Finist

Відвертість

[i](Присвячується  розчарованій  шанувальниці)
[/i]
Життя  завжди  підносить  нам  сюрпризи,
Яких  ми  часто  навіть  не  чекаєм.
Вони  так  схожі  на  легкі  капризи,
Та  ми  їх  у  проблеми  роздуваєм…
Відвертість  іноді  сприймаєм  як  образу,
Яку  в  сумнівних  муках  проживаєм.
Як  жаль,  що  розумієм  не  одразу
Ми  щирість  і  її  не  відчуваєм.
Так  звикли  одягати  маску  щастя,
Взаємно  компліменти  роздавати.
Хоча  нам  часто  навіть  не  по  масті
Життєві  карти  –  мусимо  приймати.
І  верх  над  нами  мають  лицеміри,
Що  добре  вміють  солодко  брехати.
Лукаво  нас  підводять  до  зневіри  –  
Щоб  потім  легко  маніпулювати.
Лиш  віра  в  Бога  душі  захищає,
Піст  і  молитва  їм  дарують  крила.
Тоді  відвертість  щирість  викликає
І  істина  любові  серцю  мила…

©    S.Nemo
19.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652828
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.03.2016

Старі світлини

[i](Ностальгійні  спогади  навіяні  поезією  
"Фото"  (автор  Lana_Svit)
[/i]
Гортаю  сторінки  в  старім  альбомі
У  кожнім  фото  -  епізод  життя.
Роки-метелики  сідають  на  долоні,
А  потім  відлітають  в  небуття...

Минуле  вже  назад  не  повернути  -  
Лишились  тільки  спогади-картки.
Та  можна  на  хвилинку  зазирнути
В  свого  дитинства  й  юності  роки.

Забутий  смак  ірисок  пригадати,
І  манну  кашу  у  дитячому  садку.
У  перший  клас  до  школи  завітати  -  
Пройти  до  знань  стежину  нелегку.

Кохання  перше  і  розчарування,
І  кроки  перші  у  дорослому  житті...
Тепер  це  викликає  лиш  зітхання...
Старі  світлини...  Роки  золоті...

©    S.Nemo
18.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2016

Дим огортає зелені листочки

[i](Урбаністична  алегорія  спокуси  і  любові)
[/i]
В  центрі  великого  міста,
В  барі  з  металу  й  пластмаси,
Дерева  стовбур  зберігся  –  
Божого  світу  прикраса.
На  ньому  зелені  листочки  –  
Нового  життя  надія,
Як  в  матері  син  і  дочка,
Щастя  яких  –  її  мрія.
Під  ним  на  стільці  з  металу
І  дерева,  лаком  покритого,
Сидить  дівчина  з  чашкою  кави.
Вип’є  її  –  і  цигарку  куритиме…
Дим  огортає  зелені  листочки,
Ранить  їх  душі  слабкі.
Дерево-мати  сина  і  дочку
Врятує,  задіявши  сили  землі…
Ми  любимо  ближніх,  вони  люблять  нас  –  
Це  заповідь  перша  і  найголовніша.  
І  віримо  в  те,  що  заслужим  в  свій  час
Те  щастя,  яке  нам  готує  Всевишній…

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2016

Выбирай серцем

[i](Притча  про  щастя)

[/i]Дівчатам  юнаки  пропонували
Супутницями  у  житті  їх  стати.
На  роздуми  часу  вони  немали  –  
Прийшла  пора  в  дорогу  вирушати.
Один  лиш  серце  запропонував,
В  яке  могла  одна  з  них  увійти.
«Яка  із  вас  погодиться»  -  спитав  -  
«Зі  мною  разом  шлях  важкий  пройти?»
В  палац  величний  інший  запросив,
Де  мали  в  розкоші  обоє  проживати.
Одну  з  них  радістю  життя  він  спокусив,
Недовго  думала,  наважилась  сказати:
«Такі  ви  дивні  всі  мандрівники  –  
Для  мене  в  серці  буде  тіснувато.
Воно  в  долоні  вміститься  руки…
Палацу  простір  хочу  я  обрати!»
Юнак,  що  їй  палац  пропонував,
До  неї  вирішив  одразу  підійти.
«Твоя  краса»  -  він  радісно  сказав  -  
«Мого  палацу  гідна  пишноти!»
Недовго  у  палаці  радість  була,
Бо  дівчина  його  не  покидала.
У  клітці  золотій  себе  відчула  –  
Як  пташка,  у  неволі  сумувала.
Усе  її  давило  і  гнітило,
А  за  вікном  простори  неозорі.
Там  сонечко  так  радісно  світило,
Вночі  сіяли  в  небі  ясні  зорі.
Так  щастя  дівчина  свого  і  не  відчула  –  
Печаль  поволі  серце  огортала…
Красива  пташка  назавжди  заснула
У  клітці,  що  сама  собі  обрала…
А  інша  протягнула  руку  тому,
Хто  міг  лиш  серце  запропонувати:
«Найбільше  затишку  у  світі  всьому
Лиш  серце  може  нам  подарувати»  -
Сказала  і  відправилась  в  дорогу
З  ким  щастя  розділити  побажала.
Життєвий  шлях  постійно  йшов  угору,
Але  любов  їм  сили  додавала.
Ніколи  щастя  відчуття  не  покидало,  
Не  було  тісно  їй  у  серденьку  малому.
Бо  від  любові  більшим  лиш  ставало  –  
І  місце  там  знаходилось  усьому.
Коли  удвох  дістались  до  вершини,
Відчули,  як  Любов  їх  обіймає.
Тоді  до  щастя  лиш  дійде  людина,
Як  через  серце  шлях  цей  пролягає…

16.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2016

Дозволь Тобі подарувати

[i](Присвячується  вірній  шанувальниці)
[/i]
В  Тобі  якась  сховалась  таємниця,
Ти  неповторна,  як  і  кожна  жінка.
Душі  Твоєї  незачинена  світлиця,
Але  здається,  що  на  серці  гірко.
Тебе  не  бачу,  але  відчуваю  –  
Ще  не  готова  Ти  себе  розкрити.
Твої  поезії  з  цікавістю  читаю  –  
Як  можу,  намагаюсь  зрозуміти.
Вважаю  я,  що  Ти  хороша  мати,
Своє  дитя  Ти  любиш  над  усе.
Тебе  за  це  лиш  варто  поважати  –  
Хай  материнство  щастя  принесе.
Можливо,  Ти  себе  і  не  впізнаєш,
Проігноруєш,  схожість  не  знайдеш.
На  цю  присвяту,  певно,  не  чекаєш,
Здивуєшся,  коли  на  сайт  зайдеш.
Душі  лиш  подихи  старався  передати,
Відкрив  для  цього  розуму  я  клітку.
Дозволь,  прошу,  Тобі  подарувати
Цю  скромну  і  просту  присвяту-квітку…

©    S.Nemo
15.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651851
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.03.2016

Пробач

Пробач  мені,  як  щось  не  так  зробив,
Можливо  я  і  сам  про  це  не  знаю…
Мовчала  Ти,  а  я  все  говорив  –  
Тебе  образив,  я  це  відчуваю…
Я  відчуваю,  лиш  не  розумію,
Як  можна  довго  так  у  серці  гнів  тримати.
До  Тебе  я  наблизитись  не  смію  –  
А  Ти  продовжуєш  мене  ігнорувати…
Пробач  мене  в  цю  Прощену  неділю!
(Наважився  нарешті  я  сказати)
І  досі  в  серці  бережу  надію,
Що  зможу  я  для  Тебе  милим  стати…
Пробач,  якщо  Тебе  розчарував…
Можливо  Ти  даремно  ревнувала,
Коли  про  іншу  мимоволі  я  згадав  –  
До  Тебе  шлях  вона  мені  вказала…  
Вона  була  захопленням  моїм,
Чий  світлий  образ  щиро  покохав.
А  стала  попередником  Твоїм  –  
Свою  я  долю  лиш  тепер  пізнав…

©    S.Nemo
13.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2016

ІЛЮЗІЯ ЖІНОЧОГО ДНЯ

Ще  вчора  чоловіки  лицемірно  намагалися  догоджати  жінкам,  а  сьогодні  все  затихло,  ніби  нічого  й  не  було…
«День  жінки»,  «8  Березня»,  «Міжнародний  жіночий  день»  -  все  це  назви  іллюзії  свята  (щастя),  яка  на  наступний  день  забувається.  «Свято»  від  «святий»  –  «щасливий»  (прасловянське  «siva-to»  означає  «щастя  це»).  Багато  жінок  не  вважають  себе  гарними  (чув  особисто,  бачив  часто,  як  вони  одягають  «маски»  –  косметичні,  пластичні),  і  навіть  не  всі  гарні  вважають  себе  щасливими...  
Насправді,  це  просто  «Міжнаро́дний  де́нь  боротьби́  за  права́  жіно́к  і  міжнаро́дний  мир»,  офіційно  встановлений  ООН  в  1977  р.  Фактично  –  це  день  жіночої  солідарності  (жінки  самі  його  для  себе  встановили,  а  чоловік-політики  лише  визнали)…  
Часто  жінки,  забувши  про  гідність,  скромність,  пристойність,  вимагають  від  чоловіків  уваги  в  цей  день  по  тій  простій  причини,  що  вони  жінки.  А  яка  заслуга  жінки  в  тому,  що  вона  жінка?  Це  ж  не  професія,  яку  людина  здобуває  або  освоює,  за  що  заслуговує  привітання  в  професійний  день.  Феміністки  (жінки,  які  дійсно  боряться  за  права  жінок  і  яким  належить  авторське  право  на  цей  день)  категорично  відкидають  будь-які  прояви  уваги  до  них,  як  жінок  з  боку  чоловіків,  вважаючи  це  лицемірством  і  сексизмом.  Показовим  в  цьому  плані  є  особисте  життя  найвідоміших  співзасновниць  «Frauen  Tag»  (нім.  «Жіночого  дня»)  німецьких  феміністок-соціалісток  Клари  Цеткін  і  Рози  Люксембург.  Обидві  спокусили  молодих  чоловіків,  які  їм  годилися  в  сини  (найцікавіше,  що  36-річна  Роза  зробила  своїм  коханцем  22-річного  сина  Клари),  а  коли  ті  їх  покинули,  то  спільне  «горе»  їх  дуже  зблизило.  Історія  Клари  Цеткін  взагалі  нагадує  «собаку  на  сіні».  40-річна  Клара  одружила  на  собі  молодшого  на  18  років  студента  Академії  мистецтв,  який  став  успішним  художником  і  прожила  з  ним  17  років.  Але  політичні  розбіжності  стали  причиною  розставання  (він  пішов  добровольцем  на  Першу  світову  війну,  а  вона  була  взагалі  проти  війни).  Клара  ще  понад  10  років  не  давала  офіційного  дозволу  на  розлучення  (от  як  було  захищене  право  жінки  на  шлюб  сто  років  тому!).    Лише  у  71-річному  віці  «бабуся»  погодилася  і  той  одружився  на  38-річній  Паулі  Бош  (дочці  легендарного  співзасновника  електротехнічного  концерну  «Bosch»),  яка  чекала  весь  цей  час  (ось  де  справжні  вірність,  любов  і  щастя)…
В  СРСР  цим  «праздником»  (від  «праздность»  –  безделие,  лень)  лицемірно  прикривали  підміну  права  жінки  на  працю  нарівні  з  чоловіками  на  обов’язок  важкої  праці  на  державу  (радянська  влада  масово  використовувала  жіночу  працю  навіть  в  суто  чоловічих  професіях).  Офіційно  цей  день  став  вихідним  в  1966  р.  (наразі  «ювілей»  -  50  років)  при  «ловеласі»  Леоніді  Брєжнєві  (генеральному  секретарі  КПРС),  дочка  якого  була  відома  своїми  любовними  історіями    і  зловживанням  алкоголем  (закінчила  життя  в  психлікарні)…  
Далі  по  інерції  цей  день  зберігся,  як  і  багато  радянських  стереотипів,  в  нашій  посттоталітарній  молодій  державі.  Українська  політична  еліта,  вихована  в  СРСР,  не  змогла  усвідомити,  що  треба  захищати  права  жінок,  а  не  раз  у  рік  лицемірно  вітати.  Вітати  жінку  з  тим,  що  вона  жінка,  абсурдно  і  непристойно  (а  жінці  непристойно  приймати  компліменти  і  подарунки  від  всіх  чоловіків,  крім  рідних  та  близьких  (коханих).  Насамперед  цей  день  покликаний  нагадувати  про  порушення  прав  жінок  у  всіх  сферах  людського  життя,  бути  маяком  надії  для  всіх  жінок,  що  страждають  від  утисків  чоловіків  (сексуальні  домагання,  насильство  в  сім’ї…)  Вчора  це  чудово  показали  феміністки  Харкова,  які  вийшли  на  демонстрацію  з  плакатами  "Бьет,  значит  сядет"  і  "Насилие  над  женщиной  -  насилие  над  миром"…
Ця  березнева  суєта  і  ілюзія  підмінює  собою  істинну  християнську  любов,  яка  є  щоденною  важкою  працею  над  собою  для  власного  щастя  (святості)  і  щастя  інших  людей...  

