Жили старенькі дід та баба.
На хуторі, поза селом.
Багатий дім, міцна садиба,
Усе в достатку в них було :
Садок розкішний біля хати,
Товар в кошарі, а в хліві
Воли доріднії, рогаті.
В башта́ні - кавуни пузаті.
Горо́дини було немало,
А в погріба́х..., що там казати !
Буяли мальви коло хати,
Ще й гуси важно походжа́ли...
Плескались качки під вербою...
Горо́д до озера тулився,
З кришта́льно чистою водою
В ній місяць з зо́рями купались,
А ве́рби в озеро дивились
Й за ними тихо підглядали...
Лишалось тільки спочивати
У тихім ра́ю, коло хати...
Здавалось, все у них було...
Та їм не радісно жилось,
Бо Бог їм ді́точок не дав.
То дід ходив і все зітхав,
А баба Бога все просила
Щоб він їм дав дитинку милу.
Тож якось вітер відірвав
Від ве́рби величе́ньку гілку.
Дідусь ту гілку в руки взяв
І раптом чує голос гіркий :
- Дідусю, вітер відчахнув
Мою коханую дитину.
То ти візьми її, зігрій,
Бо всохне крихітка, загине !
Це я, верба́, прошу́ тебе,
Не треба гілку викидати !
Її потрібно пеленати
Й до ранку ніжно колисати !
Бабця пісні хай співає
І душу всю у них вкладає !
Хай кри́хті ду́шу начарує,
А Бог їй тільце подарує...
Дід до баби враз прибіг,
Тільки вскочив на поріг
Кричить
- Стара, шукай пеле́нки,
Завтра буде в нас маленький !
Хоч баба віри й не йняла́,
Та швиде́нько все дістала,
В пелю́шки гілку спеленала,
До ранку ніжно колисала
Та ще й пі́сеньку співала :
- Лю-лі, лю-лі, баю, бай.
Спи, верби́чка, засинай,
Як, мале́сеньке дитятко,
Буде в тебе мама й татко...
Ве́рба плаче коло хати,
Хоче те́бе колисати.
- Завтра тво́ї оченята.
Будуть в білий світ глядіти.
Будеш ні́жками ступати
Бігати, як усі діти...
Баю, баю, баю, бай.
Спи, дитинко, засинай...
Разом з сонця промінцем
Дзвінко в хаті плач лунає.
Дід з розгубленим лицем,
З радості, як сонце, сяє,
Бо верби́ці гілочка
Обернулась в малючка́,
Та й не довго мізкували,
Дитя Івасиком назвали.
А щоб про ве́рбу пам'ятали,
Ще й Телесиком* прозвали.
Росте Івасик, підростає,
Уму-розуму надбає.
Став він гарний, як та квітка
Й не одна порядна тітка,
Яка гарних дочок мала,
На нім погляд зупиняла.
От підріс він, та і каже:
- Дідусю, милий мій, рідненький,
Я вже не малий, і важу** :
Негоже вдома пнем сидіти
І геть нічого не робити !
Зроби човник золотенький
Й срібнеє веселечко.
Буду плавать недалечко,
Рибку в озері ловити
Та смачненько вас кормити !
Відмовляти дід не став,
Зранку інструмент дістав,
Човник золотий зробив
Та й на озеро спустив.
Ве́сло срібнеє вручив
Й напослідок поучив :
- Як буде бабця тебе кликать
Пливи до бе́режка мерщій !
Тож дасть вона тобі обідать.
А як голосок чужий,
То ти зразу ж розвертайся,
До бе́режка плисти не смій
І відпливай, не оглядайся !
- До бе́рега, де комиші
Ти, мій внучку, не пливи,
Рибку там ти не лови,
Бо негарне те́є місце -
Ні живої там душі !
Отак далі й повелось -
Зранку в човен внук сідає
Срібне ве́сельце бере
Та й на плесо*** відпливає.
Ловить рибку, споглядає,
Як верби, що біля води,
Купають віти, сонце сяє...
І бабця, з кошиком їди,
Іде на берег й закликає :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти ж до бе́режка приплинь !
Під вербою відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
А Телесик, як те чує,
То до бабці враз веслує
І, як човен в беріг ткнется,
То одразу ж посміхнеться.
Рибу з човна вигружає,
Сам у холодок сідає
Під розлогою вербою,
Над прозорою водою.
Бабця ска́терку розкине :
- Пригощайсь моя дитино !
Дуже смачний є куліш,
Молоко і пироги...
Ще й сорочку передіне...
Благо й тиша навкруги !
І верба́ шепоче в тиші
- Мій Телесик, дорогий...
Потім, смачно попоївши
І водиченьки попивши,
Він бабусю сам проводить,
Бо старенька важко ходить.
Добре у Івася серце...
В човник золотий сідає,
Срібне знов бере весельце,
На плесо ти́хенько веслує
Й до зорі́ там вудкарює...
А в те́мнім лісі, за озе́рцем,
В хатині, із сліпим віконцем,
Старезна відьма проживала.
Бездушна, із жорстоким серцем.
Їй скільки літ - сама не знала.
Діто́к, бувало, вона крала
І приворотом гендлювала.
З кості́ була в неї нога,
І зва́лася - Баба Яга !
А заздрісна ж яка була!
Про Івася, як прознала,
Аж казилася зі зла.
Сидить над казаном, чаклує,
Івасика впіймать планує.
До озера часте́нько ходить,
Лежить тихе́сенько в кущах
І зирить - хто коли приходить,
І хто що каже - вона слуха,
Бурмоче щось, шорошить вуха !
Як кличе бабця - вона чує,
А потім довго, в комишах,
Глядить на воду і колдує...
І так Яга наколдувала,
Що бабця якось заблукала...
До озера не йде, кружляє,
А відьма з комиші́в гукає,
Та й грубим о́кликом взиває :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бережка приплинь !
Під вербо́ю відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
Та Івасик все те чує,
Він до баби не веслує !
Знає - голос той чужий !
Грубий, сиплий і байду́жий !
Тож одразу розвернувся,
Гребти в бе́ріжок не став,
А відплив, та оглянувся,
Ще й рукою помахав...
