Зустрілися двоє, вже сонце сідало,
У вітах широких губилось з теплом.
І зоряне небо їх двох накривало,
І трави до ніг їх стелились ковром.
Мільйон одиноких в безмежному лісі,
Та доля зустрітись їм випала двом.
І вітер легенько подув в верховітті,
Та сонце зігріло своїм їх теплом.
Закоханих двоє в безкрайньому лісі,
І листя багряне вже впало до ніг.
Їх віти сплелися, обнялися скроні,
Сьогодні їх перша омріяна ніч.
Їм зорі світили із ясного неба,
І місяць, як човен, на хвилях гойдав.
А більшого щастя нема і не треба,
А хто не любив, той щастя не знав.
Мороз світанковий і віти хрустальні,
На бал новорічний нарядились вони.
І танець їх перший, таки карнавальний,
Й мелодія ллється, співають пташки.
Закоханих двоє в дрімучому лісі,
А стежка, щоб вийти із лісу, одна.
Вже сонце он сходить, виграє на узліссі,
Дарує їм небо неповторні дива.
Зустрілися двоє: клен та берізка,
І всесвіт безмежний, лиш для них існував!
Стояла одна лиш зажурена липа -
Її клен до танцю сьогодні не взяв.
