Я кожною клітинкою життя
живу в тобі та дихаю тобою.
Несеш моєму болю забуття,
та навіваєш творчою снагою.
Тобою плачу, думаю, журюсь.
І поки по землі ходжу – радію.
В думках про тебе Богу я молюсь,
та ласкою ЙОГО рядочки сію.
Кидає мене болісно життя,
розчарувань букети посилає,
але лиш джерело твого лиття,
надію в напівмертвій оживляє.
Поезія – це зміст мого буття.
Моя сім’я, моя любов, розрада,
моє минуле, нині, майбуття.
І навіть в моїх роздумах досада.
З тобою тепло поміж бурі днів,
ти захищаєш душу від негоди.
Твої римовані краплинки слів
цінніші від любої нагороди.
Я слави не жадаю й визнання:
ні грамот, ні дипломів, ні овацій.
Та хочу посягнуть лише знання -
просте подати в тлі поетизацій.
Я хочу людям сіяти все те,
що затишок дає й малу розраду.
Зерно, яке у душах проросте
у насолоді весняного саду.
Я вам дарую спів душі-пісень,
те, що мені дає Господь із неба.
І коли ваш від того кращий день
дякуйте Богу, а мені не треба.
Я теж купаюсь в Божій теплоті,
його дари вам з радістю віршую.
Поети – люди, як і всі прості,
І я, як всі: і веселюсь й сумую.
Я вдячна вам за сонце у душі,
що радість розділяєте й тривогу.
Читаєте мої прості вірші.
Й за них зі мною дякуєте Богу.
Хай в рядках рим всі вісники благі
вам служать щедротою свого СЛОВА
Й ПОЕЗІЯ дає рости тугі,
неначе тепла наших душ розмова.
Гарно! 
