Знову тануть льоди,
хоч панує зима невесела,
Із-під снігу останків – на диво –
воскресла трава.
Сивий Хронос спішить,
оминаючи скелі й оселі,
Сивий Хронос жадає нового –
чекайте дивА.
На порозі Нового і мріється,
й віриться в краще,
Із глибин первосвіту
майбутнього зірка встає.
Хоч було нам нелегко,
а часом до відчаю важко,
Ми зріднилися, люди,
й Україна – воістину – є!
Наша битва свята.
Ми навчились стосильними бути,
Цінувати Свободу й життя -
як Всевишнього дар,
Пам’ятати про тих,
кого просто не можна забути,
Наших воїнів світла,
що гасять шалений пожар.
Хай усі, хто далеко,
вернуться до рідного дому,
Щоб живі найдорожчі
із нами назавжди були,
Щоб свята Перемога
засяяла в році новому,
Вона зійде, як сонце,
й осяватиме мирні світи.
Лютий все лютував,
та минеться зима невесела,
Знову тануть льоди,
воскресає живуча трава…
Ще заквітнуть сади
і наповняться світлом оселі…
Сивий Хронос жадає нового –
чекайте дивА!
