Вогонь розвела…Як же палко і згубно
Розквітло червоне латаття.
Я чула шамана, і танці із бубном
Я бачила в тому багатті.
І бачила Світ, і на цей він не схожий.
Не сон, не уява - свобода.
Я там не чужа, не якийсь перехожий,
Я частка великого роду.
Я знову жива, хоч померла вже двічі,
Лиш змінюю сили тотемні.
Забуті слова, звіру дивлюсь у вічі —
Ті смерті були недаремні.
В мені був твій дух, було серце твоє
І долі поєднані наші,
Я все розриваю. Вертаю своє.
І п’ю з ритуальної чаші.
Я в шкурі. Я вовк. Чую кров за версту.
Я чую за милі чужинця.
Обрала дорогу собі не просту.
Я силою повна по вінця.
Танцюю вже свій обрядовий танок,
Та пламені пальці все ближче.
О, як мені личить пекельний вінок —
На ранок буде попелище.
Вітаю! Назва вірша запросила мене у гості) розумію Ваші емоції. Про що Ви ...
А, насправді, Ви бачили танець шамана?
Мені у резервуації якось довелося бачити... це щось! Він поступово своїми енергіями так *закручує* Вас, що неможливо там не бути присутнім... неймовірна сила!
Вам вдалося передати енергетику)