Малою вона часто думала, що ж із нею не так…
довгі коси, карі очі не втішали її ніяк,
всі довкола здавалися їй красивіші,
очі інших наче сяяли яскравіше.
Вона постійно шукала у сОбі вади,
і у дзеркала регулярно питала поради.
Може підстригтися, змінити колір волосся?
Бубоніло в її голові багатоголосся…
Вигрібала усе взуття із комори,
бо для щастя мабуть потрібні найвищі підбори!
Дорослою далі шукала – де ж воно щастя,
чемно ходила до сповіді і до причастя,
не полишала ніколи віру в краще,
пила як радили воду з лимоном натще,
прагнула завжди в собі хоч щось змінити,
А коли все набридло – почала для себе жити.
Коли не для інших, не заради чужих оцінок,
життя набуває стійкий особистий відтінок.
І все виглядає по справжньому досконало
коли всього у собі достатньо, а не замало.
