Сьогодні в школі малювали діти маму
Таке завдання на уроці вчитель дав.
Усі швиденько в руки взяли фарби,
Весь клас завзято малювати став
Було цікаво дуже споглядати
Коли дитяті очі так палають
Бо маму дуже легко малювати,
всі риси мами діти пам’ятають.
Овал лиця, червоні губи, ніс тоненький,
Відкриті очі, брови, як лоза,
Волосся кольору чи чорне, чи сіреньке,
Щоб фарби розвести скінчилася вода
Один до одного в малюнки заглядають,
Усміхнені щасливі дітлахи,
Бо мама краща в світі, діти знають.
Шумлять, щебечуть ніби ті птахи
Лише на задні парті якось тихо,
І білий лист лежить так одиноко…
Із краю крапельки сльози уже впитались,
І фарби не розведені стоять із боку.
-Чому ти плачеш так, моя дитино?
- тихенько вчитель запитав
-Як малювати маму я не знаю,
її давно Господь від нас забрав…
Бабуся каже вона ангел,
Завжди із неба споглядає.
Як малювати мені маму?
Яка вона, не пам’ятаю.
Учитель пригорнув дівча до себе,
Рука тремтяча окуляри зняла
І вчительська сльоза тихенько
На аркуш дівчинки упала
У класі зразу тихо стало,
Всі зрозуміли, що то за біда.
Дитяче серце в грудях калатало.
Від сліз і хвилювання аж бліда.
Учитель підійшов до свого столу,
Коробку витягнув з шухляди.
Нові мілки посипались додолу.
-Давайте діти будем разом малювати!
Він сам почав виводити на дошці
Обличчя жінки, ніби всим знайоме
Легка усмішка, під очима зморшка,
Волосся в’ється, ніби не вагоме
Діти підбігли, крейду в руки взяли,
Гуртом взялися всі допомагати
Хто плаття малював, хто квіти,
За декілька хвилин на дівчинку дивилась мати…
Учитель взяв дівча на руки,
-Ось крейда, намалюй для неї крила
По дошці крейда видавала тихі звуки
І два крила немов затріпотіли
У ангела засяяло обличчя
Їх погляди на мить зустрілись
Вуста немов шепнули «Здравствуй, люба»
З малюнка тихо сльози покотились…
Олександр Степан