©    S.Nemo
09.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650347
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (Епілог)

 «Про  ліки  попросити  я  хотів…»  -  
Професор  мовив  –  «Ти  б  їх  не  продав?
З  батьками  хворих  я  б  поговорив.
Потрібно,  щоб  на  це  ти  згоду  дав…»
«Маленькій  Юлі  препарат  цей  допоможе?»  -  
Він  дівчинку  маленьку  пригадав.
«Лиш  мама  заплатити  та  не  зможе…»
«А  я  про  гроші  Вас  і  не  питав…
Я  хочу  їй  його  подарувати,
Тим  більше,  що  День  Ангела  у  неї.
Скажіть,  що  попросили  передати
Від  Юлі…  Іншої…  Моєї…»
Пішли  дощі.  Він  кілька  днів  чекав,
Що  прийде  тіло  мама  забирати.
Та  змок,  простив,  в  гарячці  пролежав  –  
Не  зміг  кохану  хлопець  поховати.
Від  чорної,  кривавої  давився  мокроти,
Здавалося,  прийшов  час  помирати.
«Напевне,  скоро  буду  там  де  ти!»
В  думках  він  Юлі  вирішив  сказати.
Та  через  тиждень  йому  легше  стало,
Став  кашель  поступово  відступати.
А  потім,  лікарів  це  здивувало,
Пухлину  не  змогли  вже  відшукати.
Безслідно  зникли  у  легенях  метастази,
«Ти  переміг!»  -  сказав  професор  щиро.
«Любов  перемогла!»  -  сказав  одразу.
Згадав  про  Юлю,  як  сміялась  мило…
Професор  на  прощання  побажав:
«Настав  час  знову  сцени  підкоряти!»
Та  хлопець  йому  скромно  відказав:
Я  буду  лікарем,  щоб  діток  лікувати…
Пройшли  роки.  Роман  дотримав  слова  –  
У  онкоклініці  хірургом  працював.
Дружину  мав  і  діточок  чудових.
Найстаршу  доню  Юля  він  назвав…
Щоранку  у  капличку  він  заходить
В    саду,  де  з  Юлею  колись  гуляв.
Там  Господа  про  допомогу  молить,
Щоб  діткам  хворим  Бог  здоров’я  дав…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 18)

Ще  інколи  у  сад  зайти  просила,
А  потім,  що  побачив  –  розказати.
Вступило  літо  вже  у  повну  силу  –  
Усе  навколо  стало  розцвітати.
Самотньо  він  на  лавочці  сидів,
Тихенько  сльози  від  усіх  ховав.
Для  Юлі  гілочку  чи  квітку  приносив  –  
Для  неї  їх  він  у  саду  зривав.
Вона  тихенько  щиро  так  раділа,
Лиш  аромат  уже  не  відчувала.
Співав  їй  пісню,  що  її  любила  –  
Для  щастя  так  їй  треба  було  мало…
В  цей  день  Роман  цю  пісню  теж  співав,
А  Юля  з  усмішкою  тихо  засинала.
Він  пульс  її  вже  відчувати  перестав  –  
Вона  цей  світ  щаслива  залишала…
«Морем  на  КРИЖИНІ,  як  на  бригантині,
Ми  пливем  між  хвиль  і  вітрів…»  -
Додавала  смутку  пісня  ця  хлопчині,
Він  співав  і  горе  у  сльозах  топив…
Коли  сестра  до  нього  завітала,
Дивився  в  стелю  і  не  говорив,
 «Відмучилась?»  -  тихенько  запитала.
«Вона  не  мучилась!»  -  він  різко  відповів.
Перехрестилася  вона:  «Ну  слава  Богу!
Нарешті  спокій  бідна  дівчина  знайшла.
В  День  ангела  завершила  життя  дорогу  –  
Це  знак,  що  в  Царство  Боже  відійшла…»
Роман  вже  навіть  плакати  не  міг,
Лежав,  немов  в  холодній  порожнечі.
Тут  медсестра  ступила  на  поріг  –  
Чекав  його  професор  в  кабінеті.
«Прийми,  Романе,  співчуття  мої...
І  вдячність»  -  очі  лагідно  дивились.
«За  що,  не  знаю,  вдячні  Ви  мені.
За  ліки?  Так  вони  ж  не  пригодились…»
«За  те,  що  був  ти  у  її  житті…  
Померла  дівчина  спокійна  і  щаслива.
Не  в  кожного  останні  дні  такі…»
«Напевно,  так…»  -  сльоза  щоку  зросила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 17)

Аж  до  живого  ці  слова  його  дістали,
Відверто  Юлі  він  у  відповідь  сказав:
«Від  мене  всі  в  житті  чогось  чекали  –  
Мене  ж  ніхто  ніколи  не  чекав…
Як  двері  відчиню  в  твою  палату  –  
А  ти  назустріч  сяєш  вже  мені.
Лиш  тільки  Ти  умієш  так  чекати,
З  тобою  щастя  я  відчув  вповні!»
Вона  лиш  засміялася  тихенько:
 «Твої  я  кроки  завжди  пізнаю.
Коли  ідеш  –  так  гепаєш  міцненько!
Запам’ятала  я  ходу  твою…»
І  несподівано  наважилась  сказати:
«Одужати  мені  пообіцяй…
А  я  на  тебе  буду  там  чекати…
Але  до  мене  ти  не  поспішай…
Подовше  постарайся  ти  пожити.
Великим,  вірю,  станеш  музикантом,
Весь  світ,  я  знаю,  зможеш  підкорити,
Так,  як  Рахманінов,  своїм  талантом…»
«Великим  музикантом  вже  не  стану…»  -
Із  смутком  в  голосі  він  Юлі  відказав.
Вона  із  жалем  мовила:  «Романе,
Так  хочу  щоб  одужав  ти  і  грав…
Щасливим  неодмінно  мусиш  стати,
Щоб  іноді  молится  за  мене…
Що  женишся,  прошу  пообіцяти,
Багато  діточок  хай  буде  в  тебе…»
«Не  треба  так  казати!»  -  він  благав  -
«Надію  маю,  ми  одужаєм  обоє…
Як  виростем  -  одружимось»  -  сказав  -
«І  діти  в  нас  з  тобою  будуть  свої…»
Лиш  усмішку  сумну  подарувала.
Роман  надію  в  серці  зберігав.
Уже,  як  звично,  тихо  засинала.
А  він  за  руку  довго  ще  тримав…
Як  бандероль  із  ліками  прибула,
Роман  цю  звістку  стримано  прийняв.
У  дівчини  ще  криза  не  минула,
Тому  нічого  Юлі  не  сказав…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 16)

На  ранок  дівчині  крутилось  в  голові,
Так  сильно,  що  хотілося  блювати.
Аналізи  зробили  лікарі  –  
Були  невтішними  для  неї  результати.
Роман  професора  відверто  запитав:
«А  може  ліки  подаровані  їй  дати?»
«Не  допоможе»  -  сумно  відказав  -
«Слабенька  дуже,  треба  почекати.
Як  тільки  це  загострення  мине,    
Тоді  почнемо  ми  одразу  лікувати…
Я  бачу  хочеш  запитати  ще  мене,
Чи  зможеш  поряд  ти  перебувати.
Звичайно  можна,  навіть  треба.
Я  дам  вказівку,  щоб  тебе  пускали.
В  твоїй  підтримці  в  неї  є  потреба…»
Обоє  ще  надію  не  втрачали.
У  Юлі  він  фактично  прописався,
Хоча  вона  тепер  багато  спала.
Коли  на  процедури  відлучався,
То  по  обличчю  бачив  –  сумувала.
Як  тільки  дівчину  він  брав  за  руку,
Одразу  смуток  на  обличчі  той  зникав.
Як  відчувала  в  сні  вона  розлуку?
На  це  питання  відповідь  не  знав…
Ще  Юля  дуже  сильно  полюбляла,
Коли  «Мандрівку  Нільса…»  їй  читав.
Під  голос  серцю  милий  засинала,
Її  за  руку  ніжно  він  тримав…
Якось  для  Юлі  він  одну  цитату
З  «Життя  у  борг»  Ремарка  прочитав.
«На  час  увагу  може  не  звертати
Лиш  той,  хто  довго  жити  планував.
Як  підсумки  почне  вже  підводити,
Щоб  визначити  те,  що  заслужив,
Тоді  всю  правду  зможе  зрозуміти  –  
Лиш  кілька  місяців  у  щасті  він  прожив»
«Були  щасливими  так  само  і  для  мене
Лиш  ті  два  місяці,  що  вдвох  ми  проводили.
Напевне,  я  померла  вже  б  без  Тебе,
Мене  ніколи  ще  так  сильно  не  любили…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 15)

«Як  з’їздив?»  -  попросила  розказати.
«А  що  тебе  цікавить?»  -  запитав.
«Що  бачив  в  поїзді?»  -  наважилась  спитати.
«Нічний  був  поїзд.  Я  всю  ніч  проспав…
А  в  тому  місті  заходив  до  храму.
За  тебе  Матір  Божу  я  молив,
До  всіх  ікон  я  підходив  з  свічками.
В  Пантелеймона  зцілення  просив…»
«Здається,  я  так  само  вірю  в  Бога.
Життя  нам  вічне  обіцяв  Він  дарувати.
Коли  закінчиться  моя  земна  дорога,
Не  буду  горя  й  болю  відчувати…»
Але  Роман  цей  смуток  перервав:
«Нам  треба  повністю  і  це  життя  прожити.
Бог  кожному  своє  завдання  дав  –  
Все  мусимо  для  здійснення  зробити!»
Та  Юля  сумно  хлопцю  відповіла:
«Казала  мама,  як  сердилася  на  мене.
«Шкода,  що  я  аборт  той  не  зробила»  -  
Я  народилась  непотрібною,  напевне…»
«Як  це  жахливо!»  -  ледве  не  сказав,
І  швидко  вирішив  він  тему  поміняти.
Бузковий  аромат  ідею  підказав:
«А  можна  гілочку  бузку  подарувати?»
«Так,  можна»  -  радо  мовила  вона  -
«Так  високо…  Чи  зможеш  ти  дістати?»
За  мить  уже  на  лавочці  була  –  
Він  з  крісла  зміг  ту  гілочку  зірвати…
А  Юля  щиро  так  аплодувала
Коли  бузок  врочисто  їй  вручав.
«Ніхто  ніколи»  -  мило  так  сказала  -
«Мені  ще  квіти  у  житті  не  дарував!»
«От  ми  удвох  здолаємо  хворобу!»  -
У  Юлі  вирішив  надію  пробудити  –
«Здоровими  повернемось  додому  –  
Щодня  я  буду  квіти  приносити…»
«А  звідки  будеш  гроші  діставати?»
«Я  зможу  їх  для  тебе  заробити!»  -
Помітив,  руки  перестали  затікати  –
«А  на  концерт  дозволиш  запросити?»
А  ввечері  уже  в  конференц-залі
Акорди  знову  ті  самі  лунали.
Грав  «Колискову  Умки»  на  роялі  –  
Вони  удвох  цю  пісню  заспівали…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 14)

Цю  дівчинку  теж  Юля  звали,
На  вигляд  їй  десь  років  сім  було.
Великі  оченята  засіяли  –  
Здавалось,  випромінюють  тепло.
Цукерками  обох  став  пригощати,
Вони  як  диву  ласощам  зраділи.
Мала  спитала:  «Можна  більше  взяти?»
А  очі  знову  радісно  горіли.
«Звичайно  можна»  -  відповів  їй  щиро.
Одразу  цілу  прогорщу  взяла!
Велика  Юля  глянула  так  мило:
«Ти  теж  бери!».  Одну  йому  дала.
«Спасибі,  Юлі»  -  він  обом  сказав.
«За  що?»  -  дівчата  щиро  здивувались.
«Могли  й  не  залишити…»  -  жартував.
Вони  у  відповідь  нарешті  засміялись.
«Погода  гарна.  Може  погуляєм?»  -  
Наважився  нарешті  запитати.
«Мені  здоров’я  ще  не  дозволяє.
Ходити  важко.  Сходи  не  здолати…»
«А  ми  поїдемо»  -  він  не  прийняв  відмову.
І  став  із  сумки  речі  викладати:
Костюм,  шкарпетки,  курточку  пухову.
«На  чому?»  -  лиш  змогла  вона  спитати.
В  палату  крісло  інвалідне  закотив,
«Карету  подано!»  -  він  радісно  сказав.
Костюм  їй  лижний  майже  підходив,
Шкарпетки  радісно  на  ноги  натягав.
«Поїхали!»  -  в  захопленні  кричала,
Коли  Роман  у  крісло  посадив.
Маленька  Юля  їм  аплодувала,
Як  дівчину  він  в  двері  вивозив.
В  саду  так  весело  пташки  співали,
На  клумбі  вже  тюльпани  розцвіли,
Каштани  ще  бутони  розпускали,
Вони  удвох  щасливими  були…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 13)

«Ікон  тут  Божій  Матері  багато…
О  Господи,  спаси  і  збережи!
Тут  можеш  ти  свічки  придбати…
Святий  Пантелеймоне,  поможи!»
Десяток  цілий  він  свічок  купив,
Ікони  Богородиці  у  храмі  відшукав.
До  кожної  по  черзі  підходив,
Свічки  запалював,  молитву  промовляв:
«О  Богородице,  допоможи,  прошу,
Ти  бідній  Юлі  цю  хворобу  подолати…»
Побачив  на  іконі  він  сльозу  –  
То  очі  стали  смуток  виливати…
Роман  до  цього  мало  вірив  в  Бога,
В  Його  він  існуванні  сумнівався.
Але  потрібна  Юлі  допомога  –  
За  будь-яку  надію  він  чіплявся.
Цілителю  Пантелеймону  помолився,
Йому  останню  свічку  ще  поклав.
І  знову  Богородиці  вклонився,
Із  храму  вийшов  –  друг  уже  чекав.
Рецепт  і  гроші  передав  одразу,
А  ліки  надіслати  в  клініку  просив.
Про  себе  нагадали  метастази  
Вже  в  поїзді.  Він  мужньо  біль  зносив.
Всю  ніч  прокашляв.  Аж  сусід  бурчав,
Що  «їздять  всякі  і  заразу  тут  розносять»
Хустинку  вранці  вже  криваву  викидав.
Такого  не  було  у  нього  досі.
З  вокзалу  швидко  кинувся  додому,
Що  «добре  все»  він  батькові  сказав.
Костюм  свій  лижний,  курточку  пухову,
Шкарпетки  шерстяні  для  Юлі  взяв.
«Ромашка,  повернувся  ти?»  -  зраділа  -
«А  я  все  плакала,  коли  тебе  чекала…»
А  потім  про  новеньку  розповіла  –
Та  злякано  з-під  ковдри  виглядала…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 12)

