Розполошена вітром злива,
обтинає важкі громи.
І ховає суцвіття слива
за молитвою, як грудьми.
Би вродило, би не опало
пустотою журбі до ніг,
бо негоді завжди так мало
сліз чужих і чужих доріг.
І дається з-під неба знати
чи то голос, чи просто дзвін,
розсипаючи скрізь лапате
білопіння благих пір'їн.
Чи зарадиш безволлю словом?
Чи зрятуєш себе від ґрат?
Розпинає негода соло
і громами кричить: "Віват!".
І у вигуці тому – сила
і безсилля розпачний слід.
Молитвами ридає слива,
затуляючи мокрий цвіт...
21.05.23 р.
