|
Це сталося не на чужи́ні,
В краю́ сосновім, між озе́р,
Не в го́рах синіх, на рівни́ні...
Історію оцю, тепер,
Вже казкою всі називають.
Чи правда то ? То ж я не знаю...
А ли́ше можу розказа́ти,
Що від людей місце́вих чув.
Ну, трішки можу прибрехати,
Бо час отой, давно мину́в...
Отож, із дідом у садо́чку,
Під вишнею, у холодочку,
Пили́ меди́ із винограду*.
Дід говорив, я слухав радо.
Мотав на вус, що чуло вухо,
І слухав діда... Слухав, слухав...
Про відьму й славного купця,
Івасика й сестру Оленку,
Як горювали, геть саме́нькі...
І що там відьма натворила.
І не хотів, щоб закінчилась
Страшню́ча о́повідь оця,
Та ще далеко до кінця...
* * *
Жили старенькі дід та бабця,
На хуторі, аж на узліссі.
Дідусь рибалкою займався,
А бабцю бачили у лісі,
Де ягоди вона збирала,
Гриби та трави добира́ла.
Дід теж у лісі промишляв...
Бурштин, бувало, добував...
Трудились гірко, не гуляли
Та ще й внуча́ток доглядали.
Онука, майже вже доро́сла,
Красуня, пишнеє волосся...
Весела. А яка́я ста́тна...
Краси їй щедро Бог одмі́ряв,
І парубок, не о́дин, мріяв,
Щоб на рушни́к із нею стати.
Була вона вже не маленька,
А звали дівчину - Оленка !
Мало́го брата во́на мала,
Його́ любила, забавляла.
За мамку братику була.
Як був мали́м, то сповивала,
Кормила з пляшечки і дбала,
Щоб він нужди ні в чім не мав.
Бабуся в нього ду́шу вклала,
Його Івасиком назвала,
А дід з ним сонце зустрічав !
Пройшла зима, а по́тім літо ...
Дідусь та бабця постарі́ли,
Враз зго́рбились і посиві́ли
Та і пішли із цьо́го світу...
Оста́лись ді́точки одне́нькі,
По дому порають саменькі.
Івасик на рибалку ходить
Та тільки час там переводить,
Бо малий іще Івашко,
Щоб тягати сіті важкі...
Хіба що, разом із сестро́ю,
Бува, вудка́рять над водою.
Тож Оленка порішила
Йти в село на заробітки.
Сорочку братику пошила,
Що́би гарний був, як квітка.
Вранці шви́денько зібра́лись,
Посні́дали й на шлях пода́лись.
Пройшли через зелений гай
Із гаю вийшли в чисте поле...
Над шля́хом там - стрункі топо́лі
Їх за́тінок дітей втішає.
Чарі́вний і чудовий край...
Трава́ зеленая буя́є.
Та палко сонце в небі сяє.
Вже не ласка́ве. Припікає.
Ой, як довго ще ходити...
Захотів Івасик пити
І до ді́вчинки гукає :
- Оле́нка милая сестриця,
Я пити хо́чу, дай водиці !
Оленка, як таке почула,
То в торби́нку загляну́ла,
Во́ду там не відшука́ла
І збенте́жено сказала :
- Івасю, ми так поспіша́ли,
Що води́цю... не забра́ли...
Івась, з під лоба, подивився,
На сестричку і скривився :
- То ти намисто приміря́ла,
А водиці не набрала ?
- Братику мій, почекай
І мені не дорікай.
Скоро прийдем до криниці
І нап'є́мось, як годиться.
Та Іванку не терпи́ться,
Бачить він коня копитце,
Геть повні́сіньке водиці:
- Дай до нього нахилю́ся
Та й води́ченьки нап'юся.
- Братик милий, почекай
І копитце не займай.
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То в лошатко оберне́шся !
Скоро при́йдем до криниці
І нап'є́мось, як годиться.
Тож Іванко се́стру слуха,
Швидко далі во́ни йдуть,
Ще й посіяв капелюха,
Сонця про́мені печу́ть.
Знов Іванку не терпи́ться :
- Ось коро́в'яче копитце !
Я до нього нахилю́ся
Та й води́ченьки нап'юся !
- Братик милий, почекай
І копитце не займай.
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То в телятко оберне́шся !
Скоро, скоро вже криниця.
Там холодная водиця.
Та Івась сестру не слуха,
Ледь вона його́ за вуха
Від копитця відтягну́ла !
Й на дорогу підштовхну́ла !