Професор  обіцяв  батьків  переконати,
Що  хлопець  в  клініці  давно  перебуває,  
Тому  почав  він  дуже  нервувати,
Вже  навіть  ліки  сам  собі  шукає.
«Для  Юлі  випишу  рецепт»  -  сказав
І  сумно  на  Романа  подивився:
«У  неї  волю  до  життя  не  помічав
До  того  часу  поки  ти  з’явився…»  
Коли  до  дівчини  зайшов  він  попрощатись,
Вона  заплакала,  руки  не  відпускала:
«Боюся  тут  без  тебе  залишатись!
А  раптом  я  помру!»  -  і  заридала.
Роман  відверто  правду  розказав,
Їй  про  мету  «відпустки»  дивної  своєї
І  на  прощання  щиро  обіцяв
Що  буде  згадувати  перед  сном  про  неї…
Вже  вдома  з  батьком  мав  розмову,
Щоб  той  дозволив  в  банку  гроші  зняти.
А  той  поставив  лиш  одну  умову  –  
Для  чого  кошти  ці  потрібні  розказати.
Як  чоловік  він  сина  зрозумів.
«Вона  хоч  гарна?»  -  просто  запитав  -
«Ти  гроші  на  гастролях  заробив  –  
Потратити  лиш  ти  їх  право  мав…»
Потім  дізнався  у  знайомих  музикантів
Хто  на  гастролі  за  кордон  зібрався.
І  цілу  ніч  у  поїзді  плацкартнім
До  нього  в  інше  місто  добирався.
Цей  музикант  в  консерваторії  заняття  вів  
Тому  прийшлося  до  обіду  погуляти
А  так,  як  той  неподалік  собору  жив,
То  вирішив  Роман  до  храму  завітати.
«Піду  поставлю  свічку  й  помолюся»  -
Подумав  так  і  несміливо  в  двері  увійшов
Одразу  підійшла  якась  бабуся:
«Минула  служба  вже.  Для  чого  ти  прийшов?»
«Я  свічку  Божій  Матері  покласти  хочу
За  хвору  раком  подругу  мою…»
Від  сліз  вологими  в  старої  стали  очі:
«Ходи  синочку,  я  тобі  допоможу…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 11)

Хотів  він  гроші  запропонувати,
Та  дівчина  відмовилась  одразу.
«А  як  ти  сам?»  -  наважилась  спитати.
«Все  безнадійно  –  у  легенях  метастази…
Я  дуже  хочу,  щоби  Юля  жила  далі.
Її  я  більше  ніж  себе  жалію,
У  мене  були  і  гастролі,  і  медалі.
У  неї  –  тільки  й  радості,  що  мрії…»
Та  дівчина  поглянула  так  щиро,
А  потім  несподівано  сказала:
«Я  думала,  що  тільки  я  щаслива.
Та  бачу,  Юля  щастя  теж  пізнала…»
На  завтра  він  вже  маму  попросив,
Щоб  ліки  ці  вона  йому  дістала.
Роман  про  Юлю  їй  не  говорив.
І  дівчина  нічого  теж  не  знала.
А  потім  з  ним  професор  розмовляв,
Бо  заввідділенням  йому  розповіла:
«Я  знаю,  ти  для  Юлі  замовляв.
А  мама  розчарована  пішла…
Вона  у  лікаря  наважилась  спитати
Чи  справді  ліки  ці  допомагають.
А  та  їй  правду  мусіла  сказати  –  
Вони  безпліддя  в  хлопців  викликають…»
Роман  такого  повороту  не  чекав.
На  маму  вже  надії  було  мало.  
А  ліків,  що  у  дівчини  дістав,
Лиш  на  частину  курсу  вистачало.
Професор  обіцяв  в  колег  спитати,
Та  хлопець  вирішив  у  нього  попросити:
«Ви  не  могли  б  батькам  моїм  сказати,
Що  корисно  мене  додому  відпустити?
Всього  на  тиждень.  Я  знайомих  маю
Серед  артистів,  які  їздять  на  гастролі.
Хто  їде  за  кордон  у  них  спитаю  –  
Вони  теж  люди  –  допоможуть  в  горі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016

́УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 10)

Коли  зайшов  до  дівчини  в  палату
З  пакетом  соку  й  фруктами  в  руках,
Як  ніжна  квітка  стала  розцвітати  
Рум’янцем  легким  на  блідих  щоках.
Його  появі  вона  дуже  здивувалась:
«Як  ти  дізнався,  що  мене  перевели?»
«Сказав  професор…»  Юля  засміялась:
«Невже  насправді?».  Щоки  знов  цвіли!
«Він  хоче,  щоб  ми  дружбу  зберігали»
Присів.  За  руку  взяв.  Розговорилися…  
Сусідки  заздрісно  на  неї  поглядали.
«Любов  як  в  казці!»  -  тихо  шепотілися…
За  тиждень  Юлі  трохи  краще  стало,
Удвох  в  саду  вони  могли  гуляти.
Навколо  вже  природа  оживала  –  
Про  неї  дівчина  хотіла  розказати.
Знаходила  усе  нові  й  нові  рослини,
І  розповідь  про  них  із  уст  злітала.
Минали  непомітно  дня  години,
А  ввечері  знов  музика  лунала.
А  потім  гарна  новина́  з’явилася,
Що  вдало  дівчину  одну  оперували.
Від  ліків  закордонних  скоротилася
Пухлина  –  без  проблем  ліквідували.
Ця  новина  Романа  «розбудила»  –  
Сміливо  він  побіг  у  ту  палату,
Де  дівчина  лежала  ця  щаслива.
З  порога  прямо  вирішив  спитати:
«Як  ліки  ці  чарі́вні  називаються?
В  якій  країні  можна  їх  дістати?»
«Пів  упаковки  в  мене  залишається»
Вона  сказала  –  «Можу  їй  віддати.
Ти  Юлі  друг.  Про  ваш  роман  я  знаю.
Ці  ліки  думала  професору  лишити.
Та  раз  ти  просиш  –  то  не  відмовляю.
Я  з  вами  рада  щастя  розділити…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 9)

А  потім  ще  одна  історія  була  –  
В  палату  ту,  де  дівчина  лежала,
Старша  сестра  відділення  зайшла
І  Юлю  у  палаті  не  застала.
«І  де  ж  ця  хвора  після  хімії  гуляє?
Їй  же  не  можна!  Треба  Їй  лежати!»
Коли  почула,  що  та  хлопця  має,
То  вирішила  про  це  лікарю  сказати.
Заборонив  він  Юлі  виходити.
Вона  записку  хлопцю  написала.
В  конференц-зал  увечері  сходити  
Сусідку  до  Романа  попрохала.
Та  старша  медсестра  перехопила.
Записку  заввідділенням  віддала.
А  далі  видно  доля  розсудила  –  
Вже  на  столі  професора  лежала.
Той  із  Романом  бесіду  провів,
Таку  підтримку  хлопець  не  чекав.
«Я  в  одинадцяту  палату  перевів
Цю  дівчину.  Щоб  ти  про  неї  дбав»
Була  сусідньою  з  його  палата.
Професор  розважати  попросив  –  
Від  болю  мав  її  відволікати,
Але  «концерти»  він  заборонив.
«Слабенька  Юля  зараз  дуже.
Не  можна  її  зовсім  хвилювати.
Вона  тобі  я  бачу  не  байдужа  –  
Корисно  поряд  вам  перебувати…»
«А  є  надія  що  поправитися  може?»  -
Спитав  Роман.  «Надія  завжди  є.
Твоя  підтримка  Юлі  допоможе  –  
Боротись  буде  за  життя  своє…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 8)

Так  дівчині  на  серці  гірко  стало,
Так  сумно  ще  вона  не  виглядала.
«Всю  зиму  теплу  куртку  прочекала,
Та  мама  пила  і  постійно  забувала…»
«Тому  цей  легкий  плащик  на  тобі?»  
Її  слова  його  вже  вкотре  дивували.
«Цей  плащ  чужий.  Він  подарований  мені.
Померла  дівчинка.  Батьки  мені  віддали…».  
Роман  із  болем  в  серці  промовчав.
Не  міг  він  про  прикмету  розказати  –  
Якщо  від  раку  хтось  в  лікарні  помирав,
То  його  речі  краще  не  вдягати.
Одне  він  точно  вирішив  для  себе,
Що  у  сестри  своєї  треба  попросити
Принести  куртку.  З  тих,  що  їй  не  треба.
І  фруктів  вдвічі  більше  приносити…
Життя  ж  нові  сюрпризи  підносило.
Їй  після  «хімії»  ходити  важко  стало.
Прогулянки  в  саду  заборонили.
Лиш  музика  полегшення  давала.
Постійно  в  неї  голова  боліла,
Тому  він  намагавсяя  тихо  грати.
А  часто  просто  вдвох  вони  сиділи  –  
Вже  звикли  між  собою  розмовляти.
Помітив  він,  що  руки  прикладає
До  скронь  і  лоба    –  щоби  болі  зняти.
«Гарячі  руки  –  не  допомагає!»  -
Наважилась  у  відчаї  сказати.
Роман  ще  того  вечора  не  грав  –  
Холодними  були  у  нього  руки.
Долоні  ніжно  він  до  скронь  приклав  –  
І  біль  притих,  полегшилися  муки…
З  тих  пір  вона  завжди  його  просила:
«Голівку  полікуй  мою,  Ромашко!»
Звучало  це  так  жалісно  і  мило!
Він  «лікував»  -  було  йому  не  важко…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 7)

Коли  Роман  завершив  грати,
То  Юлі  з  сумом  в  голосі  сказав:
«От  руки  перестали  б  затікати  –  
Концерт  би  я  тобі  подарував!»
Вона  в  захопленні  була  така  красива,
Та  більше  грати  руки  не  хотіли.
Тут  розповідь  почав  він  неквапливо
Про  композитора,  якого  не  хвалили.
Не  всі  звичайно,  а  лише  батьки,
Які  самі  теж  були  музиканти.
Сумні  його  дитинства  сторінки,
Коли  не  визнають  Твого  таланту.
Рахманінов  все  ж  визнання  добився,
Хоча  його  і  в  рамки  заганяли.
Талант  його  всебічно  проявився,
Невдачі  й  критика  лиш  сили  додавали.
Роман  це  сам  прекрасно  розумів,
Батьки  його  також  критикували.
В  очікуванні  похвали  він  жив  –  
Вони  лише  про  славу  дбали.
Тут  Юля  його  знову  здивувала:
«А  що,  твої  батьки  такі  ж  суворі?»
«Такі  самі!».    А  далі  запитала:
«Невже  нема  хоч  крапельки  любові?»
Та  хлопець  з  сумом  щиро  відповів:
«Любов  мене  ця  рідко  помічає…
Її  їм  успіх  на  концертах  замінив,
Моя  їх  знаменитість  осліпляє…»
Та  дівчина  ще  більше  шокувала:
«Моїм  батькам  до  мене  геть  байдуже
Вони  лише  горілку  полюбляли.
А  мама  в  клініку  приходить  рідко  дуже…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 6)

Вона  усмішку  щиро  дарувала.
«Ну  що,  готова?»  -  радісно  спитав.
А  Юля  його  знову  здивувала.
На  відповідь  таку  він  не  чекав.
«Я  хочу  про  Рахманінова  знати…»
«Чому  про  нього?»  -  мовив  і  завмер.
Про  рак  легенів  змусила  згадати,
Від  нього  композитор  цей  помер…
«Під  музику  ту  легку  й  чарівну́,
Ростуть  рослини  гарно,  я  читала.
Хотіла  би  дізнатися  –  чому?»  -  
Наївно  так  в  Романа  запитала.
«Садова  голова!»  -  він  засміявся.
Погладив  ніжно  коротенький    їжачок.
І  раптом  несподівано  злякався  –  
Відсмикнув  руку,  як  від  колючок.
Про  «чорну  зірку»  в  голові  згадав,
Про  злу  й  підступну  ракову  пухлину.
«А  може  болю  я  їй  цим  завдав»  -  
Подумалось  тривожно  в  цю  хвилину.
Та  в  усмішці  довіру  лиш  побачив.
Почав  концерт  Рахманінова  грати.
Погану  гру  вона  не  помічала  наче,
Уважно  слухала,  щоб  болю  не  завдати.
«Які  великі  очі!»  -    милувався  -
«Маленька  мила  родимка  на  носі.  
Такі  повіки  довгі!»  -  дивувався  -
«Напевне,  довші,  як  її  волосся»
Він  вирішив  для  себе:  «Як  красиво!
Вона  не  гном,  а  фея  чарівна!»
А  Юля  теж  була  по-своєму  щаслива  –  
Здавалось,  в  музику  поринула  вона…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 5)

Вдвох  до  обіду  у  саду  гуляли.
Весняне  сонечко  так  лагідно  світило.
Та  лекцію  про  музику  відклали  –  
Знов  здивувала  –  про  рослини  говорила.
«Це  молодий  каштан»  -  сказала.
Він  запитав:  «Давно  лежиш  тут  Ти?  »
«Ні,  восени  я  в  клініку  попала.
Вже  всі  дерева  голими  були…»
«Чому  каштан?  Звідкіль  такі  думки?»  -  
У  хлопця  вже  цікависть  прокидається.
«А  ти  уважно  глянь  на  ці  гілки  –  
Тут  кожна  ніби  буква  «S»  вгинається!»
Промовив:  «Бачу!».  Далі  дивувала:
«Такі  гілки  лише  каштани  мають,
Важка  їх  квітка  вниз  позагинала.
Лиш  кінчики  до  сонця  простягають…»
Під  деревом  присіла:  «Це  мускарики!»
Роман  не  витримав  й  тихенько  засміявся:
«Звучить  так  мило,  просто  як  «сухарики!»
Серйозно  глянула.  Він  щиро  їй  зізнався:
«На  гномика  садового  Ти  дуже  схожа.
Я  в  Австрії  в  садах  такі  фігурки  бачив!»
Подумав:  «Ще  образитися  може…»
Та  погляд  лагідний  її  його  пробачив.
 «А  звідки  ти  змогла  усе  це  знати?»
«Читати  люблю  книги  про  рослини!»
«Та  ти  ботаніком,  напевне,  мрієш  стати?»
«Садівником.  Створити  парк  красивий…»
«Я  міг  би  стати  гарним  музикантом»  -
Подумав,  але  вголос  не  сказав.
Тут  перервали  їх  прогулянку  куранти  –  
У  клініці  на  них  обід  чекав…
Після  вечері  знов  зустрілися  у  залі.
Заздалегідь  він  все  підготував  –  
Стояли  два  стільці  біля  роялю.
Лікбез  музичний  з  нею  розпочав…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016

1944 (Respect Jamala)

[i](Присвячується  перемозі  Джамали  
у  національному  відборі  на  Євробачення-2016)
[/i]
Вони  прийшли.  З  червоними  зірками
На  шапках.  З  автоматами  в  руках.
Пригадую  гарячі  сльози  мами.
Як  били.  Згустки  крові  на  губах.
Вони  себе  богами  рахували,
Що  над  народами  панують  з  висоти.
Хоча  насправді  були  холуями.
Над  ними  були  істинні  кати.
Вони  нас  у  вагони  заганяли,
Що  для  худоби  і  везли  у  даль.
А  по  дорозі  трупи  викидали.
Для  них  ми  вороги  і  нас  не  жаль.
Я  не  змогла  там  юність  провести,
Де  народилась.  Бо  мій  світ  забрали.
Туди,  де  не  доходили  листи,
Мене  і  мій  народ  депортували.
Повільно  йшли  роки  на  чужині.
Не  просто  було  вижити  –  не  жити!
Ми  поховали  у  чужій  землі
Всіх  тих,  кого  продовжуєм  любити.
Ми  пів-століття  в  душах  берегли
Надію  на  повернення  додому.
І  ось  уже  зворотній  шлях  пройшли,
Світ,  що  забрали,  повернули  знову!
Його  ми  будем  пильно  стерегти,
Могили  предків  вдячно  доглядати.
Хоч  знов  прийшли  старі-нові  кати,
Наш  світ  ми  не  дозволим  зруйнувати!

