| Сторінки (5/415): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Там, де верби заглядають в глибочінь ставка,
Відв’язала Зима ранком Білого Вовка.
Той сердито оком сіяв, біг попід містком,
Замітав стежки-доріжки сніговим хвостом.
Де проліг його холодний морозильний слід,
Полонила все завія та блискучій лід.
А від подиху вовчиська, іній вкрив гілля,
Лячно з снігу визирала груддями рілля.
Все зостраху сполотніло… Тільки чорний крук
Дратував Вовка з верхівки висохлих палюк.
Хуртовиною той вився, гнівно завивав,
Та дзьобатого нахабу так і не дістав.
Птах натхненно крукав, крумкав, всіх будив від сну,
Бо на обрії розгледів дівчинку Весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309735
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.01.2012
Куценьким дощиком весна,
З небес стікає у долоні,
В садка, смарагдовому лоні
Буяє памолодь рясна.
Ставок вже запалив свічки
Гордливо-білого латаття,
Врядились верби в нові плаття,
У коси уплели стрічки.
Примовкла нива край села,
Бо видно вже, що при надії.
Про стиглий колос плинуть мрії,
Зерня щоб повне налила.
У кучерявому гаю,
На гніздах борсаються ґави…
Весна з долонь тече у трави
І тане в літа на краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309290
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2012
Вщухає осені багряний карнавал,
Замовк оркестр, лиш ключ у небі грає,
І маски вітер листячком зриває...
Та пан Листопад не полишив зал.
Він ще сидить у темнім закутку
Личину жовту смикає руками,
Ритм вибиває пальців гілочками
По спорожнілим лавам у парку.
Та чути прибиральниці вже крок
Крізь хмарну набундюченість фіранок…
Що калата озимками під ранок,
До блиску натираючи зірок.
Здивована, зупиниться на мить,
Морозами позбавиться гульвіси.
На білі змінить палені куліси,
І янголятком в небо полетить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309289
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2012
Вечоріє. Сірий морок розпливається ланами.
Ніби океан безбарвний хлюпає між островами,
Перелісків недозрілих.
Вітерець здіймає хвилі, сум звільнивши випадково.
Ті, слухняно звивом в’ються і шепочуть ковилово,
Між ромашок білосніжних.
Об гаїв кленові кручі, трощаться бур’янні лави,
Заспокоївшись стихають. Лиш туманять їхні глави,
У коріннях міцнопалих.
Місяць важний зріє – сходить, мов росток посеред збіжжя.
Маякує пташкам ночі - посрібляє роздоріжжя
Сяйвом зірочок опалих.
В конюшині перепілка дзвінко вихваляє нічку,
А від співу соловейка, верби розридались в річку,
Діамантом рос печальних.
З пінних хвиль серед безмежжя ніч, неначе Афродіта,
Струменить повівом меду, Шляхом Чумаків прикрита…
З подивом в очах мигдальних…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309074
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2012
Гойдає вітер місяць на тополі,
Тінь гостроноса в’ється по землі.
Ніч-кобилиця ходить в соннім полі
Стриножена у росяній імлі.
Копита різнотрав’я підминають,
Здіймають хвилі пахощів п’янких,
І все довкола медом заливають,
Настояним на полинах гірких.
Сполохана куріпка в вись злітає
І перепел у житі гомонить,
А «ворона» до річки підступає,
Заходить в воду кришталю попить.
Над плесом грива стелиться туманом
І плутається в сірім комиші…
На ранок, знаю, стане все обманом,
Але чомусь так тепло на душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309071
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2012
Вечір на сріблених лапах,
Між хлібів бурштину повних,
Підкрадається ланами,
Слід лишаючи росистий
У медовому бур’яні.
Прислухається до співу
Соловейка у дібровах,
Що верхівками ятряться,
Між обіймів сонцепаду,
В танго пристрастнім заходу.
Сіроманця не страхають
Відголоски полум’яні
Ті, що маком дотлівають.
У ромашковому морі,
Фрезові пропікши діри.
Його очі волошкові,
Пильно стежать за світилом,
Що втаїлось в маровинні
Ворсяного виднокола,
Вже відчувши повів лиха.
Душогуб напружить м’язи,
Темряви вщетинить гриву,
Вишкіривши ікла лунні,
До світлоубивства звичні,
В піні млистій і безжальній.
Ще лиш мить, стрибком умілим,
Згасить він життя заходу…
Тіло здобичі ще тепле,
Принесе до ніжок панни,
У агатовім убранстві.
Вітром та, попестить вдячно,
Попеласто-вогку шкуру
І нашийником одягне
Шлях Чумацький на загривок,
Відданого посіпаки.
