На дворі йде зима,
А чогось вже нема...
Вже стежки над Серетом
Поросли очеретом
І тепло відійшло,
Де ступав босоніж.
У мінорнім сонеті,
В просто білім куплеті
Повертаю з думками
Й крає час гострий ніж.
На шматки, на кусочки
Й відкриває ті точки
В які древній китаєць
Срібні голки впихав,
Щоби тіло зцілити
Давнє щось відновити
Від початку самого,
З чистих першоджерел.
Було Сонця багато,
Була радість і свято,
І у бабки Багрійки
Варениці з печі́,
Хрущі в травні роя́ми
І цвіркун уночі.
Це тривало все довго,
Світлий день був без меж,
Пори року мінялись,
Та уже не зайдеш
В те, що вічним здавалось
(бо буде́ без кінця)
Й що не зі́йде та радість
Із твойого лиця.
Але я́кось помало
І того́ вже нестало...
Ще щось є, та не те,
Тільки снігом мете...
03.01.2022 р.