©    S.Nemo
22.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646127
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 4)

«Та  ні,  навіщо  це  мені!»  -  злякалась.
І  раптом  щиро  «Ой!  Звичайно  хочу!»
Такого  і  сама  несподівалась…
А  потім  скромно  опустила  очі.
Від  посміхнувся  лагідно  й  ласкаво:
«Домовились.  Я  ввечері  чекаю…»
«Неділя  завтра»  -  тихо  відказала  -
«Обхід  не  роблять,  процедур  немає…»
«То    може  хтось  провідати  прийде?»
Спитав  Роман.  Вона  відповідала:
«До  мене  мама  завтра  не  зайде.
Я  вдень  в  саду  би  радо  погуляла…»
Він  на  таку  ідею  погодився:
«Чудово!  Що  ж,  тоді  до  ранку!»
З  надією  на  неї  подивився.
Сказала:  «У  саду  після  сніданку…»
Подумала.  Наважилась  спитати:
«Ти  на  якому  поверсі  лежиш?»
«На  другому.  Дванадцята  палата…»
Вона  на  хвильку  засмутилась  лиш:
«Як  шкода.  Я  на  третьому  лежу.
В  двадцять  четвертій.  От  би  поряд  жити!
Там  телевізор…  Хочеш  покажу?
В  їдальню  разом  ми  б  могли  ходити…»
Дивитись  телевізор  не  любив,
Але  вона  про  це  і  не  питала…
«Так,  шкода…  Вранці  приходи!»
«Обов’язково!»  -  радісно  сказала.
А  вранці  в  сад  відправились  гуляти.
Ранкова  прохолода  не  лякала.  
«Корисно  нам  на  холоді  бувати!»  -  
Вона  йому  легенду  нагадала.
Роман  до  неї  ніжно  посміхнувся.
Вона  в  стареньких  тапочках  й  халаті,
А  він  у  куртку  й  джинси  одягнувся.
Але  одне  одному  щиро  раді…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 3)

Вона  так  щиро  зааплодувала:
«А  ще  казав  що  пісню  Ти  не  знаєш!»
А  потім  ще  наївно  так  сказала:
«Співаєш  Ти  так  гарно,  як  і  граєш!»
«Співаю  трохи  гірше»  -  засміявся.
«От  ми  вже  десь  годину  розмовляєм,
А  я  ім’я  Твоє  ще  не  дізнався.
Хоча  так  мило  ми  удвох  співаєм…»
«От  я  -  Роман»  -  представився  він  їй.
Вона  питання  ніби  це  чекала:
«Я  –  Юля…  А  у  Тебе  рак  який?»  -  
Так  просто  по-дитячому  спитала.
Він  засмутився,  але  відповів:
«Рак  у  легенях  і  кістках  –  саркома…»
«А  мій  у  мене  в  голові  засів  –  
Пухлина  рідкісна  –  астробластома…»
«Не  чув  ніколи…»  -  ніби  запитався
«От  бачиш!»  -  гордо  так  сказала.
«Так  «астра»  -  зірка»  -  тихо  здивувався.
«Лиш  тільки  чорна»  -  сумно  так  зітхала…
«А  назва  правильна  –  в  очах  буває  темно.
На  мене  опромінення  чекає.
Але  спочатку  операція,  напевно.
От  тільки  ліків  тут  невистачає…»
«Мені  вже  операцію  зробили.
Тому  я  ще  погано  дуже  граю»
Вона  сміялася  над  цим  так  щиро:
«Погано  граєш?  Краще  не  буває!
Я  у  житті  ніколи  ще  не  чула,
Щоби  ще  хтось  так  дивовижно  грав!»
У  щирості  така  наївна  була.
Він  з  радістю  у  серці  їй  сказав:
«А  хочеш,  буду  я  не  просто  грати?
Так  хочеться  з  Тобою  говорити,
Про  музику  Тобі  розповідати.
І  вечори  всі  разом  проводити…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 2)

Він  посміхнувся  щиро  і  сказав:
«Соромитися  більше  вже  не  треба.
Коли  захочеш  –  заходи  у  зал,
Сідай  і  слухай,  якщо  є  потреба!»  
«А  можна  поряд  із  роялем  постояти?
Тут  більше  музики  –  я  відчуваю!»
«Напевне,  більше...»  Вирішив  спитати:  
«А  що  Ти  любиш?  Я  Тобі  зіграю!»
«Я  «Колискову  Умки»  полюбляю…»
«Не  чув  ніколи»  -  сумно  відповів.
«Давай  Тобі  її  я  заспіваю!»
І  залунав  в  пустому  залі  спів:
«В  танці  сніг  кружляє,
Зорі  з  неба  сяють,
Вечір  настає  чарівний.
Полягали  спати
Білі  ведмежата,
Засинай  і  ти,  малий…»
Голосок  її  був  слабуватий,
Але  кожну  ноту  вірно  брала
Став  тихенько  акомпанувати.
Усміхнулась.  Пісню  доспівала:
«Морем  на  КРИЖИНІ,
Як  на  бригантині,
Ми  пливем  між  хвиль  і  вітрів.
І  всю  ніч  на  небі,
Зоряні  ведмеді,
Сяють  для  далеких  кораблів!»
В  оченятах  радість  засіяла…
«Гарна  пісня.  Шкода,  що  не  знав!»
Дівчина  його  ця  здивувала.  
Далі  тихо  акомпанував.
«Морем  на  КРИЖИНІ,  як  на  бригантині,
Ми  пливем  між  хвиль  і  вітрів…»  
Додавала  сили  пісня  ця  хлопчині,
Він  співав  і  вогник  у  очах  горів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016

УДВОХ НА КРИЖИНІ (ч. 1)

Юнак  самотній  у  конференц-залі
У  клініці  при  інституті  онкології
Мелодію  просту  грав  на  роялі
Пригадував  концерти  і  гастролі.
Його  всі  «другим  Моцартом»  вважали,
З  дитинства  він  талант  свій  розвивав.
Всі  стоячи  йому  аплодували,
Коли  в  турне  по  світу  виступав.
Та  тут  діагноз  несподіваний  –  саркома!
А  потім  операція  на  кістці  плечовій.
У  онкоклініці  він  почувався  як  удома.  
В  легенях  –  метастази,  в  грудях  –  біль…
Батьки  його  надію  вже  втрачали,
Але  професор  рук  не  опускав:
Дозволив  він,  хоч  руки  затікали,
Щоби  хлопчина  на  роялі  грав.
В  той  вечір  його  темрява  застала,
Включати  світло  він  не  захотів.
У  залі  музика  сумна  лунала…
Тут  хтось  «Не  треба»  тихо  попросив.
«Ось  це,  сумне,  не  треба  більше  грати»  -  
Порожнім  залом  покотилася  луна.
Продовжував  хтось  у  дверях  стояти.
Так  несподівано  з’явилася  ВОНА.
«Ходи  сюди.  Я  інше  щось  зіграю.
А  ти  послухаєш»  -  привітно  їй  сказав.
«Ти,  бачу,  музику  сумну  не  полюбляєш?
Яку  ж  ти  любиш»  -  щиро  запитав.
«Я  композиторів  імен  не  знаю…
А  музику,  що  граєш  ти,  люблю.
Я  майже  кожен  вечір  тут  буваю.
Пробач,  порушила  самотність  я  твою»
«Чому  ж  раніше  в  зал  не  заходила?»  -  
«Соромилась…»  -  тихенько  відказала
І  ледь  помітно  так  почервоніла.
А  потім  ближче  до  роялю  стала…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 16)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Минув  лиш  день,  як  Ти  «заблокувала»,
В  «контакті»  –  фото  і  «сьогодні  заходила».
Чи  Ти  «Історію  кохання»  прочитала,
Як  Ти  сестру  для  мене  замінила?
Нову  сторінку  я  не  поспішав
Реєструвати.  Паузу  зробив.
Твоїй  сестричці  «Немо»  написав  –  
У  «Клуб  поезії»  до  себе  запросив.
Вона,  як  завжди,  просто  промовчала,
Але  надію  в  серці  залишила.
Мене,  чомусь,  вона  не  «блокувала»  -  
Відчула,  може,  –    рана  не  зажила.
Чи  про  «візит»  сказала  цей  Тобі  –  
Бо  саме  цього  я  і  домагався.
Та  невідомо  поки  що  мені  –  
Нічого  так  про  це  і  не  дізнався.
«Історію  кохання»  дописати
Спочатку  вирішив.  Лише  тоді
Нову  сторінку  зареєструвати
Наважуся  і  напишу  Тобі.
Що  буде  далі?  Хай  собі  гадає
Той,  хто  читає  ці  мої  вірші.
Лише  Господь  про  те,  що  буде  знає  –  
Його  любов  горить  в  моїй  душі.
Цей  Божий  дар  я  мушу  цінувати  –  
Натхнення  дав  в  поезії  мені.
Завершую  «Історію…»  писати  –  
Її  я  присвятив  лише  Тобі!!!
Почав  вже  новий  «серіал»  творити  –  
«ВДВОХ  НА  КРИЖИНІ»  я  його  назвав.
Не  сумнівався  кому  присвятити  –  
Я  «скромній  дівчині»  його  подарував…

©    S.Nemo
19.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 15)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Лише  на  день  я  паузу  узяв,
А  потім  написав:  «Ти  засмутила».
Я  дежавю  немовби  відчував  –  
Сестри  своєї  «подвиг»  повторила.
Та  знову  вдячний  був  я  їй  за  те,
Що  ще  тоді  мене  «заблокувала».  
Тепер  знайшов  я  рішення  просте  –  
«стара»  сторінка  –  Ти  мій  лист  читала.
Не  довелось  мені  реєструвати
Нову  сторінку  –  Ти  і  не  чекала?
«Історію  кохання»  став  писати  –  
Про  дівчину,  яка  «заблокувала».
На  презентацію  я  «дозвіл»  запитав  –  
Здогадувався,  що  будеш  мовчати.
Мовчазну  згоду  я  Твою  передбачав,
Ти  не  наважилась  і  слова  написати.
На  сайті  «Клубу…»  «серіал»  почав
Через  годину,  як  закінчила  читати.
Себе  я  тільки  скомпрометував  –  
Та  смуток  треба  якось  виливати.
Не  камінь  серце  зранене  моє,
Була  стара  і  от  нова  вже  рана.
Бальзам  для  нього  –  фото  лиш  Твоє,  
Для  мене  Ти  єдина  і  кохана.
На  другий  день  я  знову  дарував
«Історію  кохання»  –  вже  нову  частину.
Тобі  я  в  першу  чергу  надіслав,
До  Тебе  я  крізь  час  і  відстань  лину...
Став  третій  день  нажаль  «фатальним»,
На  ті  самі  граблі  я  наступив.
Не  був  в  помилці  я  оригінальним  –  
Сестрі  нову  частину  присвятив.
Ти  по-англійськи,  як  вона,  зробила,
Напевне,  знов  мене  приревнувала  (?)
«Без  вибачень.  Лиш  грюкнула  дверима.»
Сторінку  цю  також  «заблокувала»…

©    S.Nemo
18.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2016

Справжня любов

(Присвячується  одній  скромній  медсестричці)

У  поліклініці  було  ще  дуже  рано.
Старий  на  лікаря  стривожено  чекав.
«Ви  не  могли  би  зняти  шви  із  рани»  -  
Він  з  хвилюванням  медсестричку  запитав.
Ця  юна  дівчина  велике  серце  мала,
Із  співчуттям  до  чоловіка  підійшла.
Рукою  легкою  ті  шви  порозрізала  –  
Та  рана  гарно  вже  до  того  зажила.
Був  вдячний  щиро  і  сказав,  що  поспішає,
В  лікарню  до  дружини  на  сніданок.  
Вона  Альцгеймера  хворобу  має
І  він  її  годує  кожен  ранок…
Спитала  медсестричка  співчутливо:
«Хвилюється  напевно  де  Ви  є?»
Він  відповів  їй  сумно  й  неквапливо:
«Вона  мене  давно  не  впізнає…»
«І  ви  до  неї  ходите  щоранку?
Невже  вона  ні  разу  не  згадала?»  –
Звучали  ці  питання  на  світанку
Від  дівчини,  що  рану  обробляла.
Він  посміхнувся  щиро  й  відповів:
«Вона  мене  вже  може  й  не  впізнає…
Але  її  люблю,  як  і  любив  –  
Важливо  тільки,  що  її  я  знаю!»
З’явились  сльози  в  медсестрички  на  очах.
Старий  пішов.  Лиш  залишив  надію.
Мурахи  бігали  по  тілу  і  руках.
Зітхнула:  «Про  таку  любов  я  мрію…»