Каже
-Знаю, знаю ...
Так бабуся не волає.
Бабці голос - то він свій,
Ніжний, милий, не дурний !
Та й поплив, тихенько, далі...
Відьма, як таке почула,
То одразу все збагнула !
Та від злоби аж завила,
В ступу хутко вона сіла,
Та й до кузні полетіла.
Ще й розмахує мітлою
Високо над головою.
Коло кузні вона стала
Й ковалю наколдувала,
Щоб роботу той відклав
Й відьмі голосок скував,
Гарний, тонкий, як в бабусі
Як зробив він, повернулась
Та й сховалась в комишах.
Там ще довго чаклувала,
Щоб бабуся ще блукала...
По́тім з комиші́в взиває,
Й ба́бці голосом гукає :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бе́режка приплинь !
Під вербою відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
Телесик, бабці голос чує
Прямо в комиші веслує.
Та бабусі він не бачить
І не тямить, що це значить...
Човен в комиші́ уткнувся,
Кругом Телесик оглянувся.
Де ж та милая бабуся !?
А Відьма з комиші́в скочи́ла,
За барки Йвасика схопила
Та й вірьовкою скрутила !
В мішок кропи́в'яний запхнула
І до дому потягнула !
Притягла мішок до хати,
В двері стала громихати :
- Оленко, дочко відчини,
Замки у дверях відімкни !
Будеш зараз піч ладнати
І вечерю майструвати !
Хутко треба ж бо злітати
Вурдала́ків в гості звати !
Сильно натопи в печі,
Щоб каміння розпадалось !
Телесика в печі спечи !
Гулять будем, щоб згадалось!
Щоб земля дрижала й небо !
З'їсти нам Івася треба !
Доки він по світу ходить,
В нас нічого не виходить !
Стало важко ворожити
Треба його з світу зжити !
Відьма знову в ступу сіла,
Кли́кать го́стей полетіла.
Ще й розмахує мітлою
Ви́соко над головою.
До́чка вдома залишилась
Дров у хату наносила,
Піч на кухні розтопила.
Потім в лю́стро подивилась.
Яка ж гарна молодиця,
І рум'яна й білолиця !
Підморгнула, посміхнулась
Ще й на місці крутонулась.
Але лю́стро їй брехало,
Щоб Оленка не тужила,
З лю́стром відьма ворожила,
Що́би правди не сказало...
Бо була дочка́ не мила,
Кривобо́ка, свинори́ла.
А натура - зла сердита,
А іще... боюсь сказати,
Де було в неї копито,
Що́би вас не налякати !
Піч нарешті протопилась,
І від жару розкалилась,
Аж каміння вже тріщить !
Відьма в захваті вищить !
Лопату враз наготувала,
В мішок кропи́вний заглянула,
За барки Йва́сика взяла
І до пе́чі потягнула !
Тягне й тягне, аж крекоче,
Так пече́ні з'їсти хоче,
Аж сли́на з пащеки точить !
Й хриплим голосом кричить :
- Сідай, Телесик, на лопату!
- Так я ж не вмію ! Як сідати ?!
А відьма далі напирає
- Давай, давай, я добре знаю ...!
Сюди ось ногу поклади !
Руку дай ! Який дурний !
А-ну ! Давай...! Да не туди !
Коліна нижче прижимай !
Ну ось ! Який же ти незграбний !
Дурний, як пробка, я гляжу !
- Не вмію я, я в піч не лазив ...
Івасик жалібно сказав :
- Хіба, щоб хтось це показав...
Бо не втямлю я, ніяк...
- Гаразд, я зараз покажу !
Дивись, дивись ! Ось треба так !
На лопату вона всілась,
На Івася подивлась,
Палець в гору підняла́.
- Дивись, учись !
Такі діла...
А Івась не розгубився,
За лопату він вхватився,
В піч гарячую жбурнув,
Ще й заслі́нку повернув !
Хату шви́денько замкнув
І щосили дременув !
Тільки вибіг за ворота
Раптом чує - гості йдуть !
Щоб не стрітися з Ягою
Івась влігся під вербою,
Та й не дише, щоб не чуть !
По стежці, серед буйних трав,
Йшла й горланила пісні,
Злої нечисті орава.
Мавок троє - всі красуні,
Криве́нький Лісовик патлатий,
Відьма́к почва́рний і горбатий,
Страшний зубастий Вовкулака,
Потворний, лютий Вурдалак.
Русалка ззаду, ледь встигала,
Бо як риб'ячим хвостом
За колючки зачіплялала,
То а́йкала та о́йкала
Ще й поганою лускою
Стежку де-де посипала.
Яга ішла перед юрбою,
Бубоні́ла щось з собою,
Ступу тя́гла-волочила
На плечі́ мітлу несла...
А як до воріт дійшла,
Зразу ж носом повела...
Тут Івась не розгубився,
За гілку-дру́гу міцно взявся,
До ве́рби міцно притулився
Та й на самий верх забрався !
Та карга́ все 'дно не вчула,
Бо як носом потягнула
Пече́ні запах - на весь ліс,
Легенький вітерець розніс !
Скоріш за клямку потягнула,
А тут замкну́то, от досада
Куди ж Оленка та гайну́ла ?!
- Що за діла́, ну де ж те чадо ?!
- Оленка, Йо́жка відчини,
Замки́ в дверях відімкни́ !
Відьмака́ я зазвала́,
Вурдала́ку привела́ !
Всі зави́дні женихи...
Готуй ви́на й келихи́ !
З'їсти нам Івася треба !
Потім видам заміж тебе !
Та Оленка не озвалась,
Як Яга не зазива́ла :
- Та куди ж ти запропа́лась ?!
Що, пече́ні вже наї́лась,
Та й на гу́льки полетіла ?
Добре, добре, ждать не будем
Ну а далі якось буде...
Відімкнула відьма хату,
Всілось не́чисті багато,
З пе́чі витягли лопату.
Враз печеню розділили,
Хмі́льні ви́на наливали,
Пили довго і співали
І, нарешті, все пожрали.
Добре, добре попоїли
Потім сва́йби захотіли...
- Де Оленка ?!
Всі кричать !
- Будем заміж видавать !
