ця стежка, котрою ти йдеш – вузька,
а прірва внизу – страшна та глибока.
он на тебе з цікавістю дивляться ворони,
повсідавшися на гілках
мертвого дерева.
твої страхи повзуть по тобі
мов хробаки, щоб залізти в голову:
чи доведе ця стежка
десь до безпечного місця?
чи добудешся ти до нього;
й що робитимеш потім?
саме час, cymbaline, подумати,
й зробити нарешті розумну річ.
збуди мене, бо я, здається, сплю.
бачу метелика зі зламаними крильми:
він падає біля тебе;
ворони ринули його підібрати –
треба сховатися, та немає де.
твої імпресаріо, менеджери та продюсери
наразі не можуть тебе підтримати:
вони всі сидять на своїх телефонах
та приторговують всякою всячиною.
всі лінії сходяться там,
де ти тепер зупинилася.
мабуть, хтось пересунув
загальні площини та плани.
листя лягло, ваговито
огорнувши твої босі ноги.
раптом ти чуєш гуркіт та грім
важкого вантажного потяга;
раптом тебе вражає
думка, що все це рухається
десь в паралельному діяпазоні,
бо doctor strange не пильнує ні рими,
ні розміру, а ні темпу,
а тільки температури
cymbaline, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=ietkuUZwjpU