©    S.Nemo
18.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 14)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Дванадцять  днів  Тобі  я  не  писав  –  
Свою  обіцянку  продовжував  тримати.
У  «Клуб  поезії»  лиш  вірші  надсилав,
Не  забував  до  Тебе  «заглядати».
Напередодні  дня  народження  сестри,
Якій  я  вдячний,  що  мене  «заблокувала».
Я  написав  «привіт»,  «прости»,
«А  пам’ятаєш  як  мені  колись  писала:
«Як  гарно  підбираєш  Ти  слова,
Чи  Ти  поет?»  -  наважилась  спитати.
Я  визнаю,  що  Ти  була  права  –  
Господь  натхнення  дав  поетом  стати».
«Як  для  вітання  я  шукав  картинку»  -  
Тобі  я  щиро  і  відверто  розповів  -
«І  як  знайшов  по  Божій  волі  «зсилку»,
Зайшов  і  перший  вірш  свій  розмістив.
«Жіночий  ідеал»  (для  рими  переклав)
Таку  поезія  ця  назву  мала.
Її  колись  я  для  сестри  писав  -  
Вона  ще  в  травні  перша  прочитала.
Якщо  для  мене  трохи  часу  відшукаєш,  
На  мій  профайл  у  «Клубі…»  Ти  зайдеш  –  
Поезію  «ДОЛОНЯ  (Притча)»  прочитаєш,
Присвяту  «скромній  медсестрі»  знайдеш».
Постскриптум  написав:  «Як  Твоя  воля  –  
Із  днем  народження  сестричку  привітай.
Що  маю  щастя  спілкуватися  з  Тобою  –  
За  це  подяку  їй  від  мене  передай…»
А  завтра  Ти  вже  новий  лист  читала:
«Привіт»  -  писав  я  -  «Скромна  медсестричка»,
«Надіюся  Ти  притчу  прочитала?».
«Чи  привітала  нашу  Ти  сестричку?».
«Сьогодні  сайту  «Клубу…»  читачі
Вірш  «РУКИ  (Притча)»  можуть  прочитати.
Його  дарую  я  Твоїй  сестрі  –  
Для  «юної  художниці»  присвята»
Так  щиро,  від  душі  я  написав,
Не  думав,  що  Ти  можеш  ревнувати.
І  зовсім  я  від  Тебе  не  чекав,
Що  Ти  наважишся  мене  «заблокувати»…

©    S.Nemo
17.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016

Секрет успіху

[i]«Полюби  ближнього  твого,  як  самого  себе»  (Мт  22,  39)
[/i]
«У  чому  успіху  твого  секрет?»  –  
У  фермера  найкращого  спитали  –  
«Як  витягнув  щасливий  світ  білет?
Чому  всі  конкуренти  програвали?
Як  кукурудзу  ти  вирощуєш  таку,
Що  на  всіх  конкурсах  перемагає?
Лиш  не  кажи  про  працю  нелегку  –  
Усі    працюють  –  ти  вершки  знімаєш!
І  дав  їм  фермер  відповідь  свою:
«Насіння  я  найкраще  вибираю,
А  потім  всім  сусідам  роздаю  –  
Вони  його  із  вдячністю  приймають».
«Навіщо  краще  конкурентам  роздавати»  –  
Із  здивуванням  знов  його  спитали  –  
«Так  можна  і  на  конкурсі  програти…
Чому  ж  вони  тебе  не  обскакали?»
Їм  мудрий  фермер  щиро  відповів:
«Розкрию  таємницю  вам  свою.
На  моє  поле  вітер  з  їх  полів
Несе  пилок  –  тому  і  роздаю.
Про  якість  мушу  я  пилку  подбати,
Щоб  сорт  не  втратити  і  зберегти.
А  вже  як  хто  буде  посіви  доглядати,
То  так  і  будуть  в  кожного  рости…»
Запам’ятайте  цей  секрет  простий  –  
Про  ближніх  треба,  як  про  себе  дбати.
Що  будеш  людям  ти  в  житті  нести  –  
Вони  тобі  те  й  будуть  віддавати…

17.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 13)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Так  не  хотілося  Тебе  втрачати.
«Незримо»  я  чекати  обіцяв.
Що  не  назавжди  «є  кому  писати»
У  серця  я  надію  зберігав.
Я  обіцяв  молитися  за  Тебе  –  
Не  може  моє  серце  не  любити.
«Пиши,  коли  лиш  виникне  потреба  –  
Я  на  сторінку  буду  заходити…»
Ще  пісню  до  листа    я  прикріпив  –  
Мені  її  мій  плеєр  «підказав».
Ще  влітку  я  Тебе  якось  зустрів  –  
Про  це  Тобі  у  пісні  натякав…
Два  дні  лише  без  Тебе  «протримався»
І  «привід»  для  листа  я  відшукав.
Тобі  я  щиро  в  цьому  «признавався»
Зі  слова  «вибач»  я  його  почав.
Ви  із  сестрою  знову  «здивували»  -  
І  душу  розтривожили  мою.
Про  допомогу  оголошення  подали  –  
Без  сумнівів  вніс  лепту  я  свою.
Тобі  в  подяці  радо  «розписався»
З  Новим  (старим)  я  роком  привітав.
Ще  раз  перед  Тобою  вибачався,
Надії,  віри  і  любові  побажав.
І  знову  я  без  Тебе  сумував,
П’ять  днів  розлука  наша  протривала.
Із  Хрещенням  Господнім  привітав  –  
Освячена  вода  надію  дала.
Коли  шукав  я  в  мережі  картинку
Для  того,  щоб  із  святом  привітати.
Побачив  я  одну  цікаву  «зсилку»
І  вирішив  за  нею  завітати.
«Христос  хрещається  в  Йордані»
Поезію  так  хтось  свою  назвав.
Ось  так  я  у  любові  і  коханні
У  «Клуб  поезії»  дорогу  відшукав…

©    S.Nemo
16.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016

Вікно і дзеркало

[i]«Бо  легше  верблюдові  пройти  крізь  вушко  голки,
 ніж  багатому  увійти  до  Царства  Божого»  (Лк.  18,  25)

[/i]Спитали  у  одного  мудреця:
«Чому  так  часто  у  житті  буває  –  
У  бідних  щирі  й  радісні  серця,
Багатих  зло  і  смуток  роз’їдає.
Чому  лиш  бідний  ділиться  останнім,
Для  нього  кожен  рідний,  дорогий.
Чому  заможний  не  завжди  в  пошані?
Чому,  якщо  багатий  –  то  скупий?»
«Погляньте  у  вікно»  –  мудрець  сказав,
І  щиро  так  у  очі  подивився  –  
«Що  бачите  ви  там?»  –  він  запитав,
І  погляд  його  радістю  світився.
Йому  із  здивуванням  відповіли:  
«Там  діти  бавляться,  пташки  співають.
Дідусь  з  бабусею  на  лавочку  присіли
І  усмішки  на  їх  обличчях  сяють…»
«Тепер  до  мене  знову  поверніться
І  гляньте  в  дзеркало»  –  продовжував  старий  –  
«Та  не  лякайтесь,  що  ж  ви,  посміхніться!
Невже  ваш  образ  вам  такий  чужий?
Ви  відповідь  дали  своїм  мовчанням.  
Вікно  і  дзеркало  складаються  із  скла:
Додали  срібло  –  і  себе  лиш  помічаєм,
У  егоїзмі  –  шлях  до  смутку  й  зла…»

16.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 12)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

В  останнє  «Добрий  ранок»  написав
(Тоді  про  це  я  ще  не  здогадався)
Знов  вдалого  Тобі  я  дня  бажав
І  на  вечірню  зустріч  сподівався.
Від  Тебе  знову  не  чекав  такого,
Очам  не  вірив,  коли  став  листа  читати:
«Не  треба  надсилати  більш  нічого»  -  
А  далі  «вирок»  -  «Мені  є  кому  писати»
Та  я  в  Твоїх  словах  засумнівався  –  
Про  це  Тобі  відверто  написав.
Я  вірив  –  шанс  у  мене  ще  зостався,
І  знову  Бог  мені  натхнення  дав:
«Пробач,  що  я  Тебе  люблю,
І  що  листами  засипаю,
З  Тобою  вранці  я  встаю,
І  лиш  з  Тобою  засинаю…
Пробач,  що  я  Тебе  люблю,
І  що  надію  в  серці  маю,
За  Тебе  Господа  молю
І  на  листи  Твої  чекаю…
Пробач,  що  я  Тебе  люблю,
Що  свої  фото  надсилаю,
Твій  подих  я  онлайн  ловлю  
І  на  сторінку  заглядаю…
Пробач,  що  я  Тебе  люблю,
І  що  взаємності  чекаю…
За  наполегливість  мою  
Мене  простити  я  благаю…»
На  Тебе  я  образи  не  тримав,
І  не  засуджував,  і  недовіру  розумів.
Одну  поезію  ще  у  запасі  мав  –  
Натхнення  щедро  Бог  мені  вділив:
«Я  знов  купався  в  глибині  Твоїх  очей,
Що  сповнені  добра,  любові,  ласки.
І  змивши  біль  недоспаних  ночей,
Продовжую  писати  нашу  казку.
У  ній  добро  перемагає  зло,
А  Твоя  посмішка  дає  мені  надію.
І  мого  страху  як  і  не  було  –  
Лише  від  погляду  Твого  я  млію…
Твоїх  очей  безмежна  глибина,
І  тоне  в  них  розлуки  серця  біль.
Для  мене  в  світі  Ти  лише  одна  –  
З  ким  хочу  розділити  хліб  і  сіль…
На  Господа  лише  одну  надію  маю,  
Любов’ю  тільки  Він  наповнює  серця.
Відкрий  Йому  Ти  серденько  –  благаю!
Довірся  волі  нашого  Отця…»

©    S.Nemo
15.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016

Стрітення Господнє

[i]«Нині  відпускаєш  раба  Свого,  Владико,  за  словом  
Твоїм  із  миром,  бо  побачили  очі  мої  Спасіння  Твоє,  
яке  Ти  приготував  перед  всіма  народами»  (Лк.  2,  29-31)

[/i]Із  глибини  віків  дійшло  нам  передання:
За  три  століття  до  народження  Христа
Цар  Птолемей  дав  мудрецям  завдання  –  
Переклад  Тори  –  справа  непроста.
Їх  сімдесят  над  текстом  працювало
Ізраїлю  найкращих  мудреців.
«Септуагінта»  працю  цю  назвали  –  
За  кількістю  перекладу  творців.
В  Александрії  у  бібліотеці
Роки  найкращі  мали  провести.
Слова  всі  зважити,  немов  в  аптеці  –  
Старий  Завіт  до  греків  донести.
Між  мудреців  була  одна  людина  –  
«Книгу  Ісайї»  Симеон  перекладав.
«Зачала  діва  і  породить  сина…»  –
Із  сумнівом  він  в  тексті  прочитав.
Хотів  на  «жінку»  «діву»  замінити  –  
Тут  ангел  Божий  перед  ним  з’явився.
Сказав,  що  буде  дуже  довго  жити,
Аж  поки  це  пророцтво  не  здійсниться.
Як  труд  його  в  Єгипті  завершився,
На  батьківщину  він  в  Ізраїль  поспішив.
В  Єрусалимі  там  при  храмі  оселився,
До  трьохсотліття  праведно  дожив.
Аж  ось  зоря  на  небі  засіяла  –  
Звістила  про  народження  Месії.
Пречиста  Діва  в  яслах  сповивала
Ісусика  –  людей  усіх  надію.
На  сороковий  день  у  храм  внесли  –  
Зі  старцем  стрілася  обіцяна  дитина.
Хвалу  він  Богу  щиро  підносив  –  
Завершилась  життя  його  стежина.
А  нині  дивний  спів  в  церквах  розноситься,
Як  «Давній  днями»  свій  закон  здійснив.
І  як  дитина  Він  у  храм  приносився,
І  старцю  в  руки  Сам  Себе  вручив.
На  Стрітення  освячених  свічок  вогні
Любові  Божої  теплом  нас  зігрівають.
У  темряві  гріховній  і  пітьмі
У  наших  душах  світлом  віри  сяють…

©    S.Nemo
15.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644153
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 11)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Вже  звично  «Добрий  ранок»  написав,
І  щиро  вдалого  бажав  я  дня  Тобі.
Та  марно  Твою  відповідь  чекав  –  
Не  написала  Ти,  на  жаль,  мені…
Я  цитував  слова  апостола  Івана,
Що  страху  у  собі  любов  не  має.
Любов  без  страху  тільки  досконала,
Щасливий  той,  хто  страх  в  собі  здолає.
Ще  на  картинці  вірша  надіслав,
«Люби!»  там  слово  в  кожному  рядку.
Для  читачів  його  я  переклав  –  
Оригінал  у  верхньому  кутку:
«Люби!  Коли  Ти  в  радості  й  печалі.
Люби!  Коли  любов  Твою  не  помічають.
Люби!  Коли  Тобі  не  вірять.
Люби!  Твоє  кохання  зрозуміють.
Люби!  Ти  свому  серцю  накажи.
Люби!  Любов  свою  Ти  збережи.
Люби!  В  добрі  чи  злі  невпинно.
Люби!  Щаслива  бути  Ти  повинна.»
Минула  північ,  почалась  нова  доба,
Мій  смуток  ніч  у  темряву  сховала.
Тобі  я  нагадав  Твої  слова,
Якими  Ти  мене  «шантажувала».
А  потім  ще  я  фото  надіслав,
Те,  що  на  сайті  Клубу  розмістив  –  
Свій  погляд  я  Тобі  подарував,
З  молитвою  у  душу  сон  впустив…

©    S.Nemo
14.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016

Не день святого Валентина

[i](Присвячується  всім  «закоханим»  і  «романтикам»)

[/i]Хто  для  кохання  визначив  цей  день?
А  в  інші  дні  не  можна  покохати?
Чи  може  на  «романтику  пісень»
Закоханим  знов  цілий  рік  чекати?
Любити  милих  треба  все  життя,
Радіти  щастю  кожної  хвилини.
З  надією  дивитись  в  майбуття,
А  не  чекати  рік  цієї  днини…
Не  можна  того,  що  нема  чекати!
Мовчать  церков  усіх  календарі.
Там  не  зазначено  це  дивне  свято,
А  Валентини  мають  інші  дні…
За  іменем  святого  Валентина,
Сховавши  день  гріха  й  розпусти,  
Безбожники  –  «лукавого»  родина,
Гребуть  собі  лопатами  «капусту».
Нагадує  нам  серце  «валентинка»
Та    імітує  лиш  любов  вона.
Амур  лукавий  за  одну  хвилинку
З  нас  робить  п’яних    навіть  без  вина.
«Романтика»  нам  віру  заміняє,
І  як  наркотик  проникає  в  кров.
Без  Господа  любові  не  буває  –
Бо  Він  і  є  та  істинна  любов…