Променад умислить гордо,
Поміж берізок пістрявих,
Не учувши, що вже днина,
Вовка білого світанку,
По слідам її спустила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308723
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.01.2012
Зацілований Ранок тихо плакав росою,
Багровіли на сході сірі щічки його –
Зореока кохана, щезла десь, за горою,
Залишивши в полині кавалера свого…
А вона ж, так натхненно вітерцем шепотіла!
Кучерявила чубчик, та й перстом вороним,
Безсоромно торкалась його юного тіла,
Приворотним туманом слалась в лузі під ним.
Він сп’яніло дивився волошковою синню,
Павутинням тремтіло серце-ружа в саду,
Жайворонковим співом нісся, ген, далечінню…
Й не помітив як зникла наречена його.
Сивий місяць, з-за хмари, посміхався щербато -
Бо у сутінках перший ласку Ночі пізнав.
Їй в подяку за то, дарував своє злато,
А вона пустотливо, ним усіяла став.
Зацілований Ранок гірко плакав в бур’яні,
Розчинявся легенько в ясночолій зорі.
В золочений ставок його краплі останні,
З верболозу стекли по обідній порі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308722
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.01.2012
Піду туди, де зорепад
Тебе сховав вночі від мене,
Де небо вогнено-займенне
Вітає ранком білий сад.
Босоніж, килимком весни
Із візерунком першоцвіту,
У даль туманом оповиту,
Гайну!... а може тільки сни
Були нестримні почуття,
І насолода, й знов бажання?!
До одуріння, до світання..?!
Та ясно пам’ятаю я -
Як загубивсь в очах твоїх,
Потай зустрівшись випадково…
І пристрасть народила слово,
У слух сказав: - Вселенський гріх!
Така буває - на мільйон!
Ні, ні – одна на нескінченність!
В ній розчиняється буденність,
Мов на зорі тривожний сон!
Кохання Янгол ти святий,
І разом з тим - дитя провини..!
Шматуєш серце на частини
Бентежиш душу й розум мій!
Ти посміхнулась (як завжди),
І віддалася до остатку…
Під ранок щезла. А, на згадку
Лишила фото й напис «Жди!»
Босоніж мчу за виднокрай,
Мов іскру, бережу надію,
Що поверну тебе! Зумію!
Знайду загублений свій Рай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2012
Іще не згас вогонь п’янких бажань,
Судома струмом розпинає плоть
Тих двох, що перейшли тендітну грань,
Не в силах почуття свої збороть.
Туманні очі, в подиху надрив
І серце птахом молиться у вись.
Останній зойк перста перехрестив
Й тіла в екстазі талами сплелись.
Цілунками роз’ятрені уста,
У посмішці розтанули благій…
Хай зачекають села і міста,
Доки любов скінчить таночок свій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308507
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.01.2012
Пісня про гордого Зайця
(Горький пробач!!!)
Степовим безкраїм морем вітер ковилу гойдає. Поміж тою ковилою лячно скаче Заєць сірий, що на сажотруса схожий.
То хвостом землі торкнеться, то підстрибне над бур’яном на сміття лапищем ставши, та як пискне, й – хмари чують біль й матюччя в ґвалті зайця.
В цьому ґвалті – жага помсти! Силу гніву за наругу над Природою святою чують хмари в цьому ґвалті.
Жайворонки стогнуть в небі, - стогнуть, в хмаровинні смогу і в диму від згарку гуми вчадіти все ризикують, то й шукають порятунку - вище зависають в небі.
Фазани, ті також стогнуть, - їм, фазанам не під силу рятуватися у хмарах, то й плазують між відходів в сміттєгорових долинах: шелест плівки їх лякає.
Тупий вальдшнеп лячно таїть тіло жирне в целофані… Тільки гордовитий заєць скаче сміло між пляшками, гучно лаючись на людство за прогрес технічний згубний!
Все брудніше у долинах – пестициди ллються морем, і смердять, парують в небо, труять чарівне довкілля.
Вітер дме. Мов піна гніву, пластик знявшись мчиться полем. І об’єднується в зграї у дібровах соковитих. Веселковим барвограєм на гіллі лякає пташок. Заселяє яр поволі послід побуту громади.
Заєць сірий з криком плига, на пакет сміттєвий схожий, наче слюсар весь в мастилі, на ходу куштує трави у помиєвій гнояці.
Ось він носиться, мов демон, - полем, що на згубу схоже, - і сміється, і ридає… Він над людством всім сміється, він на радощах ридає!
Між відходів, - зайцедемон, - він давно кінець наш чує, знає він, що зникнуть люди в техногеннім чорнім пеклі, де лиш гума, а не дрова казани розігріває з нафтовою рідиною!
Не спасуться людці жадні, ще бездумні та ледачі, бо не зможуть розпрощатись із прогресовим едемом, блага хибні що дарує, вдовольняючи лиш тіла, розжирілого, потреби.
