|
Жінка, прекрасна, як темна ніч.
Раєм обвітрена, в пеклі просмажена.
Створена першою Богом Ліліт –
Зрадниця, покруч, ображена, зраджена…
Зневажена…
Знову в сльозах і пливе макіяж,
Знову на серці так гидко і тяжко.
Вулиця, шпильки, розхристаний плащ,
Холод досвітній, в руці темна пляшка.
Бідолашна…
Скільки було їх за сотні віків –
Тих, в кім воліла знайти забуття…
Хлопчиків, хлопців і чоловіків,
Ладних за ніч заплатити життям.
Лиш забуття…
Жоден заповнить’ не зміг пустоти
Вбитого серця й безплідного чрева.
Навіть Коханець, що впав з висоти,
Й ради Ліліт спокусив плодом Єву
З клятого Древа…
Помсту солодку пила як вино!
Бачила муки вигнанців з Едему.
І він прийшов! Він до неї прийшов!
Любий Адам відсахнувся від Єви!
До трему, до щему…
Як святкувала в обіймах його
Першу над Батьком свою перемогу!
Як напивалася тіла цього,
Переплітаючи руки і ноги!
До знемоги.
Кинула Батькові прямо в лице
Повні тріумфу зухвалі слова!
Він подивився на доньку свою…
І засміявся… І сміх той жахав…
Потім сказав:
«Доню кохана, нещасне дитя…
Та, кому дав я і розум і волю.
Та, кому першою дав я життя,
Та, хто кувала сама свою долю.
Й недолю…
Так, винуватець усьому – лиш я,
Той, хто тобі дав усе і задарма.
Не здобувала ти з болем знання –
Й гордість зростала і пиха безкарна.
Намарно…
Ви, гордеці, що виношують зло,
Себе заради інтриги плетучі,
Є інструментами плану мого,
Робите сильним добро і квітучим.
Неминучим.
Глянь на Адама і Єву-сестру:
Втративши рай лиш – навчились добра.
Знаю, що чути це не по нутру –
Помста твоя лиш знаряддям була.
І це не гра.
Скільки питала – навіщо створив
Єву-суперницю, повну любові…
Гордий не здатний нікого любить –
Крім відображення в дзеркалі свого.
Злого…»
Біль. Пропікає Ліліт до кісток.
Гнів. Вивергається, ніби вулкан!
Що ж. Пам’ятатиме вічно урок!
Батьку, між нами тепер лиш війна!
Помри, тарган!
Мала жагу спопелити весь світ!
В клапті подерти небесний шовк!
Поки прокляття плодила Ліліт…
Тихо коханий навіки пішов.
Пішла любов…
Вічна блукалиця, демон, краса.
Жадана й самотня вже безліч літ.
Вічне знаряддя огранки добра.
Вічний для пристрасті й хіті магніт.
Юна Ліліт.
ID:
984403
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.05.2023 21:25:50
© дата внесення змiн: 27.05.2023 01:40:35
автор: МАКСИМ САЛЬВА
Вкажіть причину вашої скарги
|
