Поезіє, мене візьми
В свої обійми залюбки.
Нехай одним обоє ми
Враз станемо навік-віки́.
Візьми в обійми і повік
Мене із них не відпускай.
Допоки не скінчи́ться вік
Короткий мій, у них тримай
Мене всього, не тіло лиш,
Але й думки та почуття.
Я все зроблю, що ти звелиш,
Щоб ти лишень впродовж життя
Мого всього тримала в них,
Щоб я з тобою завжди жив
В твоїх обіймах преміцних
І віддано тобі служив, –
Твій світ безмежний пізнавав,
Ввійшовши в нього, наче в дім,
Тебе читав, також писав
В житті своєму молодім.
Але, коли я вже старим
Поволі стану, і в той час
Мене не залишай одним,
Без тебе. Хай єдна він нас
До самого кінця мого
Єдиного життя, котре
Все ж скінчиться дня одного́
Чи, може, ночі. Забере
Таки мене смерть в певну мить,
Але нехай лише вона,
Коли я припиню вже жить,
Мене з тобою роз’єдна.
Та, доки серце стукотить,
З обійм не відпускай мене.
Поезіє, з тобою жить
Я прагну все життя земне.
Євген Ковальчук, 26. 09. 2020
