Летить, неначе птаха перелітня,
Самотня жінка у чужі краї,
Сумує, що розквітне скоро вишня,
Зростуть без неї діточки малі.
Від смутку того серце завмирає,
Сльозами змиє болі і жалі,
З надією у серці засинає,
Все скоро стане на "круги свої".
Приспів
Ви візьміть у небо синє,
Птахи, пісню на крило,
Хай летить на рідну землю
Мого серденька тепло,
Привітайтесь до родини,
Покружляйте над селом,
Я сумую щохвилини,
Ви живіть усі з добром.
Там чорнобривці тягнуться до сонця,
І мальви зазирають у вікно.
У тиші вечоровій під віконцем
Дітей учить бабуся на добро.
А колискова лине поміж зорі,
Із вітром жінка шле у тихий сон:
"Я ніжно обіймаю тебе, доню,
Молюсь за тебе, сину, до ікон".
Життя гортає аркуші неспинно,
Летять роки, вже діти підросли.
Зістарілись батьки і полетіли,
Непопрощавшись в іншії світи.
А жінка та, як птаха перелітня,
Не прижилася там і тут чужа,
Бо загубилася десь найцінніша,
Та іскорка родинного тепла.
Зоя Журавка
БРАВО! 
