Вогонь розвела…Як же палко і згубно
Розквітло червоне латаття.
Я чула шамана, і танці із бубном
Я бачила в тому багатті.
І бачила Світ, і на цей він не схожий.
Не сон, не уява - свобода.
Я там не чужа, не якийсь перехожий,
Я частка великого роду.
Я знову жива, хоч померла вже двічі,
Лиш змінюю сили тотемні.
Забуті слова, звіру дивлюсь у вічі —
Ті смерті були недаремні.
В мені був твій дух, було серце твоє
І долі поєднані наші,
Я все розриваю. Вертаю своє.
І п’ю з ритуальної чаші.
Я в шкурі. Я вовк. Чую кров за версту.
Я чую за милі чужинця.
Обрала дорогу собі не просту.
Я силою повна по вінця.
Танцюю вже свій обрядовий танок,
Та пламені пальці все ближче.
О, як мені личить пекельний вінок —
На ранок буде попелище.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2021
автор: Лада Квіткова