Дитинства спраглі, теплі роси…
Маленькою по них бреду.
От – у дитячому саду
Дідусь мене лишитись просить.
Примхливо я копилю губи,
Мені не до вподоби тут.
Тому з козою мій маршрут,
Що поряд дід припнув мій любий.
Сама дороги я не знаю,
тому я Марту відв’яжу.
(В оселю та не йде чужу –
Веде до рідного сараю.)
- Де ділась дівчинка прибула?!
Дорослих лемент не вщухав.
А я на свіжих лопухах
В сараї, стомлена, заснула.
…На полі – прикорінь козиний –
Дідусь нас зразу «розкусив».
Більш не чіпатиму кози,
Коли отримала лозини…
Я, переживши грім скандалу,
Вернула Мартин мотузок –
Але ніколи в дитсадок
Рідня мене вже не здавала…
ох, і в мене «цапина» історія була... біля шкільного стадіону сусіди завжди припинили пастися свого цапа. а він був страшенно вреднющий - постійно дітей буцав. я намагалась прошмигнути повз , аж зачепилась за його мотузку. та ще й дивним чином вона обкрутилась навколо ноги. не пригадаю, як визволилась, але червону «стьожку» під коліном добре пам‘ятаю))) мила ностальгія
Прекрасно вписувалось колись дитинство у сільські мотиви, спілкування з тваринним і рослинним світом розширювало так кругозір, що лозина змушувала робити паузу!