©    S.Nemo
13.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643585
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 10)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Подякував  Тобі  я  за  відвертість,
На  вечір  фото  надіслати  обіцяв.
Забув  про  обережність  і  безпечність,
А  Твій  «сюрприз»  попереду  чекав.
Я  вислав  фото  темне  та  привітне,
Бо  посмішку  у  тінь  я  «заховав»,
Мій  темний  силует  на  фоні  світлім
Загальні  риси  все  ж  відображав.
«Ну  як  Тобі  «незрозуміла  ава»,  
якій  «багато»  років?»  -  жартував.
А  Ти  мене  ще  так  не  дивувала  –  
На  відповідь  таку  я  не  чекав.
«Твоя  сторінка  друга  цікавіша.
І  фото  кращі»  -  написала  Ти.
«Ти  помилилася.  Нема  у  мене  інших.
Лиш  та,  що  залишилась  від  сестри.
Але  її  я  не  оновлював  давно,
Нічого  там  цікавого  немає.
Ніколи  моїх  фото  не  було  –  
Вона  мені  лиш  смуток  навіває…»
Ти  знову  мило  стала  так  мовчати,
А  потім  знову  «заховалася»  від  мене.
Експромтом  звично  став  я  римувати
Душі  моєї  подихи  для  Тебе:
«Люблю,  коли  в  онлайні  Ти  мовчиш,
Коли  Твій  страх  сторінку  закриває.
Люблю,  коли  з  питаннями  спішиш  –  
Коли  взаємність  серце  відчуває.
Люблю,  коли  ревнуєш  до  сестри,
Коли  про  неї  мимоволі  я  згадаю.
Люблю,  коли  наполягаєш  Ти,
Коли  своє  я  фото  надсилаю.
Люблю,  коли  «придумуєш»  сторінку,
Коли  в  думках  Ти  сумнів  маєш.
Люблю,  коли  зникаєш  стрімко,
Коли  свою  провину  відчуваєш.
Люблю,  коли  гординя  не  дає  любити,
Коли  Тобі  я  вірші  посилаю.
Люблю  на  цьому  світі  жити,
Коли  на  Твою  відповідь  чекаю…»

©    S.Nemo
13.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016

Сліди на піску

[i](«Блаженні  вбогі  духом,  бо  їхнє
 є  Царство  Небесне»  (Мт.  5,  3)
[/i]
Колись  одна  жінка  жила  на  Землі,
Пізнала  все  вона  -  і  радість  і  біду.
Спливли  літа  її  щасливі  молоді,
Призвав  до  себе  Бог  уже  стару.
Життя  важка  дорога  завершилась,
Без  тіла  незвично  так  було  душі.
На  себе  збоку  жінка  подивилась,
Побачила  життя  своє  у  всій  красі.
Ніби  сліди  на  морському  піску
Перед  очима  йшла  життя  дорога.
Нагадували  стежечку  вузьку
Її  сліди  і  поряд  інші  –  Бога.
Одне  цю  жінку  тільки  дивувало  –  
Чому,  коли  найважче  їй  було,
Одні  сліди  з  дороги  пропадали  –  
Невже  тоді  торжествувало  зло?
Засмучена  у  Господа  спитала,
Згадавши,  як  було  їй  важко  жити:
«Чому  сама  я  труднощі  долала?
Як  міг  мене  одну  Ти  залишити?»
І  Бог  з  любов’ю  жінці  відповів:
«Я  поряд  був,  лиш  Ти  не  помічала.
За  руку  по  життю  Тебе  я  вів,
Ніс  на  руках,  як  сил  не  вистачало…»

12.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 9)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Відразу  наступ  почала  з  питання:
«Чому  ти  саме  нам  з  сестрою  написав?»
Я  відповів,  що  лише  Ти  моє  кохання,
А  Вас  за  скромність  я  дівочу  цінував…
«Лиш  Ти…  капець»  -  сердито  сумнівалась  -  
«Невже  ти  знаєш  так  мене  давно!»
Слова  луною  в  серці  відбивались,
Вдаряли  в  голову,  як  молоде  вино…
Писав  я  щиро,  що  про  Тебе  знаю:
Ти  скромна  і  «без  маски»  медсестра.
Півроку  вже  як  я  «спостерігаю»,
І  вірю  –  наша  «зустріч»  неспроста.
Я  розповів  Тобі  де  народився,
Що  три  освіти  за  плечима  мав.
Ти  запитала:  «Скільки  років  вчився?»
Твій  намір  я  відразу  розгадав…
В  своїй  відвертості  така  Ти  мила,
«Сердилася»  що  вік  мій  «таємниця».
Любов  моя  до  Тебе  терпелива
 І  Твого  гніву  зовсім  не  боїться…
Стосунки  з  Богом  в  мене  особисті  –  
Я  з  Ним  завжди  і  всюди  розмовляю.
А  наміри  мої  до  Тебе  чисті  –  
Твою  я  віру  у  душі  приймаю…
Морально  не  була  Ти  ще  готова
Мої  стосунки  з  Богом  зрозуміти.
І  знову  різко  обірвалася  розмова.  
Прийняти  важко.  Легко  засудити…
І  на  моє  ранкове  привітання
Ти  ультиматум  висунула  свій  –  
Як  вишлеш  фото  –  буде  спілкування,
А  ні  –  тоді  про  відповідь  не  мрій…

©    S.Nemo
12.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016

Дар Богу

[i](«Блаженні  засмучені,  бо  вони  втішаться»  (Мт.  5,  4)
[/i]
Призвав  Господь  сто  ангелів  до  Себе
Відправив  їх  усіх  на  землю  з  неба.
І  звідти  Він  принести  їм  велів
Найкраще,  що  знайдеться  на  землі.
По  сходах  прозорих  небес  посланці
Спустились  на  землю,  немов  промінці,
Що  сонце  дарує  землі  й  небесам  –  
Здійснити  завдання  що  Бог  наказав.
Вже  дев’яносто  дев’ять  вернулись  на  зорі
І  принесли  немало  вони  земних  дарів.
А  сотий  припізнився  всього  лиш  на  хвилинку  –  
Лежала  на  долоні  проста  людська  сльозинка.
Перед  Царем  Небесним  він  голову  схилив  –  
Чекав  я  поки  грішник  молитву  завершив.
Молив  він  про  прощення  і  каявся  в  гріхах  –  
І  от  його  сльозинка  тепер  в  моїх  руках.
Була  вона  так  схожа  на  вранішню  росу...
Зрадів  Господь  і  глянув  з  любов’ю  на  сльозу.
І  ангелу  промовив  Творець  і  Цар  світів  –  
Для  мене  ця  сльозинка  дорожча  всіх  дарів…

11.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 8)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Зі  слова  «вибач»  відповідь  почала:  
«Навіщо  пишеш  Ти  оці  казки?»    
Як  професійний  медик  запитала
Мене  відверто:  «Чи  «здоровий»  ти?
І  кому  просиш  Ти  відповідати  –  
Незрозумілій  аві…».  Прочитав…
Мене  зуміла  щиро  здивувати  –  
Від  Тебе  я  такого  не  чекав…
Я  відповів,  що  радий  і  такому
«Сердитому»  й  відвертому  листу.
Але  морально  Ти  ще  неготова  –  
І  почали  розмову  непросту…
Спочатку  за  сестру  «переживала»,
Не  вірила,  що  «швидко  так  пройшло».
Я  зрозумів  –  Ти  просто  ревнувала.
Та  все  ще  в  нас  попереду  було.
Коли  сестру  втомилась  «захищати»,
То  тему  вже  для  наступу  знайшла.
Хотіла  рік  народження  Ти  знати  –  
Не  відповів.  Образилась.  «Пішла»…
Я  написав,  що  вік  –  не  перешкода,
Смішна  ця  «вікова  дискримінація».
Роки  лічити  –  помилкова  «мода»,
Для  жінки  вік  –  одвічна  «профанація»…
А  ще  додав,  що  серце  підказало,
Що  ми  одне  одному  не  байдужі.
І  легко  на  душі  моїй  так  стало,
Любов  зігріла  у  січневій  стужі.
А  вранці  я  з  Тобою  «привітався»,
Вечірню  зустріч  «проанонсував».
І  відповідь  Твою  таки  діждався  –  
До  півночі  той  наш  «онлайн»  тривав…

©    S.Nemo
11.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 7)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

«Різдвяний  лист»  Ти  вчасно  прочитала.
Та  так  і  не  наважилась  відповісти́.
А  я  нові  писав,  бо  так  душа  бажала  –  
Експромтом  знову  римував  листи:
«Пробач  за  те,  що  я  Тебе  люблю
І  що  наважився  Тебе  я  покохати…
Дивлюсь  на  фотографію  Твою  –  
Очей  не  можу  відірвати…
Пробач,  що  серце  швидше  б’ється,  
Коли  «ВКонтакті»  бачу  -  Ти  онлайн…
Воно  от-от  і  зовсім  розірветься,  
О  Господи,  мені  терпіння  дай!
Пробач,  що  я  на  відповідь  чекаю
На  непрочитані  мої  листи…
Що  я  надію  в  серці  маю  –  
За  все  прошу  мене  прости…»
Ніч  знову  нас  з  Тобою  розлучила,
У  темряві  життя  ріка  текла…
Але  надія  у  душі  ще  жи́ла,
Любов  у  серці  гріла,  не  пекла.
А  зранку  настрій  гарний,  ще  різдвяний,
Тобі  про  це  я  щиро  написав.
Ти  знов  мовчала.  Бу́ла  невблаганна.
Я  «допомогу  друга»  відшукав:
«Пишіть  листи  і  надсилайте  вчасно,
коли  їх  ждуть  далекі  адресати,
коли  є  час,  коли  немає  часу,
і  коли  навіть  ні  про  що  писати»
Костенко  Ліна  хай  мені  пробачить,
«Крадіжку»  мимовільну  цю  мою.
Рядки  для  мене  ці  багато  значать  –  
На  них  отримав  відповідь  Твою…

©    S.Nemo
10.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 6)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Той  новорічний  день  минув  в  мовчанні...
Потім  п’ять  днів  я  в  мережу  не  заходив.
Провів  в  пості,  молитві,  покаянні.
В  надії  на  Різдво  цей  час  прожив…
Ось  вже  зоря  надії  засіяла,
Всім  нагадала  про  народження  Христа.
Мене  Твоя  вже  відповідь  чекала  –  
Була  вона  відверта  і  проста.
Ти  відмовляла:  «Більше  не  пиши.
Сестра  у  чорний  список  подала…»
Та  я  собі  надію  залишив  –  
В  «Різдвяному  листі»  вона  була:
«Тебе  і  всю  Твою  сім’ю
З  Різдвом  Христовим  я  вітаю.
Надіюсь,  вірю  і  люблю  –
В  молитві  щиро  промовляю…
Нехай  «ніхто»  для  Тебе  я
І  в  «чорний  список»  потрапляю…
Горить  в  душі  любов  моя  –
І  все  ще  я  Тебе  кохаю…
Твоя  сестра  для  мене  теж  сестра,
Її  люблю  я  лиш  любов’ю  брата  –
В  цей  світлий  день  Христового  Різдва
Відверто  й  щиро  хочу  я  сказати.
Хай  сніг  до  Тебе  замете  дорогу  –
Та  віру  і  надію  не  втрачаю.
За  нас  я  щиро  помолюся  Богу  –
До  Твого  серця  стежку  промітаю…
Три  крапки  у  кінці  Твого  листа  –
Вони  для  мене  наче  кома.
Не  «заблокує»  серденько  сестра  –
Між  нами  ще  продовжиться  розмова…»
Постскриптум  про  сестру  ще  написав,  
Що  вдячний  їй  за  те,  що  «блокувала».
За  те,  що  в  «чорний  список»  занесла  –  
Інакше  Ти  б  листів  цих  не  читала…

©    S.Nemo
09.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 5)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Від  посту  церква  в  Новий  рік  звільняє.
Ніколи  ще  так  цього  дня  я  не  чекав!
І  ось  вже  в  келихах  вино    іскристо  грає!  
Зустріли…  І  Тобі  одразу  ж  написав:
«І  знов  моя  душа  до  Тебе  лине!
Відчути  прагну  Твого  серця  стук!
На  білий  сніг  упали  ягоди  калини…  
Ти  мій  єдиний,  милий,  щирий  друг…
Та  дружби  без  любові  небуває,
І  віру  зберігає  нам  любов!
Щасливий,  хто  надію  в  серці  має  -  
Дорогу  той  до  Господа  знайшов…
До  Нього  я  молитву  посилаю,
За  Тебе  я  молитимусь  повік!
Взаємності  і  щирості  бажаю
В  цей  перший  наш  з  Тобою  Новий  рік.  
А  ще  бажаю  затишку  й  тепла,
Що  у  мороз  зимовий  зігріває.
Любов  щоб  гріла,  не  пекла,
Коли  серденько  щиро  покохає…»
Та  знову  Ти  весь  день  мовчала,
А  я  весь  день  писав  листи.
Спостерігав  як  їх  читала
Та  так  і  не  змогла  відповісти.
Душа  так  линула  до  Тебе  –  
Чому  мовчиш  Ти  я  не  знав.
Щоб  серця  вдовільнить  потребу
Експромтом  я  нові  рядки  писав:
«І  знову  вкотре  Ти  в  онлайні  -
Немовби  заглядаєш  у  вікно.
А  я  за  цим  спостерігаю  -
Таке  цікаве  в  нас  кіно.
Кіно  святкове  -  новорічне,
І  головні  у  ньому  наші  ролі...
Та  нагадаю  мудрість  вічну  -  
Ти  не  сховаєшся  від  долі...»