Повискакували з хати
Та й давай Оленку звать !
Ще й в траві давай качатись.
Ричать, виють, верещать :
- Покоти́лись, повали́лись !
М'ясця́ Теле́сика наїлись!
- Де Оленка ?! Скільки ждать ?!
Будем заміж видавать !
Так вони весь час кричали,
Ще й й ворота поламали,
Всю траву геть потоптали !
Та такий стоїть бедлам !
Крики, вереск, тарарам,
П'яні викрики з юрби...
А Телесик із верби:
– Покоти́лись, повали́лись,
М'я́сця відьмочки наїлись!
Вони слухають: - Хто там ?
Знову шум і знову гам :
- Повали́лись ! Покоти́лись !
Ми Івасика вже з'їли!
А Телесик розгніви́вся,
Він до ни́зу подивився
Та як крикне тій юрбі
Із високої верби́ :
– Покотились, повалились,
М'ясця́ Оле́ночки наїлись!
Вони вчу́ли, гам затих.
Сти́хли вигуки і сміх...
Стали тут вони вслухатись
Та навколо придивлятись.
- Хто кричав ?!
Давай шукати.
Відьма вгору подивилась,
З люті чуть не удавилась !
Глядь - Телесик, на вербі !
- А де ж Йо́жка ? - Щоб тобі...!!!
Відьма зразу ж в ступу сіла,
І як коршак налетіла.
Ще й розмахує мітлою
Високо над головою.
На Івасика летить,
Зараз буде його бить !
Буде бить його мітлою,
Но́венькою, вербово́ю !
А Телесик посміхнувся
Й ніжно до мітли звернувся :
- Ве́рбо, сестронька моя
Ти ж такая, як і я
Що ж ти ві́дьмі догоджаєш
І на мене нападаєш ?!
Ми ж вербо́ві - я і ти !
Ми ж бо рідні, як брати !
Давай ра́зом воювати,
Треба їх відлупцювати
Й не́чисть цю перемогти !
А мітла, це як почула,
На́че дикий кінь вбрикну́ла !
Ви́рвалась з відьмачих рук
І літає наче крук !
Соколом у вись злітає
Й наче когут нападає !
Стала витися й кружити
Івасика боронити !
А як битись - добре знає !
То й рішуче нападає !
Стала відьом лупцювати
І ганяти кругом хати !
Всім дісталось від мітли !
Мавкам трьом - по голові,
Лісовику́ патлатому,
По шиї і по п'я́тах !
Вурдалаці - по мордяці !
Той злякались - просто жах !
І схова́лись десь в кущах.
Вовкула́ка й Вурдала́ки
Не мо́жуть зці́пить кулаки́,
Бо завзя́тая мітла
Так по па́льцях їм дала !
А Русалці так попало,
Що хвоста їй відірвало !
Щоб вона, отим хвостом,
Де попало не метляла,
За колючки не чіплялала,
Та й поганою лускою
Стежку не пересипала.
Але й відьма мала силу,
Враз вона поворожила,
В мітли силу відняла́,
За рукі́в'ячко схватила,
В піч верби́ченьку закрила
І в вогні мітла згоріла,
Геть до тла ...
Відьма знову в ступу сіла,
Але ступа не злетіла.
Бо не може без мітли...
- От такії, брат, діли...
Тоді гості позбігались,
Під вербо́ю всі зібрались.
Стали кмі́тить-мізкува́ти,
Як Івасика дістати.
Ма́вки довго не гадали
Лиху́ думку нараджа́ли :
- Ми на де́рево залізем,
До Івася добере́мось,
І, як тільки дотягне́мось,
З ве́рби швиденько ізні́мем,
Вниз його швирне́м як кеглю,
Хай рзі́б'ється об землю !
В піч його покладемо́
Ну, а потім і з'їмо́ !
План цей разом ухвалили,
Мавок вгору підсадили,
Ті полізли вверх, як кі́шки,
В крону вже залізли трі́шки,
Та верба́ своє зробила :
Ніжно, тонкими гілка́ми,
Як дівочими руками,
За стан ма́вок обкрутила,
Руки-ноги пов'яза́ла
Та й до себе прив'яза́ла.
Висять, як на липу́чці мухи,
Безпора́днії, без руху.
Ще трі́шки - й ди́хати не стануть,
Ніяк Івася не дістануть !
Івась все бачить і глузує,
Сміється так, що відьма чує.
- Давай Яга, залізь до ме́не !
Тут місце є зручне, зелене !
Верба́ обніме тебе ніжно,
За ру́чки візьме і за ніжки !
Ласка́во ві́ттям спелена́є,
Давай же, лізь, тебе́ чекаю !
Стара Яга, як те узріла,
То Від злості почорніла !
Всю не́чисть ставить в один ряд
Й задає́ такий наряд :
- Всі до ве́рби підійдіть,
Як бобри́, її гризіть !
А як ве́рба упаде,
Він не ді́неться ніде !
Тут-то ми його й спіймаєм !
Він нікуди не втече !
Його разом заломаєм,
В піч закинем і спечем !
Ви́на в чари ми наллєм
І Оленку пом'янем !
Кістки́ Івася обгризе́м
Та й тихенько спать підем !
Вся нечи́стая орава,
Де́хто зліва, де́хто справа,
Дружно ве́рбу обступили
Та й гризуть, що було сили !
Тирса з-під зубів летить,
А верби́ці так болить...
Гі́лкою вона махнула,
Ще́лепу комусь звернула,
В пику відьмаку́ попала
Так, що зуби вилітали.
Ну а решта - ті гризуть.
Тільки ля́скіт зу́бів чуть.
Івась бачить - кепська справа !
Ве́рба довго не встоїть !
Гляди́ть, аж від верби́чки, справа,
Клине́ць гусе́й у даль летить.
Івась привстав, маха руками
І сильним голосом кричить :
- Гуси, гуси, сіре пір'я
Летите ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть
Вони ж мене́ додому ждуть.
Зараз ве́рбу Яга звалить,
Мене́ в печі́ живце́м піджа́рить !
На крила ме́не ви візьміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить.
Летять, вима́хують крила́ми,
А крайній гусь йому кричить :
– Нехай тебе білі візьмуть ...!
