідних українських письменників, перекладачів,видавців, критиків та одного редактора вже згаданого вище журналу.
Чи не замало для з`єднаного випуску?
Аби не мучити читача, приділю увагу одному авторові кожному розділу журналу.
Читав і гадав: навіщо пан прозаїк та сценаріст Олександр Володарський пише такі пасажі «Он был похож на кирпич: крепкий, румяный и простой, как полкирпича… за армейские 45 секунд успевая не только одеться, не ещё и умыться, побриться и позавтракать.»
Мені здається, пан Володарський написав це, як і все своє оповідання поспіхом.
Поет Вадим Гройсман, виїхавши із Києва до «Землі обетованної» сумує чи зрезигнує від нудьги за покинутим:
« Я забыл, где в Киева Подол,
Где Выдубичи – каменная фреска.
От гуда, бликов, холода и треска
По капле пам'ять вытекла на пол…»
І далі продовжує « Мы очутились в том краю, / Где сказкой кажется зима…»
Навіщо тоді покинув Україну?
Дивні, втім усім нам відомі речі, висловлює про сенс явища «Книжкового Арсеналу» провідний наш літературознавець та президент Всеукраїнського рейтингу «Книжка Року» Костянтин Родик: « Украинская література за время Независимости в значительной степени превратилась в маргинальный элемент шоу-бизнеса, в яркую игрушку, от которой потребитель ожидал прежде всего развлечения…»
Олександр Апальков, письменник, головний редактор журналу «Склянка Часу» доречі визнає одним із яскравих явищ згаданого «Книжкового Арсеналу» презентацію першого тому книги рецензій «Актуальна література» того ж К.Родика. І бажає Костянтину « в следующих томах не забывать и о литературном царстве маргиналов, неудачников, бедняков… Сколько их и в столице и в провинции! Они же ведь сочиняют, стараются… Не бьют стёкла фонарей, а пишут.»
А завершує літ-публікації своїх двох чисел одного випуску «Радуга» розлогою подачею переліку рейтингу «Книжки Року»… Вже під самий кінець журнального зшитку подано вірші для дітейАндрія Усачова, де він не по дитячі констатує: « Мой читатель! Тревожен наш мир и суров…»
Оттакої! І на цьому слові полишу я журнал «Радугу», зовнішньої привабливісті якого надає цей раз живопис Альберта Фельдмана. Дай, доля, бачити, читати й чути про цей та інші журнали ще й надалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684171
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Приємна новина. Усе, що нині друкується некомерційного – варте пошани. А у даному випадку, втричі. Адже журнал видається трьома мовми… Хто нині потягне такий тягар? У кого є зайві гроші? Нерви? Здібності???
Років із чотири тому прочитав вперше щось про це видання. Думав: здохне. Ан, ні. Живе… І виходить у світ, коли інші, «важковози» літературних часописів загнулися. При всіх фінансових потоках від держави, від передплати, від спонсорів.
Тож дивує інтерв`ю редактора. Він пре проти рожна. Виявляється, «Склянка Часу» живе лише тому, що не мала, не має і не збирається мати «спонсорів». Колосально!
Вилизувати якомусь дядечку чи тітоньці бізнесу те ч інше місце журнал не збирався. Зовсім не модняво. Та чомусь та «Склянка» живе і дає жити іншим. Здебільшого – молодим літераторам. Ось -вже 78 число побачило світ. Про що сповіщає сайт журналу:
http://zeitglas.io.ua/s2376894/
Я копирсавався у випусках, що зберігаються в бібліотеці ім. Короленка… Бо живу у Харкові. Славне місто, доречі. Раджу, приїздіть! Так от, «Скляенки часу» багато. Їх, журналів, багато. Вони є всі! Комплектом!
Чого не відбувається із іншими, так званими, «знаними» часописами України.
Трата-та…
Тільки-но замовив нове число. Повартую на нього. НАПИШУ. Чекайте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682425
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2016
Оце так подія. Ніхто із видавництв Києва чи Львова нині не кинеться видавати твори нікому не відомих писак. Це – апріорі.
Пан Слабошпицький окупував «Літературну Україну». Може, й купив. Це його власна справа. Й дякуємо йому за твердиню. Він працює, аж гай гуде. Одначе, якесь видавництво «Склянка Часу» із периферійного, Богом вже давно забутого Канева, шурує друком молодих писак. Як сказав у своєму новітньому інтерв`ю редактор цього видавництва, дають усі шанси молодим, «не розкрученим» штурмовикам небес літератури… Оттакої! І честь і хвала такій безголовій запоруці… Цеж треба, вірити у молодь… Наразі замовив собі примірнику альманаху цього через і-нет мило zeitglas@ck.ukrtel.net
Коли отримаю, розгорнуся критикою. А, може, й стебом. Хто зна. Втім, вже зараз дякую видавцям!!! Безумству храбрих… Почитаємо.