©    S.Nemo
08.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 4)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Минали  дні  в  холодній  пустоті,
Боліла  рана  і  не  заживала.
Писав  я  у  «контакті»  на  «стіні»
Про  біль  мою,  що  серце  розривала.
Без  неї  день  народження  пройшов,
Три  дні  минуло  як  «заблокувала».
Пояснення  для  себе  я  знайшов  –  
Не  привітала,  отже  –  не  кохала…
Ще  тиждень  у  самотності  блукав,
Створив  в  «контакті»  я  нову  сторінку.
А    потім  –  сам  від  себе  не  чекав  –  
В  Тобі  побачив  свого  щастя  зірку!
Ще  влітку,  як  Твоя  сестра  «зникала»,
Я  намагався  інформацію  шукати.
Твоя  сторінка  першою  стояла  
Між  тими,  кому  міг  би  довіряти.
Закономірність  я  відкрив  одну  –  
Бог  розум  дав  і  думка  працювала  –  
Коли  заходила  вона  у  мережу,
То  Ти  своє  черги  вже  чекала…
Так  мимоволі  я  знайомився  з  Тобою.
Зв’язок  між  нами  підсвідомо  виникав.
Уже  тоді  сплелися  наші  долі  –  
У  серці  місце  Бог  для  Тебе  готував…
І  хоч  себе  перед  Тобою  я  «спалив»
І  рана  у  душі  ще  не  зажила,
Почався  піст.  Господь  мене  зцілив.
Любов  у  серці  віра  запалила…

©    S.Nemo
07.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 3)

(Присвячується  сестрі  однієї  скромної  дівчини,  яка  
теж  обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Я  зрозумів,  що  Ти  мене  «впізнала»,
Як  надіслала  відповідь  просту:
«Частина  біографії  цікава.  
А  може  знаєш  Ти  мою  сестру?»
І  на  душі  мені  так  гірко  стало,
Але  подякував  за  прямоту  Твою.
Так  щиро  те  питання  прозвучало,
Хоч  рану  й  розтривожило  мою…
Півроку    я  писав  Твоїй  сестрі,
Кілька  разів  вона  мені  відповідала.
Я  розкривав  їй  подихи  душі,
Вона  ж  їх  тільки  як  казки  читала…
Той  «світлий  образ»  щиро  я  любив,
І  в  серці  я  надію  зберігав.
Щовечора  в  «контакти»  заходив,
І  пристрасно,  як  лиш  умів,  кохав…
Як  кілька  днів  у  мережу  не  заходила,
Я  хвилювався  і  не  міг  спокійно  спати.
Її  поява  знов  душі  давала  крила,
І  я  продовжував  свої  «казки»  писати.
Так  ціле  літо  миттю  проминуло,
А  осінь  тільки  смуток  приносила.
Кохання  в  жовте  листя  загорнула,
Дощами  мою  пристрасть  загасила.
Я  ще  любив,  та  то  була  лиш  звичка
Щовечора  в  мережу  заглядати.
Відчула  мабуть  це  Твоя  сестричка  –  
І  вирішила  доступ  блокувати…
Так  по-англійськи  це  вона  зробила.
Всю  осінь  промовчала  і  пішла.
Без  вибачень.  Лиш  грюкнула  дверима.
Та  рана  й  досі  ще  не  зажила…

©    S.Nemo
06.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 2)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Тобі  я  щиро  від  душі  зізнався  –  
Що  «Немо»  –  це  «ніхто»,  це  псевдонім,  
Що  я  під  ним  від  Тебе  заховався
І  знов  зіткнувся  із  мовчанням  я  Твоїм…
Мій  смуток  темна  ніч  у  сон  перетворила,
Надію  лиш  на  Бога  в  серці  мав,
А  зранку  пісня  про  любов  давала  крила  –  
«Історію  кохання»  хтось  «розповідав».
Зайшов  у  мережу,  а  Ти  в  онлайні!
Не  встиг  зрадіти  –  «заховалась»  Ти…
Не  зупинився  я  в  своїм  коханні  –  
І  знов  писав  про  дружбу  я  листи.
Ти  запитаннями  мені  відповіла  –  
Чи  справжнім  є  ім’я,  хотіла  знати.
«Як  гарно  підбираєш  Ти  слова!
Чи  Ти  поет?»  -  наважилась  спитати.
«Дали  мені  при  хрещенні  ім’я!
А  псевдонім  цей  виник  випадково  –  
Бабуся  «постаралася»  моя,
«Ніхто»  -  улюблене  у  неї  слово»  -  
Зізнався  щиро  -  «Ні,  я  не  поет»
(Тоді  до  Клубу  ще  не  «записався»).
І  гарних  слів  розкрив  я  свій  «секрет»  -  
«Читав  багато,  все  життя  навчався...»
Так  захопився,  щиро  так  писав,
Що  не  помітив,  як  проговорився.  
Я  про  «стару»  сторінку  розказав,
«Невдалу  спробу»    і,  нажаль,  «спалився»…

©    S.Nemo
05.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2016

ІСТОРІЯ КОХАННЯ (ч. 1)

(Присвячується  одній  скромній  дівчині,  яка  
обмежила  доступ  до  своєї  сторінки  ВКонтакте)

Як  довго  за  Тобою  я  спостерігаю?
І  як  давно  Тебе  я  покохав?
Я  точно  вже  і  сам  не  пригадаю…
І  от  наважився,  нарешті,  написав.
На  скромну  пропозицію  дружити
Продовжувала  скромно  Ти  мовчати.
Тоді,  щоб  свою  щирість  підтвердити,
Цю  притчу  вирішив  я  надіслати.
І  вибрав  я  її  не  випадково  –  
Я  знав  що  ти  дитяча  медсестра.
У  назві  лиш  одне  єдине  слово
Звучало:  «ДОНОР».  Відповідь  прийшла…
Вона  була  проста  і  зрозуміла,
І  виглядала  скромно  так:  «привіт».
Вогонь    надії  в  серці  запалила
Очима  радості  дивився  я  на  світ.
Звучала  пісня  в  плеєрі  як  з  неба  –  
«Ти  в  серці  моєму»  її  хтось  назвав.
І  все,  що  у  житті  було  до  Тебе
Здавалось,  осінній  сніжок  замітав…

©    S.Nemo  
04.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016

Істина життя

[i]“Пустіть  дітей  і  не  забороняйте  їм  приходити  до  
Мене,  бо  таких  є  Царство  Небесне“  (Мт.  19,  14)
[/i]
Відкрив  старий  і  мудрий  чоловік
Своєму  внуку  істину  одну  –    
В  людині  кожній  два  вовки  весь  вік
Ведуть  за  її  душу  боротьбу.
Один  вовк  представляє  зло  –  
Ненависть  у  його  очах  палає.
А  інший  в  собі  втілює  добро  –  
Любов’ю  в  серці  душу  зігріває.
В  одному  ревнощі  розбудять  звіра
І  егоїзм  гордині  зерна  сіє.
А  в  другому  горить  вогонь  довіри
І  розкидає  іскорки  надії.
Блукає  перший  в  заздрості  сліпій,
І  на  спокусі  свій  обман  будує.
Щасливий  другий  в  щирості  своїй,
У  світлі  істини  упевнено  крокує.
Слова  ці  мудрі  здивували  внука,
В  очах  тривоги  вогник  запалав.
Збудила  душу  дідова  наука
І  щиро  він  старого  запитав:
«Котрий  з  вовків  в  кінці  перемагає?»
Дід  посміхнувся:  «Це  важливо  знати!
З  вовків  той  перемогу  здобуває,
Кого  ти  будеш  краще  годувати…»

03.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016

Руки

[i](Присвячується  одній  юній  художниці)
[/i]
В  Німеччині  в  п’ятнадцятім  столітті,
Поблизу  Нюрнберга,  в  глухім  селі,
Жили  в  одній  сім’ї  багатодітній
Два  брата,  в  злиднях  і  важкій  нужді.
Альбрехт  і  Альберт  Дюрери  їх  звали,
На  двох  одну  лише  плекали  мрію.
Хоча  батьки  їх  грошей  і  не  мали,
Та  зберігали  у  серцях  надію…
В  художній  академії  навчатись
Обидва  прагнули  і  мрію  щоб  здійснити,
Один  на  шахті  мусів  працювати
Для  того  щоб  навчання  оплатити.
В  неділю,  після  служби,  біля  церкви,
Віддали  свої  долі  в  руки  Бога.
Підкинули  монетку  і  у  жертву
Приніс  Альберт  себе  для  брата  свого.
Чотири  роки  він  на  шахті  працював,
Зносив  смиренно  труднощі  і  втому.
А  брат  його  найкращим  учнем  став,
Талант  художника  розкрився  в  ньому.
Гравюри  і  різьба  йшли  на  розхват,
У  чергу  за  картинами  ставали.
Багатим  став  і  знаменитим  брат,
І  рідні  вже  його  нужди  не  знали.
Щасливим  повернувся  він  додому,
Банкет  святковий  в  честь  його  почався.
Приніс  Альбрехт  подяку  брату  свому,
Хотів,  щоб  теж  він  на  художника  навчався.
Та  Альберт  тільки  гірко  посміхався,
Рікою  сльози  по  щоках  його  текли.
І  келих  у  руці  скаліченій  хитався,
Бо  пальці  всі  поламані  були…
Пройшли  віки.  Та  жертва  не  забута.
Картина  Альбрехта  навіки  зберегла
В  молитві  складені  скалічені  ті  руки,
Любові  сповнені  й  сердечного  тепла…

02.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2016

Долоня

(Присвячується  одній  скромній  медсестричці)

Людські  серця  потрібно  берегти,
Лише  вони  женуть  по  тілу  кров.
Та  завжди  треба  місце  в  них  знайти  –  
Прийняти  щоб  від  Господа  любов.
Вона  дається  людям  неспроста  –  
Нужденним  щоб  в  біді  допомагати.
Вчинила  так  і  юна  медсестра,  
Щоб  хворому  надію  жити  дати.
У  чоловіка  серце  підкачало  –  
Потрібно  операцію  робити.
В  палату  медсестричка  завітала,
Взяла  за  руку,  стала  говорити:
«Пройде  успішно  Ваша  операція,
Нічого  не  будете  відчувати.
Але  коли  мине  реанімація  –  
Ще  шість  годин  прийдеться  полежати.
Не  можна  рухатись  і  говорити,
І  очі  теж  не  треба    відкривати.
Я  буду  біля  Вас  весь  час  сидіти,
І  руку  Вашу  у  руці  своїй  тримати.
Коли  від  страху  заболить  у  скронях,
Беззахисність  охопить  враз    –  
Теплом  зігріє  Вас  моя  долоня,
Відчуєте  –  я  поряд,  біля    Вас.»
Все  було  так,  як  медсестра  сказала,
Коли  відчув  безпомічність  сповна,
З  усім  цим  світом  лиш  його  єднала
Її  долоня  –  рідна  й  дорога…
Так  і  Отець  наш  руку  протягає,
Коли  в  біді  нас  огортає  страх.
Його  любов  нам  серце  зігріває.  
Прийміть  її  –  покайтеся  в  гріхах…

01.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2016

Щастя і любов

Маленьке  Щастя  запитало  Бога:
Чому  любов  зникає  у  серцях?
Чому  в  них  оселяється  тривога?
І  прозвучала  відповідь  Творця:
«Не  бережуть  того,  що  мають  люди
Не  вміють  дар  любові  цінувати…»
Сказало  Щастя  –  «Виросту  і  буду
Любові    радість  людям  повертати!»
Довго  Щастя  по  світу  блукало,
Схудло,  змаліло,  втомилися  ноги.
Але  його  чомусь  не  помічали,
І  стомлене  сіло  воно  край  дороги.
Тут  бачить  –  бабуся  старенька  іде,
Худенька,  мала,  ноги  стерлися  в  кров.
І  сил  вже  немає,  от-от  упаде…
Так  Щастя  нарешті  зустріло  Любов.
Здивоване  Щастя  її  запитало  –  
«Всі  кажуть,  що  Ти  молода  і  красива?»
Любов  посміхнулася  гірко  й  сказала  –  
«Байдужість  людська  мене  так  підкосила».
«Тебе  люди  теж,  бачу,  не  помічали?»  –  
І  зеркало  з  торби  Любов  дістає.  
Поглянуло  Щастя  і  плакати  стало,
Побачило  там  воно  горе  своє.
Любов  обняла  його  ніжно  рукою  –  
І  стали  вони  молоді  і  прекрасні.
«Ми  разом  навіки  тепер  із  Тобою!»  –  
Всміхнулося  Щастя,  як  сонечко  ясне.
З  тих  пір,  якщо  любов  в  серцях  зникає,
То  щастя  теж  їх  мусить  залишити.
Бо  щастя  без  любові  не  буває  –  
Цю  істину  всім  треба  зрозуміти…
 
31.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016

Три запитання

[i]“Пустіть  дітей  і  не  забороняйте  їм  приходити  до  Мене,  
бо  таких  є  Царство  Небесне“  (Мт.  19,  14)
[/i]
Три  запитання  чоловіку  Бог  задав:
Який  момент  в  житті  найважливіший?
Про  найважливішу  людину  запитав,  
Про  вчинок  у  житті  найголовніший…
Пройшли  роки.  Вже  старість  на  порозі.
Знав  чоловік  цей  радість  і  біду.
Сказав  собі  він  якось  у  тривозі:
«Невже  так  без  розгадки  і  помру?»
Сів  стомлений  на  камінь  при  дорозі
А  поряд  дівчинка  мала  гусей  пасе.
Побачила  в  очах  старечих  сльози,
Питати  стала  –  розповів  їй  все.
«Та  це  ж  так  просто!»  –  мовила  вона  –  
«Теперішній  момент  в  житті  важливий!  
Минулого  давно  уже  нема,
Майбутне  ще  для  нас  не  наступило…»
А  очі  сяють,  наче  дві  зорі,
Що  в  темряві  ведуть  нас  за  собою:
«Та  найважли́віша  людина  у  житті,
Що  у  момент  цей  поряд  із  Тобою!»
Зрадів  старий,  став  погляд  веселіший,
Для  нього  дівчинка  ця  стала  нече  рідна.
Здійснив  він  вчинок  у  житті  найважливіший  –  
Дав  їй  все  те,  що  було  необхідно…  

30.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2016

Ми – діти нашого небесного Отця

[i]“Істину  кажу  вам,  якщо  не  навернетеся  і  не  будете,  
як  діти,  не  увійдете  до  Царства  Небесного“  (Мт.  18,  3)
[/i]
Ми  –  діти  нашого  небесного  Отця
І  нам  дано  у  цьому  світі  жити.
Ми  створені  за  образом  Творця
Щоб,  як  і  Він,  творити  і  любити.
Але  в  житті  є  спокуси  великі,
Відчуття  насолоди  приносять  вони.
Дорослим  себе  відчуваєш  в  ці  миті,
Не  знаєш,  що  в  сіті  попав  сатани.
Красиво  світяться  у  темряві  вітрини,
Яскраві  вивіски  засліплють  нам  очі.
Щоб  розпалити  пристрасті  людини,
Гріх  приховати  під  покровом  ночі…
Та  темряви  без  світла  не  буває  –  
Важливо  тільки  ранок  не  проспати.
Як  тільки  ясне  сонечко  засяє  –  
Так  хочеться  творити,  працювати!
Під  небесами  сяють  куполи,
Відкриті  нам  двері  до  дому  Отця.
Щоб  ми  у  любові,  як  діти,  жили,
Як  скарб  берегли  в  собі  образ  Творця…

©    S.Nemo
29.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639618
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2016

