Чомусь… здавалося мені… – Твоя любов – беззз межжж………
У докорах сумління й досііі не знайду ніяяяк причини:
Чому так лееегко Ти й раптово зникла із усіііх мереж?
Чому Ти не в моооїх руках так зоряно цвітеш?
Невже назааавжди Ти від мене наче невловимий привид щастя утечеш?
Невже так просто у моїм житті як мить минеш?
Невже бурхливе життєморе Ти сама перепливеш?
Невже до мене більше не приїдеш, не прийдеш, не пригорнеш?
Невже нашу любов у своє серце як чар-зілля не приймеш?
Невже із іііншим Ти чашу кохання й насолоди п’єш?
Невже ти крааащого для втілення всіх своїх мрій знайдеш?
Невже мене Ти навіть в свої сни на чати не візьмеш?
Невже Ти моє серце вщееент на друзки розіб’єш?
Та знай одне – це через Тебе у моїх віршах завждиии сумують рими!
