До о́брію… хилились хмари
Білих катма,одні сіренькі
З собо́ю, осінь забрала чари
Зтемніли фарби веселенькі.
Цвіт чорнобривців, помарнілий
Лиш нагідки, як молодиці
І любувавсь, дуб пожовтілий
Ніби пив со́лод із криниці
Опале листя, ледь кружляло
Лягло приховуючи жалі
В листопадному карнавалі
З любов`ю квіти…. затуляло
В протистоянні зимній кралі
Щоб все, у спо́кої заснуло
Втіша́в… яскраво- жовтий колір
Гілки донизу, одній шепіт
Ой, лю́ба, вже відспівав жайвір
Біль на душі, легенький трепіт
Що я засну, більш не побачу
Яка ти сонячно красива
Як не зігрію не пробачу
Буде боліть, голівка сива
І не прийде́ш у сон зимовий
На не́бо... погляну й помрію
Що день ясни́й, буде чудовий
Згада́єш, плекаю надію
Твій шепіт, лагі́дний почую
Вітер розмову, довго слухав
Мені б, навчитись так кохати
Він співчував, тихенько дмухав
Не смів коханню заважати.
07.11.2021р