Вони далі ідуть шпа́рко.
До криниці йти - чуть-чуть,
Сонця про́мені печуть.
Стало дуже, дуже жарко...
А Іванку не терпи́ться,
Бачить він кози́ копитце,
Геть повні́сіньке водиці.
Хоче ближче нахили́тись
Та й тихе́сенько напитись.
- Братик милий, потерпи
І з копитця ти не пий !
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То, в козлятко, оберне́шся !
Зараз буде вже криниця.
Повна доброї водиці.
Та Іванко не скори́вся,
До земли́ці нахили́вся
Та з кози́ного копитця
Враз, води́ тої́ напився !
І як тільки він напився,
- Бо́же ж мій !
В козеня перетвори́вся !!!
Оленка братика гукає,
Ди́виться навкру́г - немає !
За́мість Йванка - козеня !
От така́, брат, маячня́ !
Сіла ді́вчина і плаче,
Козеня навко́ло скаче.
Їхав мимо них купе́ць,
Файний хлопець, молоде́ць,
Їхав він, аж, із-за моря,
Бачить, що в дівчи́ни горе,
Спини́вся, че́мно привіта́в,
Чому ллє сльози, розпита́в.
А Оленка, як та квітка,
Гарна, мила, повнолі́тка !
Хлопець глянув, закохався !
Зразу ж і зажениха́вся !
Каже :
- Будь мені жоно́ю,
Козеня візьме́м з собою,
До хати тебе приведу́,
Бу́дем жити до ладу́ !
Забудеш про свою́ біду !
Буду те́бе вік кохати,
В срі́блі-зо́лоті купа́ти
Душу в вас свою́ вкладу !
Будем ра́зом газдува́ти
Та Іванка доглядати !
На ньо́го дівка погляді́ла
- Дива́ ж які ... - Отереті́ла !
Стої́ть красень - незнайо́мець,
Її про́сить ... під віне́ць...? !
Долі отакий гости́нець... !
Та й згоди́лась !
Гарний хлопець !
Йо́го, зразу ж, полюби́ла !
І вага́нням всім кінець !
Стали жити-поживати.
Не бідують. В сво́їй хаті.
З ними козеня́ живе.
Їсть і п'є з одної чашки
Із сестри́чкою Івашко.
Все у то́му домі є !
В них не дім а повна чаша.
Бо Хазяїн там жиє́ !
Я́кось сталось, що за море,
В справах, виїхав купець.
Жінка з ко́зликом, на дво́рі,
Довго гра́лись, а в кінець,
Ко́ли стало па́лить сонце,
Сіла прясти до віконця.
А в лісі, біля їх села,
В старезній неохайній хижі,
Чаклу́нка старая жила.
Бридка́я, жадібна, та хижа.
Відьма́чка за́здрісна була.
До купця всіх ревнувала !
Про Оленку, як узнала,
То на́пасть дівці колдува́ла,
Безмі́р кази́лася, зі зла,
Й лиху́ю справу планува́ла !
Личи́ну ді́вки молодої
Відьма начепи́ла,
Та ще й по́смішку, благую,
Со́бі наліпи́ла.
На подві́р'ячко припе́рлась,
Чуть попра́вила личи́ну
Та й на ла́вку, біля тину,
Без до́зволу спе́рлась.
Стала лу́зкати насіння,
Стерла піт з свого́ чола,
Позабу́вши про сумлі́ння,
Тихо мову повела́ :
- Яка ж ти гарна, молоди́ця.
Рум'янощо́ка, білолиця.
Немає кращих від тебе́ !
Таке́є небо голубе́...
Чого сидиш коло віко́нця,
Тоді́ як в не́бі па́лить сонце ?
Самі́й не скучно тут сиді́ти?
Та на подві́р'ячко глядіти ?
А Оленка й виклада́є :
- Та вдома ж ми́лого немає...
Сиджу саме́нька, бо за море,
Купець подався і́ще вчора...
Відьма ла́со посміхну́лась,
Дуже пильно огляну́лась,
Чи ніхто її не чує
Та й ласка́во пропонує :
- То пі́дем ра́зом до озе́рця.
Знаю, любить тво́є серце
У водичці покупа́тись
Та на сонці поваля́тись...
По́дружкою то́бі стану,
Все для те́бе я дістану :
Помаду, пудру, лак для ні́гтів...
А сама ховає кі́гті...
На піску́ полежимо́
Та й додому підемо́.