А відьми все гризуть-гризуть...
Івасик чує - діло криво !
Бо верба вже давно тріщить !
Аж зирить, від вербички, зліва,
Клине́ць гусей повз них летить.
Івась стоїть, маха́ руками
І дужим голосом кричить :
- Гуси, гуси, біле пір'я
Пролетіть ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть
Вони ж мене додому ждуть.
Ве́рбу зараз Яга звалить,
В печі́ мене нара́з зажарить !
Мене на крила підніміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить,
Летять, вимахують крила́ми,
А крайній гусь йому кричить :
– Нехай тебе візьме маленький,
общипаний і чуть кривенький !
Один, як перст, дрібни́й, бідне́нький,
Сидить Телесик у журбі
Один, сердешний, на вербі,
На висоті гойдається
Та видно все кінчається,
Тріщить верба, шатається !
Яга вже стовбур догризає
І в дикій злобі торжествує
Та раптом жа́хний хруст лунає
То відьма зуби вщент ламає !
А Йвасик все це добре чує !
І він з надією гадає,
Що без відьминих зубів
Ораві не здолать верби !
Та відьма марно час не гає,
Прудко в дім вона біжить,
Сервант на кухні відкриває,
Буте́ль з полиці дістає,
А там, під мертвою водою,
Залізна ще́лепа лежить !
Та ву́зьке горло в бутеля́,
Рука́ не влізе аж, нія́к !
Щоб ще́лепу відті́ль дістати,
Треба довго колдува́ти...
Яга швиде́сенько схватила
І об діл його щосили !
Бу́тель в друзочки розбила,
Щеле́пу з долу підняла
І, тремтя́чою рукою,
Їі в паще́ку встановила !
Та й знов до справи приступила,
Гризе, залізними зубами !
Немов ковальськими кліщами,
В бідне́ньку вербочку вчепилась,
Аж і́скри навкруги летять !
Ще залиши́лося чуть-чуть
Ще мить і ве́рбі не встоять !
А ві́дьми все гризуть-гризуть...
Івась відчув - діла погані !
Верба́ вже хи́литься, ще мить ...
Аж бачить, до вербички, прямо,
Маленький гусачок летить.
Стомився, ледь маха́ крила́ми
Й тужливим голосом кричить :
- Івасику, Телесику,
Верби синок ріднесенький,
Гусей клине́ць куди подівся ?
Бо я один від них відбився.
І я, нія́к їх не знайду́,
Тож заблукаю й пропаду !
Де той клине́ць, Івасик знає
Тож гусачку́ відповідає :
- Гуси, гуси, біле пір'я,
Пролітають над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть.
Вони ж мене додому ждуть !
Візьми мене, я покажу
Дорі́женьку до тої хати !
Над нею треба пролітати !
Мене на кри́ла піднеси,
До діда й бабці віднеси!
Бо ве́рбу зараз Яга звалить,
Мене, нара́з, в печі́ зажарить !
- Сідай,
Йому гуса́к гукає,
- З тобою тро́хи політаєм !
На крила Йвася підхопив
І в блакитне небо змив.
Верба́ нара́з всіх сил лишилась,
Затріщала й повалилась !
Всією ду́жою вагою
На хату відьми навалилась...
І відьми хи́жеє гніздо,
Як ту комашку, розчавила.
Ягу верби́ця теж дістала.
На неї тя́жке гі́лля вклала !
Та так, що як її дістали,
То з миром вже вона лежала
Й повітря ротом не хапала !
Тож зубастий Вовкула́ка
Із почварним Відьмако́м
Поховали відьму злую
Їм не рі́дную, чужу́ю.
Недале́ко коло хати
Та й пішли собі в світи́
Десь за море мандрувати...
Івась ве́рбочку покинув,
В небо си́нєє полинув...
Полетіли над лісами,
Над широкими полями...
Долетіли до подвір'я,
Де дід із ба́бцею живуть,
Й з нетерпінням його ждуть !
Над подвір'ям покружили
Та й на при́чілку усілись.
Сидить Телесик на причі́лку,
А Дід бабі й каже гірко :
- Де ж те наше внученя́ ?
Може й кісточо́к нема...?
Чо́вник золотий стоїть,
Носом в беріжо́к уткнувся...
От би зараз, у цю мить,
Наш Івасик повернувся.
Бабця в хаті прибирала,
Пиріжки з печі дістала,
До діда тихо повернулась
Та й зажурено сказала :
- Візьме́м собі по пиріжку́...
А Івась із при́чілку:
- А мені, Теле́сику ?
Чи то бабці ви́далось ?
Чи вже ма́рити поча́ла ?
Вона трішки помовча́ла,
Діду в очі подивилась
Та й тихесенько сказала :
- Ми візьме́м по пиріжку́ ...
А Телесик з при́чілку :
- А мені, Івасику ?
- Діду, діду ти щось чуєш ?
- Що ти, бабо, там мудруєш...?
Баба швидше до вікна,
Таки ж чує щось вона !
Вмить віконце розкриває
Й на подвір'я виглядає !
Там - Івасик на подвір'ї,
Правда, трішечки у пір'ї !
Їхній внучок дорогий,
Довгожданний і живий !
Як вони його стрічали
Цілували, обнімали,
Да́ли смачно їсти й пити,
Переді́ли у все чисте,
Що́би хо́роше ходити !
Гу́ся та́кож жалува́ли :
І поїли й годували.
Напрям вірний показали,
Ще й пшона з собою дали !
А коли над їх подвір'ям
Гусей клин, із білим пір'ям,
В теплий вирій пролітав,
Івась гу́ся проводжав.
Ще й сльози́нку витирав...
Гусь йому пообіцяв
Навесні до них летіти,
В них на озері пожити,
Й ра́зом рибку половити.
Потім довго ще стояли
І руками вслід махали...
* семантика безпосередньо пов’язана зі словами дитина, деревина, пень.
https://ukrainian.stackexchange.com/questions/458/Яке-походження-слова-Івасик-Телесик
** думаю, гадаю
https://uk.worldwidedictionary.org/важити
*** Спокійна, чиста водна гладінь
http://sum.in.ua/s/pleso
04.01.21 - 14.01.2021 р.