Дорога життя

[i](“Бо  яка  користь  людині,  якщо  вона  придбає  
весь  світ,  а  душі  своїй  нашкодить?“  (Мк.  8,  36)
[/i]
Життя  дорога  дуже  не  проста,
Хто  як  уміє  –  так  її  долає…
Роки  дитинства,  юності  літа  –  
Усе  проходить  і  усе  минає…
Але  не  варто  жити  поспішати,
Бажання  потаємні  щоб  здійснити!
Спокус  у  цьому  світі  так  багато  –  
Протистояти  треба  їм  уміти…
Багатим  можна  лиш  поспівчувати  –  
Вони  раби  багатства  свого.
Хотіли  б  може  і  весь  світ  придбати?
Все  мало  їм!    А  на  душі  тривога...
Хтось  прагне  слави,  перемоги  в  битві,
Трімфу,  коли  весь  народ  вітає.
Хтось  за  рекордами  в  гонитві,
Когось  азарту  гріх  у  гру  втягає…
Найважче  сильним  світу  цього  –  
Хвилює  їх  як  владу  зберегти.
Та  забувають,  що  вона  –  від  Бога
Щоб  мир  і  спокій  людства  берегти.
Спокуси  влади  важко  подолати  –  
Відмовити  не  просто  сатані.
Але  за  ноги  Бога  не  впіймати
І  не  беруть  на  небі  хабарі…
Не  буде  користі  людині,
Коли  вона  увесь  придбає  світ.
Як  по  життя  ішов  стежині  –  
Прийдеться  перед  Богом  дати  звіт…
Життя  дорога  дуже  не  проста,
Усе  на  світі  треба  пережити.
Несіть  у  серці  заповідь  Христа  –  
Отця  Небесного  і  ближнього  любити…

©    S.Nemo
28.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2016

Таємниця щастя

(“Блаженні  чисті  серцем,  бо  вони  Бога  побачать“  (Мт.  5,  8)

Щасливий  той,  хто  прагне  миру,
Коли  війна  спустошує  серця.
Не  сотвори  собі  кумира  –  
Люби  і  шануй  свого  Творця.
Щасливий  той,  хто  не  боїться
Протистояти  силам  темноти.
Своєму  страху  посміхніться  –  
Адже  від  себе  не  втекти…
Щасливий  той,  хто  по  життю  іде  
Тим  праведним  шляхом    тернистим.
Лиш  він  до  Господа  веде,  
Від  нього  віє  духом  чистим.
Щасливий  той,  хто  знає  міру,
Його  не  легко  спокушати.
Щоб  не  біситися  від  жиру  ,  
Молитись  треба,  піст  тримати…
Щасливий  той,  хто  не  шукає
Скарбів  земних,  земного  раю.
Багатий,  наче  той  верблюд,
Що  в  голки  вушко  пролізає…
Щасливий  той,  хто  не  втрачає
Надію  й  віру  на  життя  дорозі.
В  душі  спасіння  зірка  сяє  
І  серце  не  болить    в  тривозі.
Щасливий  той,  хто  знає  таємницю
Життя  найбільшу  –  Божої  любові.
Ти  їй  відкрий  душі  світлицю  –  
Прийми  причастя  тіла  й  крові…
Щасливий  той,  хто  не  забуде
Завіт  Новий  Небесного  Отця.
Живіть  в  любові  Божій  люди,  
Любов  –  найбільший  дар  Творця!
 
©    S.Nemo
27.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639106
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2016

Під масками щастя граються ролі

(“Багато  покликаних,  та  мало  обраних”  (Мт.  22,  14)

Під  масками  щастя  граються  ролі,
Під  ними  заховані  рани  і  болі.
На  сцені  життя  чути  радості  звуки,
За  ними  –  страждання,  зневіра  і  муки…
В  театрі  абсурду  спектаклі  на  крові,
У  муках  пекельних  шукають  любові…
Гріхи  запаковані  в  щастя  пакунки,
Як  сир  в  мишоловці  такі  подарунки…
Гординю  і  заздрість  під  маску  ховає
Байдужість,  яка  злу  дорогу  звільняє.
Страх  перед  добром  заважає  любити,
Тремтить  егоїст,  коли  чує:  «Ділити!».
Сім’ю  заміняє  «Пожити  для  себе»,
Звірині  інстинкти  –  «природна  потреба».
«Йти  по  головах»  -  це  «уміти  прожити»,
Коли  є  «проблеми»  –  на  когось  «звалити».
Шукають  широку  дорогу  життя…
Та  тільки  до  Бога  стежинка  вузька!
Багато  покликаних  –    обраних  мало,
Життя  їх  ловило,  але  не  впіймало.
Тіла  їх  нетлінні  –  знак  Божої  волі,
Несли  вони  світло  надії  й  любові!
Щоб  Царство  Небесне  в  житті  заслужити,
Потрібно  лиш  Бога  всім  серцем  любити!

©    S.Nemo
26.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638836
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2016

Сложно быть святой

[i]Експромт-коментар  на  поезію  
«Я  знаю  сложно  быть  святой……»  
(автор:  Maryna)[/i]

Да,  в  мире  сложно  быть  святой
И  быть  безгрешной  невозможно.
Да,  можно  проиграть  неравный  бой.
Но  жизнь  -  не  бой.  Все  очень  сложно...
Ведь  наша  жизнь  -  жестокая  война!
В  ней  каждый  бой  -  за  души  и  умы!
Но  все  же  добра  в  мире  больше,  чем  зла.
И  света  на  свете  чуть  больше,  чем  тьмы.
Пусть  будет  тяжелой  и  трудной  дорога,
Пусть  строит  нам  козни  свои  сатана...
Но  дьявола  все  же  чуть  меньше,  чем  Бога!
Он  рядом  с  Тобой!  Ты  идеш  не  одна!
Лишь  Бог  Твое  сердце  наполнит  любовью,
И  лишь  в  покаянии  вера  жива!
Спасение  наше  оплачено  кровью,
За  святость  души  проливалась  она...

25.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638564
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2016

Як не простити брату свому?

[i]Експромт-коментар  на  поезію  
«Навіщо?»  (автор:  Юлія  Нова)[/i]

Навіщо?  Легко  запитати...
Та  відповідь  лише  одна  -  
Тому,  хто  прагне  панувати,
Потрібна  ця  дурна  війна!
У  суперечці  винні  двоє,
Якщо  по  правді  підійти.
В  одного  прагнення  до  волі,
Він  просить  брата:  "Відпусти!".
А  той  не  хоче  відпускати,
Минулі  згадує  роки...
Але  свободу  не  здолати  -  
Вона  від  Бога  на  віки.
Минає  рабство  віковічне,
Коли  був  брат  над  братом  пан.
Нажаль,  все  склалося  трагічно  -  
Молодший  брат  розкрив  обман...
Коли  втрачається  довіра  -  
Її  не  легко  відновити.
Лиш  в  Господа  поможе  віра
Цю  ворожнечу  припинити...
У  суперечці  винні  двоє.
Та  більше  -  той,  хто  розумніший.
В  ім’я  Господньої  любові
Хай  перший  стане  він  добрішим.
Протягне  щиро  руку  брату,
Відкине  ненависть  і  злобу.
Вчив  ворогів  Христос  прощати  -  
Як  не  простити  брату  свому?
Господь  лиш  тим  допомагає,
Хто  щиро  кається  в  гріхах,
Любові  серце  відкриває,
Добра  і  правди  вибрав  шлях...

©    S.Nemo
25.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638533
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.01.2016

Любов лиш може пристрасть погасити

(Коли  рани  вже  зажили,  але  рубці  ще  на  затягнулися)

Глибокі  рани  в  серці  залишає,
Не  тільки  у  своєму,  а  й  чужому,
Той,  хто  без  міри  пристрасно  "кохає",
Лиш  гострий  біль  несе  душі  і  втому.
Хто  потакає  пристрасті  своїй  –
Дає  поживу  й  простір  егоїзму,
Що  за  свої  бажання  рветься  в  бій
Під  прапором  сліпого  фанатизму.
Палає  серце,  тяжко  мучиться  душа,
Що  лиш  про  здійснення  бажання  мріє!
Засліплює  нас  юності  краса  –  
Вона  минеться  –  пристрасть  зачерствіє…
Хто  може  пристрасть  в  серці  погасити?
Лиш  той,  хто  прилучився  до  любові  –  
Вона  все  зможе  перенести  і  стерпіти,
Залічить  рани,  зникнуть  серця  болі.
Любов  завжди  у  вірі  і  надії  –  
До  нас  вона  приходить  лиш  від  Бога!
Впустити  в  серце  той  її  зуміє,
Хто  у  молитві  звернеться  до  нього.
Отець  Небесний    чує  кожне  слово,
Він  справедливий  до  дітей  своїх.
І  милість  посилає  тільки  тому,
Хто  визнає  і  відкидає  гріх…

©    S.Nemo
24.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638237
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2016

Сліди любові

[i](Ранкові  роздуми  про  дорогу  до  Бога)
[/i]
Старенька  церква  при  дорозі…
Навколо  все  засипали  сніги…
Але  до  неї  по  тріскучому  морозі
Ще  зранку  пролягли  чиїсь  сліди…
Сліди  любові,  віри  і  надії.
Їх  серед  інших  легко  упізнати.
Вогонь  тепла  у  серці  зажевріє,
Коли  почнеш  Ти  слід  у  слід  ступати.
Вічиниш  двері  у  оселю  Бога,
Де  благодать  намолена  віками!
Її  відчуєш  Ти  уже  з  порога  –  
В  ній  аромат  залишений  свічками…
А  ще  тут  запах  ладану  і  мира,
Прикрашені  ікони  рушниками,
І  Богородиця  так  лагідно  і  мило
Всміхається  до  нас,  неначе  мама…
Іконостас  із  Царськими  вратами,
Що  створений  із  вірою  й  любов’ю
Якимись  невідомими  майстрами
В  подяку  що  гріхи  їх  змиті  кров’ю.
Під  куполом  зірки  на  небесах,
А  поміж  ними  ангели  літають,  
Святі  зі  словом  Божим  на  устах
Отця  із  ними  разом  прославляють!
А  на  хресті  –  розіп’ято  Христа,
Із  ран  на  тілі  кров  його  стікає.
Але  в  очах  горить  любов  свята  –  
Дорогу  до  спасіння  осяває!
Нам  цю  дорогу  вказують  сліди,
Що  крізь  сніги  до  храму  прокладає
Той,  хто  іде  з  Христом  завжди  –  
З  любовю  в  серці  слід  у  слід  ступає…

©    S.Nemo
23.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637994
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2016

Та душі наші не від світу цього

(Всупереч  традиціям  і  обрядам)

Традиція…  Яке  магічне  слово…
У  ньому  звичаї  із  глибини  віків…
Та  від  людей  вони,  а  не  від  Бога  –  
Багато  в  них  язичництва  слідів...
«Такий  обряд!»  –  Але  чому?  Не  знаєм…
В  магічність  дійства  вірим  кожен  раз.
Душі  свободу  у  канони  заганяєм!
А  хто  не  з  нами,  значить  –  проти  нас…
Та  душі  наші  не  від  світу  цього,
В  Небеснім  Царстві  їх  очікує  Отець!
Повірте  люди  не  в  канони,  а  у  Бога  –  
Впустіть  любов  до  стомлених  сердець.
Вдягайте  душі  в  віру  і  надію,
Творіть  добро  усюди  і  завжди!
Нехай  від  вас  любові  вітер  віє  –  
Туди,  де  хтось  страждає  від  нужди…
Отця  небесного  ми  рідні  діти,
А  значить  всі  ми  сестри  і  брати!
Не  забувайте  один  одного  любити,
В  серцях  надію  й  віру  берегти!

©    S.Nemo
21.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637781
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2016

Якщо немає у душі тепла

[i](У  темряві  морозного  ранку)
[/i]
Коли  вночі  все  вкутує  пітьма,
Мороз  у  кригу  води  закував.
Здається  –  торжествують  сили  зла,
Над  світом  сатана  запанував…
Та  тільки  перша  зіронька  засяє  –  
В  людських  серцях  зявляється  надія.
Бо  темряви  без  світла  не  буває  –  
Його  відсутність  зерна  страху  сіє…
Коли  немає  світла  –  це  пітьма,
Коли  ненависть  –  це  відсутність  Бога,
Коли  закрите  серце  для  добра  –  
Важка  тоді  Твого  життя  дорога…
Якщо  немає  у  душі  тепла,
Холодний  вітер  всередині  віє,
Зайди  скоріш  до  Божого  житла  –  
Посієш  в  серці  віру  і  надію!
А  з  цих  посівів  проросте  любов,
Що  і  в  нічній  пітьмі  Тебе  зігріє.
Гаряча  потече  по  жилах  кров
І  втомлена  душа  теплу  зрадіє…

©    S.Nemo
21.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637558
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2016

Люблю

Люблю,  коли  ікони  на  стіні,
Коли  в  молитві,  як  у  хлібі,  є  потреба.
Люблю,  коли  Господь  в  святкові  дні
Нам  посилає  благодать  із  неба…
Люблю,  коли  прокинусь  на  зорі  –  
А  Богородиця  з  ікони  споглядає.
Люблю,  коли  Вона  нагадує  мені
Матусю,  що  дитину  пригортає…
Люблю,  коли  вітаються  в  селі:
«Слава  Ісусу!»  і  «Навіки  слава  Богу!»
Люблю  слова  ці,  серцю  дорогі,
І  їх  з  собою  я  беру  в  дорогу…
Люблю  у  церкву  я  зайти  стареньку,
Коли  священник  «Отче  наш»  читає.
Люблю  я  Богу  помолитися  тихенько,
І  там  моя  душа  відпочиває…
Люблю,  коли  Господь  дарує  силу,
Щоб  подолати  труднощі  і  болі.
Люблю,  коли  дає  молитва  крила
Душі  в  надії,  вірі  і  любові…

©  S.Nemo
20.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637303
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2016

Женский идеал

Искал  я  женский  идеал  -  
Лишь  вера  в  Бога  помогла:
Я  на  иконе  увидал
Ту,  что  Исуса  родила...
Какой  печальный,  скромный  лик
И  вниз  опущены  глаза...
Как  мало  девушек  таких!
А  непорочность  -  где  она?
И  мужу  добрая  жена,
И  лучшая  на  свете  мать  -  
За  сыном  вслед  пошла  она,
Когда  вели  его  распять...
Смыл  слезы  дождь  с  ее  лица
Когда  Отцу  он  дух  отдал.
Печальный  женский  идеал  -  
Таким  уж  Бог  его  создал...

26.05.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637098
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2016