Вітер виє… Сміття суне по долинам і дібровам…
Чорним полум’ям палають полігони по Вкраїні, дим токсичний в атмосфері, накопичивши хмарищем. Ті ж зронять сльозу кислотну, і землі підвищать градус чи в озонах зроблять діри, знищивши безпутне плем’я. Пам’ятатиме лиш заєць «велич» «короля Природи».
-Помста! Скоро гряне помста!
Це брудний малий Зайчисько, що зневірився в людському саморятувальнім глузді, все ґвалтує у відходах; то кричить пророк вухатий, апокаліпсису вісник:
-Хай страшною буде помста!.. Але… хто мене почує?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308237
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 22.01.2012
За село я вийду, ляжу на кургані,
Де квітують в маках запашні поля.
Розчинюсь думками в млосному світанні…
З лощини прилине гомін журавля.
Перший промінь сонця відігріє серце,
Вітерець торкнеться ковилою щік,
Терпко заквітує полину озерце,
Зозуленька в гаї запророче вік.
Іволга підхопить вранішню співанку,
Голуби розітнуть льотом небеса,
Одягне бур’яни в дорогу огранку,
Діамантів сяйних, жалісна роса.
Я обличчя вмию кришталем тим ясним,
Сповнить мої груди маслиновий цвіт,
Килимком споришу волошково-рясним
Понесусь, блаженний залишивши слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2012
Вірші стікають з кінчика пера,
Шикуються рядками на папері,
В казковий світ я відчиняю двері,
Де, в слів хитросплетінні, дивна гра.
Тут є усе: і осені вогонь,
І згаслого світила попелище…
Зірки пульсують набагато ближче,
Струмлять розсвіти прямо із долонь.
Весна плекає яблучний нектар,
Із келиха точеного латаття…
Смарагдово-квітуче степу плаття,
Червневе літо принесе у дар.
Зима розіб’є крижаний Грааль,
Той, розлетівшись на мільярди скалок,
Злетить салютом, й між річок і балок
На землю встелить інія вуаль.
Тут вітру зойк й негоди дикий рев,
Ще мальв краса та будяків каліцтво,
Шпаків родство і сокола сирітство,
Кущів кріпацтво у тіні дерев.
Мара обідня від піщаних дюн,
Що поглинає плавнів прохолоду.
Хаос бур`яну, чепурність городу.
Гладкі ставки і річечки мов в’юн.
У світі цім, душа моя як птах
Пісень щебече, висадивши двері.
Я тексти ці мережу у папері,
Ширяючі на вигадки крилах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308004
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.01.2012
В хуртовині листопаду хороводить ніч осіння,
Між дібров, що задрімавши бачать літні сновидіння.
Вітер - морозильний сокіл, свій розбіг бере на морі,
В твердь небесну б’є крилами, в трави осипає зорі.
Ті, втрощившись на мільярдні діамантові частини,
Памороззю окропляють брості стиглої калини.
Місяць - журбочолий велет посріблить горіхи голі,
Бранзолеткою засвітить лист останній на тополі.
Відішле його з вітриськом ночі - трепетне зізнання…
І кружлятимуть в таночку молодята до світання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308001
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.01.2012
Волной бегущей вспенив травы,
Задрав подолы у дубравы,
Задул костёр, поднявши пепел,
Дождя предвестник дерзкий ветер.
Мохнатым пледом чёрной тучи,
Прикрыл луну и мрак колючий
Вдруг зарыдал: слеза упала,
Цветами полевыми стала.
Их аромат, что чист и светел,
Подхватит шаловливо ветер,
С рассветом занесёт его
К тебе в открытое окно.
Ресниц коснётся, милых глаз
И прочь умчится ловелас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307740
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2012
Догорает в небе уголёк заката
И туманом дрёма вьётся у ручья,
Ива покраснела, словно виновата,
Что давно невеста, только вот ничья.
Клёны, нахлобучив алые папахи
Женихами стали по соседству в ряд,
Ветер шаловливо рвёт на них рубахи,
Лоскуты как искры в небесах горят.
Но не любо иве клёнов одеянье.
Не о них сердечко во груди болит.
О соседе милом девичье страданье -
Тополь недалече в рощице стоит.
Тополёк красавиц серебрит листвою,
Меж кудрей босяцких, где то в вышине,
Тонкий юный месяц чуть дрожит серьгою,
Соловьём, вздыхая в робкой тишине.
Ели пышногрудой, тополёк мигает
И берёзки треплет тихо за подол,
Лишь страданий ивы он не замечает,
Словно то не дева, а осины кол.
И душисты ели знойные объятья,
И берёз небесна чудо-красота,
И столы накрыли к свадьбе кедры - сватья.
Но гулёне девка всё опять не та.
Уголёк погаснет за стеною леса,
Ива зарыдает не жалея слёз…
Плач её услышит тополёк-повеса,
Заласкает нежно ворох чёрных кос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307734
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2012