Садок розкішний біля хати,
Товар в кошарі, а в хліві
Воли доріднії, рогаті.
В башта́ні - кавуни пузаті.
Горо́дини було немало,
А в погріба́х..., що там казати !
Буяли мальви коло хати,
Ще й гуси важно походжа́ли...
Плескались качки під вербою...
Горо́д до озера тулився,
З кришта́льно чистою водою
В ній місяць з зо́рями купались,
А ве́рби в озеро дивились
Й за ними тихо підглядали...
Лишалось тільки спочивати
У тихім ра́ю, коло хати...
Здавалось, все у них було...
Та їм не радісно жилось,
Бо Бог їм ді́точок не дав.
То дід ходив і все зітхав,
А баба Бога все просила
Щоб він їм дав дитинку милу.
Тож якось вітер відірвав
Від ве́рби величе́ньку гілку.
Дідусь ту гілку в руки взяв
І раптом чує голос гіркий :
- Дідусю, вітер відчахнув
Мою коханую дитину.
То ти візьми її, зігрій,
Бо всохне крихітка, загине !
Це я, верба́, прошу́ тебе,
Не треба гілку викидати !
Її потрібно пеленати
Й до ранку ніжно колисати !
Бабця пісні хай співає
І душу всю у них вкладає !
Хай кри́хті ду́шу начарує,
А Бог їй тільце подарує...
Дід до баби враз прибіг,
Тільки вскочив на поріг
Кричить
- Стара, шукай пеле́нки,
Завтра буде в нас маленький !
Хоч баба віри й не йняла́,
Та швиде́нько все дістала,
В пелю́шки гілку спеленала,
До ранку ніжно колисала
Та ще й пі́сеньку співала :
- Лю-лі, лю-лі, баю, бай.
Спи, верби́чка, засинай,
Як, мале́сеньке дитятко,
Буде в тебе мама й татко...
Ве́рба плаче коло хати,
Хоче те́бе колисати.
- Завтра тво́ї оченята.
Будуть в білий світ глядіти.
Будеш ні́жками ступати
Бігати, як усі діти...
Баю, баю, баю, бай.
Спи, дитинко, засинай...
Разом з сонця промінцем
Дзвінко в хаті плач лунає.
Дід з розгубленим лицем,
З радості, як сонце, сяє,
Бо верби́ці гілочка
Обернулась в малючка́,
Та й не довго мізкували,
Дитя Івасиком назвали.
А щоб про ве́рбу пам'ятали,
Ще й Телесиком* прозвали.
Росте Івасик, підростає,
Уму-розуму надбає.
Став він гарний, як та квітка
Й не одна порядна тітка,
Яка гарних дочок мала,
На нім погляд зупиняла.
От підріс він, та і каже:
- Дідусю, милий мій, рідненький,
Я вже не малий, і важу** :
Негоже вдома пнем сидіти
І геть нічого не робити !
Зроби човник золотенький
Й срібнеє веселечко.
Буду плавать недалечко,
Рибку в озері ловити
Та смачненько вас кормити !
Відмовляти дід не став,
Зранку інструмент дістав,
Човник золотий зробив
Та й на озеро спустив.
Ве́сло срібнеє вручив
Й напослідок поучив :
- Як буде бабця тебе кликать
Пливи до бе́режка мерщій !
Тож дасть вона тобі обідать.
А як голосок чужий,
То ти зразу ж розвертайся,
До бе́режка плисти не смій
І відпливай, не оглядайся !
- До бе́рега, де комиші
Ти, мій внучку, не пливи,
Рибку там ти не лови,
Бо негарне те́є місце -
Ні живої там душі !
Отак далі й повелось -
Зранку в човен внук сідає
Срібне ве́сельце бере
Та й на плесо*** відпливає.
Ловить рибку, споглядає,
Як верби, що біля води,
Купають віти, сонце сяє...
І бабця, з кошиком їди,
Іде на берег й закликає :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти ж до бе́режка приплинь !
Під вербою відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
А Телесик, як те чує,
То до бабці враз веслує
І, як човен в беріг ткнется,
То одразу ж посміхнеться.
Рибу з човна вигружає,
Сам у холодок сідає
Під розлогою вербою,
Над прозорою водою.
Бабця ска́терку розкине :
- Пригощайсь моя дитино !
Дуже смачний є куліш,
Молоко і пироги...
Ще й сорочку передіне...
Благо й тиша навкруги !
І верба́ шепоче в тиші
- Мій Телесик, дорогий...
Потім, смачно попоївши
І водиченьки попивши,
Він бабусю сам проводить,
Бо старенька важко ходить.
Добре у Івася серце...
В човник золотий сідає,
Срібне знов бере весельце,
На плесо ти́хенько веслує
Й до зорі́ там вудкарює...
А в те́мнім лісі, за озе́рцем,
В хатині, із сліпим віконцем,
Старезна відьма проживала.
Бездушна, із жорстоким серцем.
Їй скільки літ - сама не знала.
Діто́к, бувало, вона крала
І приворотом гендлювала.
З кості́ була в неї нога,
І зва́лася - Баба Яга !
А заздрісна ж яка була!
Про Івася, як прознала,
Аж казилася зі зла.
Сидить над казаном, чаклує,
Івасика впіймать планує.
До озера часте́нько ходить,
Лежить тихе́сенько в кущах
І зирить - хто коли приходить,
І хто що каже - вона слуха,
Бурмоче щось, шорошить вуха !
Як кличе бабця - вона чує,
А потім довго, в комишах,
Глядить на воду і колдує...
І так Яга наколдувала,
Що бабця якось заблукала...
До озера не йде, кружляє,
А відьма з комиші́в гукає,
Та й грубим о́кликом взиває :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бережка приплинь !
Під вербо́ю відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
Та Івасик все те чує,
Він до баби не веслує !
Знає - голос той чужий !
Грубий, сиплий і байду́жий !
Тож одразу розвернувся,
Гребти в бе́ріжок не став,
А відплив, та оглянувся,
Ще й рукою помахав...
Каже
-Знаю, знаю ...
Так бабуся не волає.
