Захворів Ведмідь на ноги,
Все лежить, не п"є, не їсть.
Чи це правда, бо небога,
Нас дурити має хист?
Так подумав собі Лис,
І попхавсь до нього в гості.
Мо" смачненьке щось поїсть
(Подививсь - в каструлі кості).
Запросив він гостя сісти.
Почалася в них розмова:
Про погоду, болячки.
На каструлю - погляд знову.
Крім кісток, там ще й клики.
У думках був холодець,
Так хотів його зварити.
Нарубав я он дровець,
Треба ніж ще нагострити.
Та чому ж ми мовчимо?
Треба ніжки, хоч чиїсь,
(Розуміє Лис - мовчить).
Ведмідь: думками ділюся.
Я тебе чекав давно,
Треба й ратиці свіженькі.
Та чиї ж? Це все одно.
Лис тікати тут швиденько.
Довго гнавсь Ведмідь за Лисом,
Та вдалось схватить за хвіст...
Оця байка з таким змістом:
Як не кличуть - то не лізь.
Байку цю читати треба
Оркам кожен день і час,
Бо яка була потреба,
"Захищати" лізти нас.
Бо якщо їх не научать
Навіть і байки оці,
То підуть вони ведмедям
й лисицям на холодці.
