Зібрались всі колеги по роботі
Підняли келихи і випили до дна,
А я не сподівалася такого повороту –
Лишилась за бортом одна.
Усміхнені обличчя з фото
На мене дивляться як би ні в чому не бувало.
Усі зібрались щоби привітати, погомоніти
Так, гостей немало.
Колючкою образа в душу
Мені вп’ялась за те, що знехтували мною
І як дивитись в очі я їм мушу,
Забути хочу день оцей зимовий.
Як боляче приймати неповагу,
Зневагу тих, кого ти встигла полюбити.
Це ж треба мати отаку відвагу –
так виокремити і не запросити.
Нехай для когось це дрібничка,
Для мене ж це є жест і дія.
Бо бути в колі співробітників своїх
Була для мене величезна мрія.
Так прикро бути гнаною в той день,
Неначе ми із ними незнайомі.
А келихи зловісно – «день-дзелень»
На тому урочистому прийомі.
І де причина я не розумію,
Що так мене ігнорували.
Чи одягнутися шикарно я не вмію
На святкування, що організували.
Але мабуть це просто є зневага,
Дволикість я у цьому бачу,
Забути в швидше про оцю розвагу.
Можливо я й колись пробачу