Оленка трішки повага́лась,
Бо давне́нько не купа́лась,
По́тім шви́денько зібра́лись
Ру́ку дру́жці подала́,
Ще й Івасика взяла́
Та й до о́зера пода́лись.
Погода жа́ркая була,
В водиці славно поплеска́лись
Й на пісочку повляга́лись.
Оленку трішечки змори́ло...
Тут Відьма ді́вчину скрути́ла,
До шиї камінь причепи́ла,
Пе́рстень з пальця свій зняла́
Та й Оле́ночці наді́ла,
По́тім в воду опусти́ла...
Сама там всілась, ворожи́ла.
Лице́ Оленки ізліпи́ла,
Її тіло, її вроду...
Оленкин одяг потім взя́ла.
Та довго зи́рила у воду
І все при цьому колдувала...
Івасик все це спогляда́в,
Переляка́вся, чуть не впав.
Але усе́ запам'ята́в
Й чимду́ж до дому поскака́в !
Відьма теж прийшла́ додому,
Прийшла, розсілася в хоро́мах,
Що, де, в осе́лі, во́на ж зна́ла.
Бо добре все начаклува́ла.
Ніхто в ній відьму не впізна́в
Й нічо́го проти не сказав.
Купець приїхав із-за моря,
Та й не прозна́в про цеє горе,
Бо відьма так наворожи́ла !
До того ж - зі́ллям опої́ла !
Геть до рук його прибра́ла,
Бо приворо́том колдувала.
То він нічого й не дізна́всь.
І в жінці відьму не впізна́в !
Про все Івасик тільки знав.
Він страше́нно сумував
І не їв він, і не спав,
Лиш до озера ходи́в,
Та по бе́ріжку броди́в,
Все сестричку слі́зно звав :
- Оленка, се́стронько моя,
Ви́пливи на беріжо́к !
На зелений моріжок !
Тут тебе́ чекаю я́...
Ви́йди, се́стронько моя !
Відьма як про це прозна́ла
То ура́з запанікува́ла !
Як не є, а жи́вий сві́док !
Може злую правду ві́дать,
І лиху́ю тайну ви́дать,
Й про харци́зство, всім пові́дать !
До купця, враз, причепи́лась.
Злюща, ні́бито скази́лась :
- Ко́злика дава́й заріжем,
На роже́н його́ нанижем !
Сусідів в го́сті позвемо́,
Пече́ню го́стям подамо́ !
Купець не хоче, бо козля́тко,
Стало вже йому́, як бра́тко !
- Давай візьме́мо ми ягня́тко...
- Каже він - Або теля́тко...
Він довге́нько не здавався,
І нія́к не піддавався,
Але відьма ворожи́ла,
Купця із світу чуть не зжила.
Нервува́в він і біси́вся,
Але, врешті решт, скорився...
Відьма, за́раз же, схопи́лась
І про все розпоряди́лась.
Костри́ще, зразу ж, розпали́ли !
Казани́ на них нагріли,
Вже кипить у них вода,
Скоро бу́де вже біда !
Вже ножі стале́ві то́чать,
Козеня́тко з'їсти хочуть !
Як дійшла́ нови́на ця
До Івася, він в купця
Став проси́ти дуже слізно :
- Відпусти, поки́ не пізно !
Дай до о́зера сходити,
По травичці поброди́ти,
Чи́стої води попити,
Ки́шечки собі́ промити...
Купець Івася пожалів,
Очі в зе́млю опустив.
Правда, трі́шечки вага́вся
Та й до о́зера пустив.
Івась по бе́ріжку бродив.
Дуже, дуже побивався,
І сльозами заливався.
Все сестричку він просив :
- Оленко, се́стронько моя,
Ви́пливи на беріжок,
На зелений моріжок.
Тут тебе́ чекаю я
Вийди, се́стронько моя́ !
Вже костри́ща розпалили,
Казани́ на них нагрі́ли,
Вже кипить у них вода !
Скоро буде вже біда !
Вже ножі стале́ві то́чать
І мене́ там з'їсти хочуть !
А сестричка, те все чує,
Теж, серде́чная, бідує
Та йому́ відповіда́є :
- Івасю мій брато́чку милий,
Ви́плисти не маю сили...
Камінь з дна не відпуска́є,
Мі́цна шо́вкова трава́
Ме́ні ноги заплела.
Жо́втії тяжкі́ піски́
Груди давлять як тиски́ !
А ві́дьма козлика шукає,
Де знайти́ його́ не знає,
Гайду́ка в по́шук посилає,
Ще й сердито, намовля́є :
- За́раз же у ліс піди !