Хто хоче, може переглянути сайт алманаху:
http://zeitglas.io.ua/s2435064/
Потім можете порівняти із моєю "критикою".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682286
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2016
Дещо про художника, чеські книги, український бюджет та життя наше
Життя нині сутужне. Хоча сонце світить, багатьох воно вже не гріє. Бідують.
Приміром, Поль Гоген, бідував свого часу у Європі. Покинув дружину і п`ятьох дітей. Рушив до Нової Каледонії. Там знову-таки страждав:снідав та обідав у тамтешньому французьському ресторані. Мимохідь одружився із 13-ти річною аборигенкою. За браком грошей на харчі, кинув і цю феміну. Повернувся коштом друзів у Францію. Зробив виставку. Її висміяли. Знову повернувся до Океанії, вважаючи цивілізацію «хворобою». Помирає від сифілісу. Через три роки приходе слава, посмертно. Картини живуть, без митця. Вони сприймаються мільярдами людьми усіляких націй, без толмачів.
Вчинки художників пояснюють їх полотна. Вчинки письменників – забезпечуються словами їх творів. Вчинки політиків – їх ставленням до народу.
Художня література зображує персонажів словом. Із прихованою любов`ю та критикою. Добре, коли мова письменника зрозуміла сотням мільйонів. Англійська, французська, російська, німецька… А писати книги мовою, якою розмовлає десять мільйонів людей… Тут потрібно бути « або дуже зухвалим, або схильним до самогубства…» Принаймні так висловилася Маркета Пілатова. Жінка, що пише чеську прозу, поезії та займається журналістикою. Інша її колежанка Магдалена Платцова зауважує, що найцікавіше з того, що створюється у літературі Чехії, «дуже часто нестабільне і субтильне…»
Погодитися із таким твердженням не дають романи Карела Чапека (про Юліуса Фучека промовчимо) та Мілана Кундери.
Хоча, перший вже давнина. А другий був вигнаний державою до Франції. Тому він і по сей день не дає дозволу на видання своїх текстів чеською мовою.
«Колись там жив Гашек, – згадує в одному із інтерв`ю празьський прозаїк Томаш Змешкал, – автор Швейка, помер у сорок років…»
Нині добре розкуповуються книги написані Патріком Оуржедніком. Він переймається поглибленням «кретинізації» західної людини.
Чеська Республіка у вісім разів менша за Україну. Живуть там люди непогано. Відповідальну до власного народу ведуть політику їх керманичі. А президент, письменник Гавел мав кредо «відповідальність – головний ключ до людської ідентичності…»
Профіцит бюджету Чехії у березні цього 2016 року склав 1,6 милрд евро.
В Україні дефіцит бюджету 3,7%.
Чехи пишаються домашніми бестселерами.
Тож – варто, варто цікавитися літераторами, які в меншості.
Український уряд 2015 році визначив видатки на утримання культури у 2 млрд. 112 млн. гривень. Це на 11% менше минулорічних показників. На 2016 буде ще менше.
Мотивують військовими діями на Сході.
«У той час, коли брязкає зброя, – висловилася Луція Ржегоржікова, – немає нічого важливішого, ніж читання…»
Ось, читаю:
«… тіньова українська економіка становить 55 відсотків, де кожен другий бізнес не платить податків державі… Найбільше за 25 років незалежності безробіття. Середня заробітня плата – 3200 гривень. Люди з таким доходом не заплатять навіть комунальних. Не те, щоб профінансувати війну… девальвація грошей 350 відсотків…» (З інтерв`ю екс-президента України В.Ющенка журналу «Країна»)
«Кожен народ, – писав Лесь Танюк, – має свій суперміф. Наш – у винятковій накину тості наших бід. У всіх наших злигоднях винен москаль, більшовик, німець, поляк чи куркуль, нардеп чи президент – тільки не я персонально. Для усвідомлення себе нацією мусимо прийняти свої біди та проблеми винятково на себе.»
Тож, вірно, мабуть, зазначено чешкою:
«У той час, коли брязкає зброя, – немає нічого важливішого, ніж читання…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682240
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2016