(довільний переклад з російської)
Скажіть мені, що є такого в нас,
Чого немає в жодної істоти?
Які із наших зовнішніх прикрас
Дорожчі є понад усі чесноти?
Чи є важливим, в кого який фах?
Професія чи статус, чи машина?
А може, десь палац на островах
Пораненій душі дадуть спочинок?
Які в людині є такі скарби,
За котрими вона змогла б сховатись
В час відчаю, розлуки та журби,
І там же сил та спокою набратись?
Сама людина – найцінніший дар,
Її любов, підтримка і тепло.
І наша половинка – не товар,
А наче човнику друге весло!
В людині дорога вона сама!
Її турбота, ласка й доброта
Без неї щастя на землі нема –
Така у долі формула проста.
Ми перестали цінувати сміх,
І плач, і радість, і тепло взаємин,
Щоб люта злива чи лапатий сніг
Не створювали в душах наших темінь.
Щоб рідним бути поруч повсякчас
І щоб була порада й настанова,
Щоб свої мрії, радість і печаль
Було із ким ділити знову й знову.
Людина – найцінніший Божий дар.
Без неї – порожнеча цілий всесвіт.
То ж варто цінувати цей нектар
І весь свій вік дбайливо його нести.
Бо там, на схилі нашого життя
Ціну втрачає культ Луї Вітона,
Ніхто там, за межею майбуття,
Не зрить, якого одяг твій фасону.