Козеня́ мені знайди !
А той, довго, й не шука́в,
Все про всіх, він добре знав !
Знав, ще краще ніж себе́,
Бо раніш служи́в в СБ !
Він до о́зера пішов
Й козеня́тко там знайшов.
Воно́ на бе́резі стояло,
Сльози гі́ркії лило́,
Розпа́чливо у глиб крича́ло,
І все Оленку заклика́ло :
- Оленко, се́стронько моя́ !
Ви́пливи на беріжо́к,
На зелений моріжок !
Тут тебе́ чека́ю я !
Вийди, се́стронько моя !
Вже костри́ща розпали́ли,
Казани́ на них нагріли,
Вже кипить у них вода !
Скоро буде вже біда !
Вже ножі стале́ві точать,
Хочуть ме́не з'їсти ! Хочуть !
А Оленка все те знає
І йому́ відповідає :
- Івасю мій брато́чку милий,
Ви́плисти не маю сили...
Камінь з дна не відпуска́є.
Мі́цна шо́вкова трава
Ме́ні ноги заплела́.
Жо́втії тяжкі́ піски́
Груди давлять як тиски́ !
Гайду́к почув це, побілі́в,
Все, одразу ж, зрозумів :
- Ти побач, що тут твори́ться,
Ма́буть, відьмі не сиди́ться,
Знову ка́рга ба́виться...
Нія́к стара́ не вда́виться.
Додому, шви́денько прибіг
І тільки вско́чив за поріг,
Про все, що бачив і що знав,
Купцю, негайно, розказав !
Купець, відта́к, не розмишля́в,
Весь народ, скорі́ш, зібра́в.
Не шуміли й не кричали,
Мерщій, до о́зера прийшли́.
Дно багра́ми розчища́ли,
Сі́тки в воду завели
І Оленку ... ви́тягли !
Траву, шовко́ву, розв'язали,
Камінь з шиї відтяли́,
Чистою водою вми́ли,
Щтучне ди́хання зроби́ли,
Пе́рстень відьмин ізняли́ !
. . .
А як тільки пе́рстень зня́ли,
Личи́на з відьми зразу ж спа́ла !
Дівка три рази́ апчхну́ла.
Потім сильно позіхнула,
Розкрила очі й ожила́,
Стала краща, чим була !
Козлик, з радості, три рази
Край води переверну́вся,
Потім встав, і стрепену́вся,
Тричі мекнув і, одразу,
В Івасика обернувся !
Відьму шви́денько зловили,
Правда, трі́шечки побили,
Бо́ки до́бре їй нам'яли!
Та й ремня́ми пов'яза́ли.
Через місяць осуди́ли.
В мі́цну клітку посадили,
Замок навісили з срібла́,
Щоби відьма не втекла,
Й до села не добрела́.
Сорок літ тюрми́ їй да́ли,
Щоб дівча́т не ображала
Й більш ніко́го не чіпа́ла !
* * *
Дідусь замовк, бо казка ця
Добігла врешті до кінця,
Тоді дід ті́м'я почеса́в,
Чоло́ насупив і сказав :
- Це ще не все ! Маю сказа́ти :
Про хату треба краще дбати !
Не треба язико́м тіпа́ти !
Де чоловік, чому́ сама́,
Чи є хтось вдома, чи нема ?
Не треба всім про теє знати !
А як йдете́ з дітьми́ гуляти,
То треба вам, не забувати,
Бра́ти во́ду, дітям пити !
А по́тім мо́жете ходити,
Гуляти довго й не боя́тись
Що може хтось із них, з копи́тець,
Води поганої напи́тись !
Поті́м у по́вен зріст Дід встав
І ду́жим го́лосом додав :
- Дівча́тка, милії, гляді́ть,
Де попа́ло - не броді́ть !
До рі́чки са́мі не ході́ть !
І дружбу з ві́дьмой не водіть !
Ну, то і я, теж, не змовчу́
І хоть трі́шечки повчу,
Скажу́ всім тим, хто має вуха :
- Якщо Дід каже, треба слухать !
* Медовуха з виноградом,
Пимент (виноградний меломель) ,
Pyment (Grape Melomel).
29.12.2021 - 20.05.2021 р.
ID:
899632
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 29.12.2020 13:29:23
© дата внесення змiн: 09.10.2022 07:08:24
автор: Родвін
Вкажіть причину вашої скарги
|
Супер! 