Бабці голос - то він свій,
Ніжний, милий, не дурний !
Та й поплив, тихенько, далі...
Відьма, як таке почула,
То одразу все збагнула !
Та від злоби аж завила,
В ступу хутко вона сіла,
Та й до кузні полетіла.
Ще й розмахує мітлою
Високо над головою.
Коло кузні вона стала
Й ковалю наколдувала,
Щоб роботу той відклав
Й відьмі голосок скував,
Гарний, тонкий, як в бабусі
Як зробив він, повернулась
Та й сховалась в комишах.
Там ще довго чаклувала,
Щоб бабуся ще блукала...
По́тім з комиші́в взиває,
Й ба́бці голосом гукає :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бе́режка приплинь !
Під вербою відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
Телесик, бабці голос чує
Прямо в комиші веслує.
Та бабусі він не бачить
І не тямить, що це значить...
Човен в комиші́ уткнувся,
Кругом Телесик оглянувся.
Де ж та милая бабуся !?
А Відьма з комиші́в скочи́ла,
За барки Йвасика схопила
Та й вірьовкою скрутила !
В мішок кропи́в'яний запхнула
І до дому потягнула !
Притягла мішок до хати,
В двері стала громихати :
- Оленко, дочко відчини,
Замки у дверях відімкни !
Будеш зараз піч ладнати
І вечерю майструвати !
Хутко треба ж бо злітати
Вурдала́ків в гості звати !
Сильно натопи в печі,
Щоб каміння розпадалось !
Телесика в печі спечи !
Гулять будем, щоб згадалось!
Щоб земля дрижала й небо !
З'їсти нам Івася треба !
Доки він по світу ходить,
В нас нічого не виходить !
Стало важко ворожити
Треба його з світу зжити !
Відьма знову в ступу сіла,
Кли́кать го́стей полетіла.
Ще й розмахує мітлою
Ви́соко над головою.
До́чка вдома залишилась
Дров у хату наносила,
Піч на кухні розтопила.
Потім в лю́стро подивилась.
Яка ж гарна молодиця,
І рум'яна й білолиця !
Підморгнула, посміхнулась
Ще й на місці крутонулась.
Але лю́стро їй брехало,
Щоб Оленка не тужила,
З лю́стром відьма ворожила,
Що́би правди не сказало...
Бо була дочка́ не мила,
Кривобо́ка, свинори́ла.
А натура - зла сердита,
А іще... боюсь сказати,
Де було в неї копито,
Що́би вас не налякати !
Піч нарешті протопилась,
І від жару розкалилась,
Аж каміння вже тріщить !
Відьма в захваті вищить !
Лопату враз наготувала,
В мішок кропи́вний заглянула,
За барки Йва́сика взяла
І до пе́чі потягнула !
Тягне й тягне, аж крекоче,
Так пече́ні з'їсти хоче,
Аж сли́на з пащеки точить !
Й хриплим голосом кричить :
- Сідай, Телесик, на лопату!
- Так я ж не вмію ! Як сідати ?!
А відьма далі напирає
- Давай, давай, я добре знаю ...!
Сюди ось ногу поклади !
Руку дай ! Який дурний !
А-ну ! Давай...! Да не туди !
Коліна нижче прижимай !
Ну ось ! Який же ти незграбний !
Дурний, як пробка, я гляжу !
- Не вмію я, я в піч не лазив ...
Івасик жалібно сказав :
- Хіба, щоб хтось це показав...
Бо не втямлю я, ніяк...
- Гаразд, я зараз покажу !
Дивись, дивись ! Ось треба так !
На лопату вона всілась,
На Івася подивлась,
Палець в гору підняла́.
- Дивись, учись !
Такі діла...
А Івась не розгубився,
За лопату він вхватився,
В піч гарячую жбурнув,
Ще й заслі́нку повернув !
Хату шви́денько замкнув
І щосили дременув !
Тільки вибіг за ворота
Раптом чує - гості йдуть !
Щоб не стрітися з Ягою
Івась влігся під вербою,
Та й не дише, щоб не чуть !
По стежці, серед буйних трав,
Йшла й горланила пісні,
Злої нечисті орава.
Мавок троє - всі красуні,
Криве́нький Лісовик патлатий,
Відьма́к почва́рний і горбатий,
Страшний зубастий Вовкулака,
Потворний, лютий Вурдалак.
Русалка ззаду, ледь встигала,
Бо як риб'ячим хвостом
За колючки зачіплялала,
То а́йкала та о́йкала
Ще й поганою лускою
Стежку де-де посипала.
Яга ішла перед юрбою,
Бубоні́ла щось з собою,
Ступу тя́гла-волочила
На плечі́ мітлу несла...
А як до воріт дійшла,
Зразу ж носом повела...
Тут Івась не розгубився,
За гілку-дру́гу міцно взявся,
До ве́рби міцно притулився
Та й на самий верх забрався !
Та карга́ все 'дно не вчула,
Бо як носом потягнула
Пече́ні запах - на весь ліс,
Легенький вітерець розніс !
Скоріш за клямку потягнула,
А тут замкну́то, от досада
Куди ж Оленка та гайну́ла ?!
- Що за діла́, ну де ж те чадо ?!
- Оленка, Йо́жка відчини,
Замки́ в дверях відімкни́ !
Відьмака́ я зазвала́,
Вурдала́ку привела́ !
Всі зави́дні женихи...
Готуй ви́на й келихи́ !
З'їсти нам Івася треба !
Потім видам заміж тебе !
Та Оленка не озвалась,
Як Яга не зазива́ла :
- Та куди ж ти запропа́лась ?!
Що, пече́ні вже наї́лась,
Та й на гу́льки полетіла ?
Добре, добре, ждать не будем
Ну а далі якось буде...
Відімкнула відьма хату,
Всілось не́чисті багато,
З пе́чі витягли лопату.
Враз печеню розділили,
Хмі́льні ви́на наливали,
Пили довго і співали
І, нарешті, все пожрали.
Добре, добре попоїли
Потім сва́йби захотіли...
- Де Оленка ?!
Всі кричать !
- Будем заміж видавать !
Повискакували з хати
Та й давай Оленку звать !
