Чи думав ти, що неможливо вмерти?
Що навіть світ покинувши - живий.
Не в силі спогади про тебе стерти,
Комусь ти вічно милий і близький
Будеш живий допоки пам‘ятають,
Поки являтимешся людям ти у сні,
Весь час, коли вітри дуби хитають
Допоки хмари проливатимуть дощі
Чи думав ти, що тіло - оболона?
Однакова в усіх, як на підбір.
Не як душа, в одних бридка й солона,
В інших прозора як вода з підніжжя гір
Не тілом ти в коханні зізнаєшся,
Не ним і шлях життєвий обираєш.
Душа. Ти нею плачеш і смієшся.
З нею живеш, але її не знаєш…