Ще й в траві давай качатись.
Ричать, виють, верещать :
- Покоти́лись, повали́лись !
М'ясця́ Теле́сика наїлись!
- Де Оленка ?! Скільки ждать ?!
Будем заміж видавать !
Так вони весь час кричали,
Ще й й ворота поламали,
Всю траву геть потоптали !
Та такий стоїть бедлам !
Крики, вереск, тарарам,
П'яні викрики з юрби...
А Телесик із верби:
– Покоти́лись, повали́лись,
М'я́сця відьмочки наїлись!
Вони слухають: - Хто там ?
Знову шум і знову гам :
- Повали́лись ! Покоти́лись !
Ми Івасика вже з'їли!
А Телесик розгніви́вся,
Він до ни́зу подивився
Та як крикне тій юрбі
Із високої верби́ :
– Покотились, повалились,
М'ясця́ Оле́ночки наїлись!
Вони вчу́ли, гам затих.
Сти́хли вигуки і сміх...
Стали тут вони вслухатись
Та навколо придивлятись.
- Хто кричав ?!
Давай шукати.
Відьма вгору подивилась,
З люті чуть не удавилась !
Глядь - Телесик, на вербі !
- А де ж Йо́жка ? - Щоб тобі...!!!
Відьма зразу ж в ступу сіла,
І як коршак налетіла.
Ще й розмахує мітлою
Високо над головою.
На Івасика летить,
Зараз буде його бить !
Буде бить його мітлою,
Но́венькою, вербово́ю !
А Телесик посміхнувся
Й ніжно до мітли звернувся :
- Ве́рбо, сестронька моя
Ти ж такая, як і я
Що ж ти ві́дьмі догоджаєш
І на мене нападаєш ?!
Ми ж вербо́ві - я і ти !
Ми ж бо рідні, як брати !
Давай ра́зом воювати,
Треба їх відлупцювати
Й не́чисть цю перемогти !
А мітла, це як почула,
На́че дикий кінь вбрикну́ла !
Ви́рвалась з відьмачих рук
І літає наче крук !
Соколом у вись злітає
Й наче когут нападає !
Стала витися й кружити
Івасика боронити !
А як битись - добре знає !
То й рішуче нападає !
Стала відьом лупцювати
І ганяти кругом хати !
Всім дісталось від мітли !
Мавкам трьом - по голові,
Лісовику́ патлатому,
По шиї і по п'я́тах !
Вурдалаці - по мордяці !
Той злякались - просто жах !
І схова́лись десь в кущах.
Вовкула́ка й Вурдала́ки
Не мо́жуть зці́пить кулаки́,
Бо завзя́тая мітла
Так по па́льцях їм дала !
А Русалці так попало,
Що хвоста їй відірвало !
Щоб вона, отим хвостом,
Де попало не метляла,
За колючки не чіплялала,
Та й поганою лускою
Стежку не пересипала.
Але й відьма мала силу,
Враз вона поворожила,
В мітли силу відняла́,
За рукі́в'ячко схватила,
В піч верби́ченьку закрила
І в вогні мітла згоріла,
Геть до тла ...
Відьма знову в ступу сіла,
Але ступа не злетіла.
Бо не може без мітли...
- От такії, брат, діли...
Тоді гості позбігались,
Під вербо́ю всі зібрались.
Стали кмі́тить-мізкува́ти,
Як Івасика дістати.
Ма́вки довго не гадали
Лиху́ думку нараджа́ли :
- Ми на де́рево залізем,
До Івася добере́мось,
І, як тільки дотягне́мось,
З ве́рби швиденько ізні́мем,
Вниз його швирне́м як кеглю,
Хай рзі́б'ється об землю !
В піч його покладемо́
Ну, а потім і з'їмо́ !
План цей разом ухвалили,
Мавок вгору підсадили,
Ті полізли вверх, як кі́шки,
В крону вже залізли трі́шки,
Та верба́ своє зробила :
Ніжно, тонкими гілка́ми,
Як дівочими руками,
За стан ма́вок обкрутила,
Руки-ноги пов'яза́ла
Та й до себе прив'яза́ла.
Висять, як на липу́чці мухи,
Безпора́днії, без руху.
Ще трі́шки - й ди́хати не стануть,
Ніяк Івася не дістануть !
Івась все бачить і глузує,
Сміється так, що відьма чує.
- Давай Яга, залізь до ме́не !
Тут місце є зручне, зелене !
Верба́ обніме тебе ніжно,
За ру́чки візьме і за ніжки !
Ласка́во ві́ттям спелена́є,
Давай же, лізь, тебе́ чекаю !
Стара Яга, як те узріла,
То Від злості почорніла !
Всю не́чисть ставить в один ряд
Й задає́ такий наряд :
- Всі до ве́рби підійдіть,
Як бобри́, її гризіть !
А як ве́рба упаде,
Він не ді́неться ніде !
Тут-то ми його й спіймаєм !
Він нікуди не втече !
Його разом заломаєм,
В піч закинем і спечем !
Ви́на в чари ми наллєм
І Оленку пом'янем !
Кістки́ Івася обгризе́м
Та й тихенько спать підем !
Вся нечи́стая орава,
Де́хто зліва, де́хто справа,
Дружно ве́рбу обступили
Та й гризуть, що було сили !
Тирса з-під зубів летить,
А верби́ці так болить...
Гі́лкою вона махнула,
Ще́лепу комусь звернула,
В пику відьмаку́ попала
Так, що зуби вилітали.
Ну а решта - ті гризуть.
Тільки ля́скіт зу́бів чуть.
Івась бачить - кепська справа !
Ве́рба довго не встоїть !
Гляди́ть, аж від верби́чки, справа,
Клине́ць гусе́й у даль летить.
Івась привстав, маха руками
І сильним голосом кричить :
- Гуси, гуси, сіре пір'я
Летите ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть
Вони ж мене́ додому ждуть.
Зараз ве́рбу Яга звалить,
Мене́ в печі́ живце́м піджа́рить !
На крила ме́не ви візьміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить.
Летять, вима́хують крила́ми,
А крайній гусь йому кричить :
– Нехай тебе білі візьмуть ...!
А відьми все гризуть-гризуть...
Івасик чує - діло криво !
Бо верба вже давно тріщить !
Аж зирить, від вербички, зліва,
Клине́ць гусей повз них летить.
Івась стоїть, маха́ руками
І дужим голосом кричить :
- Гуси, гуси, біле пір'я
Пролетіть ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть
Вони ж мене додому ждуть.
Ве́рбу зараз Яга звалить,
В печі́ мене нара́з зажарить !
Мене на крила підніміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить,
Летять, вимахують крила́ми,
А крайній гусь йому кричить :
– Нехай тебе візьме маленький,
общипаний і чуть кривенький !
Один, як перст, дрібни́й, бідне́нький,
Сидить Телесик у журбі
Один, сердешний, на вербі,
На висоті гойдається
Та видно все кінчається,
Тріщить верба, шатається !
Яга вже стовбур догризає
І в дикій злобі торжествує
Та раптом жа́хний хруст лунає
То відьма зуби вщент ламає !
А Йвасик все це добре чує !
І він з надією гадає,
Що без відьминих зубів
Ораві не здолать верби !
Та відьма марно час не гає,
Прудко в дім вона біжить,
Сервант на кухні відкриває,
Буте́ль з полиці дістає,
А там, під мертвою водою,
Залізна ще́лепа лежить !
Та ву́зьке горло в бутеля́,
Рука́ не влізе аж, нія́к !
Щоб ще́лепу відті́ль дістати,
Треба довго колдува́ти...
Яга швиде́сенько схватила
І об діл його щосили !
Бу́тель в друзочки розбила,
Щеле́пу з долу підняла
І, тремтя́чою рукою,
Їі в паще́ку встановила !
Та й знов до справи приступила,
Гризе, залізними зубами !
Немов ковальськими кліщами,
В бідне́ньку вербочку вчепилась,
Аж і́скри навкруги летять !
Ще залиши́лося чуть-чуть
Ще мить і ве́рбі не встоять !
А ві́дьми все гризуть-гризуть...
Івась відчув - діла погані !
Верба́ вже хи́литься, ще мить ...
Аж бачить, до вербички, прямо,
Маленький гусачок летить.
Стомився, ледь маха́ крила́ми
Й тужливим голосом кричить :
- Івасику, Телесику,
Верби синок ріднесенький,
Гусей клине́ць куди подівся ?
Бо я один від них відбився.
І я, нія́к їх не знайду́,
Тож заблукаю й пропаду !
Де той клине́ць, Івасик знає
Тож гусачку́ відповідає :
- Гуси, гуси, біле пір'я,
Пролітають над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть.
Вони ж мене додому ждуть !
Візьми мене, я покажу
Дорі́женьку до тої хати !
Над нею треба пролітати !
Мене на кри́ла піднеси,
До діда й бабці віднеси!
Бо ве́рбу зараз Яга звалить,
Мене, нара́з, в печі́ зажарить !
- Сідай,
Йому гуса́к гукає,
- З тобою тро́хи політаєм !
На крила Йвася підхопив
І в блакитне небо змив.
Верба́ нара́з всіх сил лишилась,
Затріщала й повалилась !
Всією ду́жою вагою
На хату відьми навалилась...
І відьми хи́жеє гніздо,
Як ту комашку, розчавила.
Ягу верби́ця теж дістала.
На неї тя́жке гі́лля вклала !
Та так, що як її дістали,
То з миром вже вона лежала
Й повітря ротом не хапала !
Тож зубастий Вовкула́ка
Із почварним Відьмако́м
Поховали відьму злую
Їм не рі́дную, чужу́ю.
Недале́ко коло хати
Та й пішли собі в світи́
Десь за море мандрувати...
Івась ве́рбочку покинув,
В небо си́нєє полинув...
Полетіли над лісами,
Над широкими полями...
Долетіли до подвір'я,
Де дід із ба́бцею живуть,
Й з нетерпінням його ждуть !
Над подвір'ям покружили
Та й на при́чілку усілись.
Сидить Телесик на причі́лку,
А Дід бабі й каже гірко :
- Де ж те наше внученя́ ?
Може й кісточо́к нема...?
Чо́вник золотий стоїть,
Носом в беріжо́к уткнувся...
От би зараз, у цю мить,
Наш Івасик повернувся.
Бабця в хаті прибирала,
Пиріжки з печі дістала,
До діда тихо повернулась
Та й зажурено сказала :
- Візьме́м собі по пиріжку́...
А Івась із при́чілку:
- А мені, Теле́сику ?
Чи то бабці ви́далось ?
Чи вже ма́рити поча́ла ?
Вона трішки помовча́ла,
Діду в очі подивилась
Та й тихесенько сказала :
- Ми візьме́м по пиріжку́ ...
А Телесик з при́чілку :
- А мені, Івасику ?
- Діду, діду ти щось чуєш ?
- Що ти, бабо, там мудруєш...?
Баба швидше до вікна,
Таки ж чує щось вона !
Вмить віконце розкриває
Й на подвір'я виглядає !
Там - Івасик на подвір'ї,
Правда, трішечки у пір'ї !
Їхній внучок дорогий,
Довгожданний і живий !
Як вони його стрічали
Цілували, обнімали,
Да́ли смачно їсти й пити,
Переді́ли у все чисте,
Що́би хо́роше ходити !
Гу́ся та́кож жалува́ли :
І поїли й годували.
Напрям вірний показали,
Ще й пшона з собою дали !
А коли над їх подвір'ям
Гусей клин, із білим пір'ям,
В теплий вирій пролітав,
Івась гу́ся проводжав.
Ще й сльози́нку витирав...
Гусь йому пообіцяв
Навесні до них летіти,
В них на озері пожити,
Й ра́зом рибку половити.
Потім довго ще стояли
І руками вслід махали...
* семантика безпосередньо пов’язана зі словами дитина, деревина, пень. https://ukrainian.stackexchange.com/questions/458/Яке-походження-слова-Івасик-Телесик
** думаю, гадаю https://uk.worldwidedictionary.org/важити
*** Спокійна, чиста водна гладінь http://sum.in.ua/s/pleso
04.01.21 - 14.01.2021 р.
